Постанова № 65160819, 03.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6931/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2017 року ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стеценко О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Національної поліції в Одеській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі Позивача, або ОСОБА_2В.) з позовом (а.с. 3-4) до ОСОБА_3 управління Національної поліції в Одеській області (далі Відповідач, або ГУНП в Одеській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Одеській області № 1290 о/с від 15.11.2016 року, поновлення майора поліції ОСОБА_2 на посаді слідчого Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, стягнення з ГУНП в Одеській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.

15.11.2016 року Позивача було звільнено зі служби в Національній поліції України у звязку із скороченням штату. Звільненню передувала інформація з боку керівництва про скорочення штатів і Позивача було попереджено про таке за два місяці. У відділі кадрів ГУНП в Одеській області Позивачу запропонували написати рапорт про звільнення, так як сказали, що це є обовязковим при скороченні штату, що було і зроблено Позивачем. Після отримання наказу про звільнення Позивачу стало відомо, що ніякого скорочення штату не було і Позивач зрозуміла, що її звільнення з посади було проведено без дотримання вимог чинного законодавства. На думку Позивача, причиною її звільнення зі служби в поліції стало упереджене ставлення керівництва Київського відділу поліції в місті ОСОБА_3 ГУНП в Одеській області.

В судове засідання 22.02.2017 року Позивач не зявилась, надала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Представник Відповідача в судове засідання не зявився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та своєчасно, жодних клопотань про відкладення судового засідання або розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, у звязку з чим, суд дійшов до висновку, що причина неявки Відповідача в судове засідання є не поважною та на підставі ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) ухвалив про розгляд справи у його відсутність.

Відповідачем надано до канцелярії суду письмові заперечення до адміністративного позову (а.с.46-47), в яких останнім зазначено, що 02.09.2016 року Національною поліцією України видано наказ № 788 дск «Про організаційно штатні зміни в ГУНП в Одеській області». 16.09.2016 року ГУНП в Одеській області видано наказ № 2244 дск «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Одеській області». 16.09.2016 року ОСОБА_2, слідчий Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, була ознайомлена з наказом Національної поліції України № 788 дск від 02.09.2016 року та з наказом ГУНП в Одеській області № 2244 дск від 16.09.2016. Крім того, ОСОБА_2 16.09.2016 року була повідомлена про наступне звільнення не раніше ніж за два місяці на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» та про неможливість працевлаштування в ГУНП в Одеській області у звязку із скороченням штатної чисельності органів і підрозділів Національної поліції України та ГУНП в Одеській області під підпис.

09.11.2016 року ОСОБА_2 особисто подала до канцелярії управління кадрового забезпечення (далі УКЗ) рапорт на імя т.в.о. начальника ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 про звільнення зі служби в Національній поліції України за п. 4 ч. 1 ст. 77 (у звязку із скороченням штатів) Закону України «Про Національну поліцію» з 16.11.2016 року, в якому також зазначила, що на звільненні наполягає, від проходження військово-лікарської комісії відмовляється. Зазначений рапорт було зареєстровано в канцелярії УКЗ ГУНП в Одеській області 09.11.2016 року.

Зазначений рапорт керівництвом було задоволено та Позивача звільнено у відповідності до наказу ГУНП в Одеській області № 1290 о\с від 15.11.2016 року з 16.11.2016 року. Підставою для видання зазначеного наказу слугував рапорт ОСОБА_2 від 09.11.2016 року, відповідне подання начальника Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 28.10.2016 року та попередження про наступне звільнення ОСОБА_2 з 16.09.2016 року.

За вказаних підстав, представник Відповідача зауважив, що під час звільнення Позивача з посади ГУНП в Одеській області жодним чином не порушено норм чинного законодавства України та не порушено прав та інтересів ОСОБА_2, навпаки, бажання Позивача звільнитись було задоволено та її звільнено зі служби в поліції з 16.11.2016 року.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та своєчасно, жодних клопотань про відкладення судового засідання або розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, у звязку з чим, суд дійшов до висновку, що причина неявки третьої особи в судове засідання є не поважною та на підставі ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) ухвалив про розгляд справи у його відсутність.

