Постанова № 65160208, 27.02.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2017 року справа № 813/7638/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

за участю:

представники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ФАКРО ЛЬВІВ до Залізничної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

товариство з обмеженою відповідальністю ФАКРО ЛЬВІВ (далі позивач, ТОВ ФАКРО ЛЬВІВ) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Залізничної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі відповідач, Залізнична ОДПІ), в якому згідно уточнених позовних вимог просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.08.2013 № 0001582210/2840 Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області в частині визначення грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 979203,00 грн за основним платежем та у сумі 37712,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки акта перевірки не відповідають фактичним обставинам, оскільки при проведенні перевірки податковим органом не враховано, що основні засоби, для будівництва яких позивачем отримано позику від нерезидента, у ІІ кварталі 2011 року використовувалися у господарській діяльності ТОВ Факро Львів. Стверджує, що цех з виробництва деталей мансардних вікон та котельня на альтернативному виді палива введені в експлуатацію з 01.04.2011 у звязку із закінченням їх будівництва, на підтвердження чого до перевірки надавалися відповідні документи. Також зазначає, що проценти за позикою підлягають включенню до складу витрат у податковому періоді їх нарахування на підставі пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 та п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, оскільки після завершення будівництва та початку експлуатації основних засобів, такі основні засоби перестають бути кваліфікаційним активом, припиняється їх капіталізація (включення фінансових витрат до їх собівартості), що підтверджується пунктом 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати». Крім того, суми курсових різниць від перерахунку отриманої позики та процентів в іноземній валюті належать до інших операційних витрат періоду їх нарахування. Відсутні будь-які правові підстави для віднесення втрат від курсових різниць до фінансових витрат, що включаються до собівартості основних засобів, на створення яких було отримано позику, а отже неправомірно застосував до правовідносин по відображенню у податковій декларації відємного значення курсових різниць положення пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПКУ, що регулює віднесення фінансових витрат до складу інших витрат, тоді як застосуванню підлягає пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 та пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПКУ, що регулює віднесення втрати від курсових різниць до складу інших операційних витрат. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято безпідставно, тому просить суд його скасувати в частині визначення грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 979203,00 грн за основним платежем та у сумі 37712,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та поясненнях, подали додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні. Зазначив, що нараховані та сплачені ТОВ ФАКРО ЛЬВІВ процентні ставки за користування позиками повинно було включити до первісної вартості обєкта основного засобу на будівництво якого було їх отримано та використано. Також зазначає, що фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати). Отже, від'ємне значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці згідно договору позики від 22.07.2008 та договору позики від 20.10.2008 підлягають включенню до первісної вартості обєкта основного засобу, на будівництво якого було отримано та використано позики, як інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. ТОВ «Факро Львів» включило до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування в рядок 06.4 ІВ Декларації з податку на прибуток (2011 рік - рядок 06.5 Ю Декларації) «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» від'ємне значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по вищезазначених позиках всього у сумі 2861518,38 грн у тому числі за ІІ квартал 2011 року у сумі 1457792,63 грн за III квартал 2011 року у сумі 452824,25 грн, за IV квартал 2011 року у сумі 950901,50 грн. Таким чином, порушуючи п. 138.1 ст. 138, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п. 153.1.3. ст. 153, п. 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями) ТОВ «Факро Львів» завищило витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, всього у сумі 2861519,00 грн у тому числі за II квартал 2011 року у сумі 1457793,00 грн за Ш квартал 2011 року у сумі 452824,00 грн, за IV квартал 2011 року у сумі 950902,00 грн, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене правомірно і підстав для його скасування немає.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, про що складено акт від 22.08.2013 № 334/22-10/25551988.

Згідно акта перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем:

- п.135.1, пп. 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занизило доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2011 року в сумі 92830,00 грн;

- п. 138.1 ст. 138, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК, в результаті чого завищило витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (при нарахуванні процентів за позикою), всього у сумі 1458343,00 грн, у т.ч. за ІІ-ІV квартали 2011 року в сумі 186550 грн, 1492157 грн, 938689 грн відповідно, за ІІ-ІV квартали 2012 року в сумі 421374 грн, 196138 грн та 100813 грн відповідно;

- п. 138.1 ст. 138, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п. 146.5 ст. 146, п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК, в результаті чого завищило витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (при відображення від'ємного значення курсових різниць), всього у сумі 2861519 грн, у т.ч. за ІІ-ІV квартали 2011 року у сумі 1457793 грн, 452824,00 грн та 950902 грн відповідно.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 22.08.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001582210/2840, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1038266,25 грн (основний платіж 1000554, 00 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 37712,25 грн).

