Постанова № 65160618, 28.02.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року ЧернігівСправа № 825/274/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПоліщук Л.О.,

за участі секретаряСкугоревої Н.О.,

за участі представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участі представника відповідачаОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4М.) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому, враховуючи уточнення, просить зобов'язати ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області обчислити та виплатити ОСОБА_4 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації за 2008-2009 роки, відповідно до Закону України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати''; стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що він проходив службу в органах податкової міліції в міжрегіональному відділі оперативного документування Управління податкової міліції ДПС у Чернігівській області та 30.09.2013 був звільнений зі служби через скорочення штатів. Однак, в день звільнення йому не було виплачено індексацію за 2008-2009 роки. Вказаний платіж було перераховано позивачу 18.03.2016. Така тривала невиплата індексації сталася через вину роботодавця, а тому він має право на компенсацію, передбачену Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, оскільки індексація не є складовою частиною грошового забезпечення то на неї не повинна нараховуватися компенсація втрати частини доходу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов має бути задоволений з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працював в органах податкової служби Чернігівської області та відповідно до наказу Держаної податкової служби України від 30.09.2013 №008-о/д був звільнений з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ міжрегіонального відділу оперативного документування управління податкової міліції ДПС у Чернігівській області за підпунктом г пунктом 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (через скорочення штатів) (а.с. 6).

В день звільнення позивача ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області не було нараховано та виплачено йому індексацію грошового забезпечення за 2008-2009 роки, у звязку із чим ОСОБА_4 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015, яка набрала законної сили 10.02.2016 адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнено частково. Зобовязано ОСОБА_5 управління ДФС у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 індексацію грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 рік. Стягнуто з ОСОБА_5 управління ДФС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183) на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в сумі 350,00 грн. Зобовязано ОСОБА_5 управління ДФС у Чернігівській області надати звіт про виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року на протязі одного місяців від дати набрання судовим рішенням законної сили. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.46-48).

Вищевказані кошти були нараховані та виплачені позивачу 16.03.2016, що підтверджується платіжним дорученням №198 (а.с.7).

Представники позивача зазначили, що у звязку із виплатою ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області позивачу індексації за 2008-2009 роки у березні 2016 року, він втратив частину отриманого доходу, а тому, відповідно до ст. 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, ОСОБА_4 має право на отримання передбаченої Законом компенсації.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати (далі Закон № 2050).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 Закону № 2050 встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст. 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні вимоги містяться в Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Відповідно до частини першої постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2000 № 1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення

Частиною другою Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац восьмий ч. 4 вищевказаного Порядку).

Таким чином, суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що з ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, на підставі судового рішення стягнуто на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 2271,56 грн., яку роботодавець в силу вимог Закону повинен був нарахувати та виплатити в 2008-2009 році, але цього не зробив. Фактична виплата відповідачем зазначених коштів відбулась 16.03.2016, що свідчить про порушення строків здійснення такої виплати, не зважаючи на те, що нарахування та виплата відбулися згідно із судовими рішеннями.

У постанові від 18.11.2014 (справа № 21-518а14) Верховний Суд України акцентував увагу на тому, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 07.11.2012 по справі № 6-131цс12.

Згідно із частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області обчислити та виплатити ОСОБА_4 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації за 2008-2009 роки, відповідно до Закону України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати'' є обґрунтованими та мають бути задоволені.

Оцінюючи клопотання позивача про допущення до негайного виконання постанови суду про присудження компенсації втрати частини доходу у звязку з порушенням строків їх виплати, у межах суми стягнення за один місяць (березень 2016 року), суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути постанову до негайного виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених п.п.1, 2 частини першої статті 256 КАС України.

З таких підстав, суд наголошує, що дана постанова суду носить зобов'язальний характер, а тому на неї не поширюються правила статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не визначена сума боргу, що підлягає стягненню.

Оцінюючи клопотання позивача про зобов'язання ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення, зокрема що підлягає негайному виконанню, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначене свідчить, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, у зв'язку з тим, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення (докази реальної можливості ухиляння відповідача від виконання рішення суду у цій справі, тощо), суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви судовий збір з огляду на положення статті 5 Закону України Про судовий збір позивачем не сплачувався, а тому відповідно у справі відсутні витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Разом з цим, за приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

У судовому засіданні 28.02.2016 представник позивача просив стягнути на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.

На підтвердження факту понесення позивачем вищевказаних витрат, до суду надано договір про надання правової допомоги від 01.08.2016, калькуляцію вартості наданої правової допомоги, акт виконаних робіт від 21.02.2017 та квитанцію №1 від 21.02.2017 на суму 1000,00 грн. (а.с.36,49-50).

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Документально підтверджена сума витрат на правову допомогу становить 1000,00 грн., її розмір відповідає наведеним вище вимогам Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах.

За таких обставин, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь позивача документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі.

Керуючись статтями 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області обчислити та виплатити ОСОБА_4 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації за 2008-2009 роки, відповідно до Закону України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати''.

Стягнути з ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183) на користь ОСОБА_4 (код НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.О. Поліщук