Ухвала суду № 65160914, 28.02.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

28 лютого 2017 рокусправа № 804/3996/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Шлай А.В.

суддів: Чабаненко С.В. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі № 804/3996/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Криворізької центральної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та акту камеральної перевірки,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006811701 від 19.05.2015 року та акт камеральної перевірки №179/171/НОМЕР_1 від 16.02.2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Заявник апеляційної скарги зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобовязань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Відповідач у поданих до суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача (ОСОБА_2М.) підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати постанову суду першої інстанції і задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача (ОСОБА_3А.) підтримав викладені у письмових запереченнях доводи. Одночасно зазначив, що позивач не був позбавлений можливості перевірити реєстрацію платника податків. Крім того, контролюючий орган на власному веб-сайті щоденно оприлюднює інформацію про осіб, реєстрацію яких, як платників податку, анульовано, із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дати анулювання, причин та підстав для анулювання реєстрації, а отже така інформація вважається доведеною до заінтересованих осіб.

Здійснюючи перевірку законності та обґрунтованості оскарженого рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та предявлених позовних вимог, колегія суддів керується приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі досліджених письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради від 17.10.1997 року та перебуває на обліку в Криворізькій центральній обєднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, як платник податків, в тому числі як платник податку на додану вартість згідно свідоцтва від 01.10.2014 року №200188127.

16 лютого 2015 року відповідачем проведено камеральну перевірку на підставі наданих податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за період з 01.10.2014 року по 30.11.2014 року. За результатами перевірки складено акт №179/171/НОМЕР_1, зі змісту якого вбачається, що платником податку неправомірно віднесено суму ПДВ в розмірі 31852грн 12коп. до складу податкового кредиту за жовтень 2014 року та в сумі 4888грн. 53коп. за листопад 2014 року, оскільки контрагент ФОП ОСОБА_4 на момент виписки податкових накладних не був зареєстрований платником податку на додану вартість. Внаслідок чого, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 54.3.2 п.54.3 статті 54, п.200.1 статті 200 Податкового кодексу України, а саме: платником податку занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за жовтень 2014 року в сумі 31852грн. 12коп. та за листопад 2014 року в сумі 4888грн. 53коп. у звязку із заниженням суми податкового зобовязання, внаслідок невірно обчисленої суми податкового зобовязання, яку зазначено у податковій звітності. На підставі акту контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006811701 від 19.05.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 45926грн., з яких за основним платежем 36741грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 9185грн. Не погоджуючись з висновками акта камеральної перевірки №179/171/НОМЕР_1 від 16.02.2015 року та податковим повідомленням-рішенням форми «Р» №0006811701 від 19.05.2015 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права включення до складу податкового кредиту визначених в акті перевірки сум за податковими накладними виписаними ФОП ОСОБА_4Є оскільки контрагент на момент виписки податкових накладних не був зареєстрований платником податку на додану вартість, акт камеральної перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено право та підстави віднесення сум податку до податкового кредиту платником податку. Пунктом 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Статтею 201 Податкового кодексу України визначені вимоги до податкової накладної, а саме, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 включено до складу податкового кредиту за жовтень-листопад 2014 року суму податку на додану вартість на підставі наступних податкових накладних: від 02.10.2014р. № 12882 на суму 31200,07 грн. у т.ч. ПДВ 5200 грн.; від 03. 10.2014р. № 12896 на суму 38876,93 грн. у т.ч. ПДВ 6479,49 грн.; від 06.10.2014р. № 12910 на суму 35206,06 грн. у т.ч. ПДВ 5867,68 грн.; від 07.10.2014р. № 12925 на суму 30186,40грн. у т.ч. ПДВ 5031,07 грн.; від 08.10.2014р. № 12933 на суму 24335,13 грн. у т.ч. ПДВ 4055,85 грн.; від 15.11.2014р. № 13054 на суму 29331,18 грн. у т.ч. ПДВ 4888,53 грн., виписаних ФОП ОСОБА_4 (а.с.82-97).

Відповідно до Реєстру платників ПДВ 21.10.2008 року анульовано реєстрацію ФОП ОСОБА_4 платником ПДВ, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців т громадських формувань, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності № 25120360004000444 (а.с.61).

Отже, ФОП ОСОБА_4 у відповідності до пункту 184.5 статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку не мав права на виписку податкових накладених.

З урахуванням норм податкового законодавства колегія суддів доходить висновку, що податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення неуповноваженими особами не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Здійсненні господарські операції на таких підставах не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акту камеральної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як правового акта індивідуальної дії є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, зокрема обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків. Прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, як правило, є результатом складання акта за результатами проведеної перевірки, викладення відповідних висновків у цьому акті, які стали підставою для збільшення у податковому обліку платника податків грошового зобов'язання із податкових зобов'язань. В правовому регулюванні приймає участь саме рішення суб'єкта владних повноважень, а не висновки, викладені в акті перевірки. Обставини щодо вчинення цих дій входять до предмету доведення у справі за позовом про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а їх правова оцінка судом на відповідність встановлених законом компетенції суб'єкта владних повноважень та порядку їх вчинення може бути підставою для скасування рішення як протиправного внаслідок вчинення посадовими особами суб'єкта владних повноважень дій не у спосіб та не у порядку, встановлених законом.

Висновки, що викладені в акті камеральної перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

З цих підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про визнання протиправним та скасування акту камеральної перевірки №179/171/НОМЕР_1 від 16.02.2016 року не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова 10 жовтня 2016 року відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. У задоволенні адміністративного позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, вірно застосований матеріальний закон та не допущено порушень процесуального права, оскаржене судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись статями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі № 804/3996/16 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:А.В. Шлай

Суддя:С.В. Чабаненко

Суддя:Т.С. Прокопчук