Позивачем визнано несвоєчасне включення до доходу суми безнадійної кредиторської заборгованості у розмірі 92830 грн.

Вказаний спір виник щодо правильності визначення позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а саме, віднесення до складу витрат процентів за позикою та від'ємного значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці у періоді їх нарахування.

Не погодившись із винесеним податковим повідомленнями-рішенням позивач оскаржив його до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з п.138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 п.138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.10.4 п. 138.10 цієї ж статті інші операційні витрати, включають, зокрема:

а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі ст.153 цього Кодексу;

б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об'єктів, отриманих у концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності»;

в) інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю.

Згідно з пп.14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Пунктом 146.5 ст.146 Податкового кодексу України передбачено, що первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням/отриманням прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Стаття 141 Податкового кодексу України визначає особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями.

Згідно з п. 141.1 цієї статті будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку), включаються до складу витрат у податковому періоді їх нарахування, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України (далі МФУ) від 27.04.2000 № 92, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, визначено, що фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом МФУ від 28.04.2006 № 415, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за № 610/12484, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі П(С)БО 31, фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Собівартість кваліфікаційного активу - це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі - витрати на створення кваліфікаційного активу). Кваліфікаційний актив - це актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Капіталізація фінансових витрат - це включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.

За п. 4 П(С)БО 31 фінансові витрати визнаються юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Пунктом п. 13 П(С)БО 31 визначено, що капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено.

Відповідно до пункту 2.9 розділу II «Порядок капіталізації фінансових витрат» Методичних рекомендації з бухгалтерського обліку фінансових витрат затверджених наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2010 № 1300, капіталізація фінансових витрат припиняється після завершення робіт із створення кваліфікаційного активу, а саме після:

- введення в експлуатацію основних засобів забудовником;

- введення в експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів, які

створювались на підприємстві;

- завершення підрядником виконання робіт за будівельним контрактом;

оприбуткування готової продукції з суттєвим за часом операційним циклом.

ТОВ укладено договір позики від 22.07.2008 із FakroSp. zо.о. (Польща; далі позикодавець) за яким позивач отримав довгострокову позику для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів на суму 1000000 Євро, який зареєстрований Управлінням Національного банком України у Львівській області (далі Управління) - реєстраційне свідоцтво від 21.08.2008 № 741, мета використання коштів - «для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів».

Також, ТОВ укладено із позикодавцем договір позики від 20.10.2008 про отримання довгострокової позики для фінансування вказаного будівництва на суму 2000000 Євро, який зареєстрований Управлінням - реєстраційне свідоцтво від 21.11.2008 № 781, мета використання коштів - «для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів».

Відповідно до п. 4.1 цих договорів процентна ставка є змінною, вираховується як сума ставки WIBOR для 1 місячних міжбанківських депозитів у Польщі та націнки у 1,1 %. Процентна ставка визначається від ставки WIBOR в перший день місяця, в який сплачується відсоток, у випадку якщо у цей день ставка нефіксована, то на підставі ставки, коли була в останнє фіксована.

Отримані позивачем суми позики була використані на будівництво майнового комплексу на вул. Городоцькій 355-б у м. Львові, що складається із нежитлових будівель цеху з виробництва деталей мансардних вікон, загальною площею 6833,9 кв.м (літ. «И-1»), та котельні, загальною площею 314,7 кв.м (літ. «І-1»).

Наказом ТОВ від 29.03.2011 № 15 вказані обєкти введені в експлуатацію з 01.04.2011 (ІІ квартал 2011 року) у зв'язку з закінченням будівництва.

Закінчення такого будівництва підтверджують:

- акти готовності об'єктів до експлуатації від 12.10.2010 №№ 1, 2;

- рішення Виконкому від 22.10.2010 №№ 1452, 1455 «Про погодження акта готовності об'єкта до експлуатації - цеху з виробництва деталей мансардних вікон на вул. Городоцькій, 355-б» та «Про погодження акта готовності об'єкта до експлуатації котельні на альтернативному виді палива на вул. Городоцькій, 355-б» відповідно;

- сертифікати відповідності серії ЛВ001390, ЛВ001391 від 22.11.2010, видані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області.