Частиною 6 ст.128 КАС України передбачено, що якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку представника Відповідача та представника третьої особи в судове засідання, клопотання позивача про розгляд справи без його участі, відсутність потреби витребування додаткових письмових доказів, заслухати свідка чи експерта, суд, керуючись приписами ч. 6 ст. 128 КАС України, ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, письмові заперечення Відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Позивач, ОСОБА_2, проходила службу в органах внутрішніх справ з 07.11.2001 року по 06.11.2015 року, з 07.11.2015 року працювала на посаді слідчого Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області (а.с. 6, 40).

02.09.2016 року Національною поліцією України видано наказ № 788 дск «Про організаційно штатні зміни в ГУНП в Одеській області».

16.09.2016 року ГУНП в Одеській області видано наказ № 2244 дск «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Одеській області».

16.09.2016 року Позивача було ознайомлено із наказами Національної поліції України № 788 дск від 02.09.2016 року Про організаційно штатні зміни в ГУНП в Одеській області» та з наказом ГУНП в Одеській області № 2244 дск від 16.09.2016 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Одеській області» (а.с. 45).

Цього ж дня Позивача під підпис було повідомлено про наступне звільнення не раніше ніж за два місяці на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» та про неможливість працевлаштування в ГУНП в Одеській області у звязку із скороченням штатної чисельності органів і підрозділів Національної поліції України та ГУНП в Одеській області (а.с. 45).

09.11.2016 року ОСОБА_2 особисто подала до канцелярії УКЗ рапорт на імя т.в.о. начальника ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 про звільнення зі служби в Національній поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 (у звязку із скороченням штатів) Закону України «Про Національну поліцію» з 16.11.2016 року, в якому також зазначила, що на звільненні наполягає, від проходження військово-лікарської комісії відмовилась (а.с. 41).

15.11.2016 року наказом ГУНП в Одеській області № 1290 о/с Позивача було звільнено з посади слідчого Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області з 16.11.2016 року на підставі п. 4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (у звязку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Підставою для видання зазначеного наказу зазначено рапорт ОСОБА_2 від 09.11.2016 року, подання начальника Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 28.10.2016 року та попередження про наступне звільнення ОСОБА_2 з 16.09.2016 року (а.с. 5).

Не погодившись із вказаними діями та рішенням Відповідача, Позивач звернулась до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини виникли між Позивачем та Відповідачем у звязку зі звільнення її з посади на підставі п. 4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» у звязку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Судом встановлено, що у зв'язку з скороченням штатної чисельності органів і підрозділів Національної поліції України та ГУНП в Одеській області, відповідно до Наказів Національної поліції України від 02.09.2016 року №788 дск «Про організаційно-штатні зміни в ОСОБА_3 управлінні Національної поліції в Одеській області» та ГУНП в Одеській області №2244 дск від 16.09.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в ОСОБА_3 управлінні Національної поліції в Одеській області», ГУНП в Одеській області складено Попередження про наступне звільнення майора поліції ОСОБА_2 з посади слідчого Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, яким Позивача, ОСОБА_2, попереджено про звільнення зі служби в поліції не раніше ніж за два місяці на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (звільнення зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

16.09.2016 року Позивача було ознайомлено із вказаним попередженням, про що свідчить її особистий підпис на вказаному попередженні.

Судом також встановлено, що у зв'язку із скороченням штатної чисельності органів і підрозділів Національної поліції України та ГУНП в Одеській області, відповідно до наказів Національної поліції України від 02.09.2016 року №788 дск «Про організаційно-штатні зміни в ОСОБА_3 управлінні Національної поліції в Одеській області» та ГУНП в Одеській області №2244 дск від 16.09.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в ОСОБА_3 управлінні Національної поліції в Одеській області», ГУНП в Одеській області складено Повідомлення про неможливість працевлаштування майора поліції ОСОБА_2, слідчого Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, котрим Позивача повідомлено про відсутність можливості її працевлаштування в ГУНП в Одеській області.

16.09.2016 року Позивача було ознайомлено із вказаним попередженням, про що свідчитьїї особистий підпис на вказаному попередженні.

Правові засади організації, та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» №580-VІІІ від 02.07.2015 року (зі змінами та доповненнями), згідно з ч.ч. 1,2 ст. 1 якого Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров»я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також, те, що Законом України «Про Національну поліцію» не врегульовано процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, судом до спірних правовідносин застосовуються положення трудового законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015року у справі №21-8а15.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП закріплено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Також, у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові усі наявні в установі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Відповідно до ч. 3 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, судом з'ясовано, що зазначені норми права вказують на те, що у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів звільненню підлягають не всі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

В свою чергу, судом встановлено та не заперечується сторонами, що 09.11.2016 року ОСОБА_2 особисто подала до канцелярії УКЗ рапорт на імя т.в.о. начальника ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 про звільнення зі служби в Національній поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 (у звязку із скороченням штатів) Закону України «Про Національну поліцію» з 16.11.2016 року, в якому також зазначила, що на звільненні наполягає, від проходження військово-лікарської комісії відмовилась (а.с. 41).

З огляду на зазначене викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях (а.с. 66-67) факти не відповідають дійсним обставинам справи.

Щодо посилань Позивача на наявність переважного права залишенні на роботі, передбаченого ст. 42 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Як встановлено судом, Позивач є матір'ю двох неповнолітніх дітей (а.с. 8-10), що є перевагою в залишенні на роботі, передбаченою п. 1 абз. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України.

Крім того, Позивач наголошує на тому, що є матірю одиначкою та в її сімї немає інших працівників з самостійним заробітком, що є перевагою в залишенні на роботі, передбаченою п. 2 абз. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України.

Суд також враховує, що станом на момент звільнення Позивача з посади стаж роботи Позивача в ОВС та Національній поліції України становив 15 років 09 днів, що є, на думку суду, дійсно є тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та може бути перевагою в залишенні на роботі, передбаченою п. 3 абз. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України.

Проте, звертаючись до Відповідача із рапортом про звільнення зі служби в Національній поліції України за п. 4 ч. 1 ст. 77 (у звязку із скороченням штатів) Закону України «Про Національну поліцію» з 16.11.2016 року, Позивач фактично відмовилась від наявних в неї переваг в залишенні на роботі, передбачених ст. 42 Кодексу законів про працю України. Так, в поданому рапорті Позивач зазначила, що рішення про звільнення прийнято остаточно, на звільненні наполягає. (а.с. 41).

Факт власноручного написання та подачі зазначеного рапорту Позивач підтверджує в тексті позову.

Посилання Позивача на те, що написання вказаного рапорту Позивач здійснила, не даючи собі звіт, а також після отримання психологічного стресу, суд вважає не спроможними, оскільки такі твердження Позивача, співробітника ГУНП в Одеській області із стажем роботи в органах внутрішніх справ більше, ніж 15 років, нівелюють посилання Позивача на її відповідність займаній посаді слідчого Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області.

Крім того, суд враховує, що Позивач, після написання та подачі рапорту про звільнення, в період з 09.11.2016 року по 15.11.2016 року мала можливість його відкликати.

За викладених підстав, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ГУНП в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Одеській області № 1290 о/с від 15.11.2016 року.

Позовна вимога про поновлення Позивача на посаді слідчого Київського відділу поліції в м.Одесі ГУНП в Одеській області є похідною від позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Одеській області № 1290 о/с від 15.11.2016 року, у звязку з чим також не підлягає задоволенню.

Також, враховуючи, що судом не встановлено протиправність поведінки Відповідача підстави для виплати Позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відсутні.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.6 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що Позивач не довів обґрунтованості своїх позовних вимог до ГУНП в Одеській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а тому вони задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 128, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Національної поліції в Одеській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відмовити в повному обсязі.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Стеценко О.О.