19.04.2011 на вказані обєкти нерухомості позивачем отримано правовстановлюючі документи свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю.

За користування вказаними позиками ТОВ нараховувало та сплачувало проценти, суму яких включало:

- до складу первісної вартості основних засобів відповідно до п. 146.5 ст. 146 ПК у 2010 році - І кварталі 2011 року;

- до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в рядок 06.3.1 Декларації з податку на прибуток (2011 рік - рядок 06.4.1 Декларації) «Фінансові витрати» відповідно до пп.138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК, а саме, за II-IV квартали 2011 року у сумі 186550 грн, 1492157 грн, «-» 93889 грн відповідно, а всього - 740018,00 грн. За І-IV квартали 2012 року у сумі 0 грн, 421374 грн, 196138 грн та 100813 грн відповідно, а всього - 718325 грн. Разом - 1458343,00 грн.

Також судом встановлено, що ТОВ «Факро Львів» щомісяця подавало звіти про залучення та обслуговування кредиту за договором з нерезидентом, згідно з якими обслуговуючий банк контролює правильність нарахування відсотків за договорами позик отриманих від нерезидента.

Суд зазначає, що після завершення будівництва та початку експлуатації будівель вони перестають бути кваліфікаційним активом та стають основними засобами, та припиняється включення фінансових витрат до їх собівартості. Фінансові витрати, пов'язані із позикою, що виникли після завершення створення кваліфікаційного активу, не включаються до первісної вартості основних засобів, а визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані.

Нараховані та сплачені процентні ставки за користування вказаними позиками ТОВ правильно включало до первісної вартості об'єкта основного засобу на будівництво якого було їх отримано та використано, до моменту завершення його створення, а після початку експлуатації - до витрат періоду їх нарахування.

Суд зазначає, що відповідачем не враховано, що основні засоби, для будівництва яких було отримано та використано позику від нерезидента, введені в експлуатацію та у ІІ кварталі 2011 року почали використовуватись у господарській діяльності позивача.

Стосовно визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти, то таке здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку (пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК).

Відповідно до п. 20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом МФУ від 31.12.1999 № 318, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, (далі П(С)БО 16), до інших операційних витрат включаються втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства).

Визначення курсових різниць здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом МФУ від 10.08.2000 № 193 , в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, (далі П(С)БО 21).

За п. 4 П(С)БО 21 курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. Монетарні статті - це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

За змістом пунктів 7, 8 П(С)БО 21 монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кожну дату балансу. Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу. Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Судом встановлено, що позивач відобразив у Податковій декларації як відємне, так і позитивне значення курсових різниць.

Позитивне значення курсових різниць (доходи) за 2011 рік становить разом 3746008,13 грн, у т.ч. за ІІ-ІV квартали 2011 року 948330,13 грн, 1320102,25 грн та 1477575,75 грн відповідно. Від'ємне значення курсових різниць (витрати) за 2011 рік становить разом 3054341,58 грн, у т.ч. за вказані квартали - 1556,117,46 грн, 96824,25 грн та 60901,50 грн відповідно.

За підсумками 2011 року дохід позивача від розрахунку курсових різниць за вищевказаними договорами позики перевищив витрати на 1332164,92 грн, однак, відповідач при прийнятті рішень за результатами перевірки не враховував існуюче позитивне значення курсових різниць (доходи).

У II кварталі 2011 року обєкти, для будівництва яких було отримано позику, були введені в експлуатацію, перестали бути кваліфікаційним активом, в результаті чого їх капіталізація була припинена, тому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що курсові різниці можна віднести до первісної вартості обєкта основного засобу процентів та інших витрат, повязаних із позикою.

Суд зазначає, що пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК не висуває ніяких умов для урахування у складі витрат платника податку від'ємного значення курсових різниць, окрім наявності таких різниць у бухгалтерському обліку.

Вказане підтверджує «Узагальнююча податкова консультація щодо визначення курсових різниць від перерахунку операцій у іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти», затверджена наказом Державної податкової служби України від 05.07.2012 №574, в якій вказано, що перерахунок курсових різниць проводиться за заборгованістю, що не враховується у податковому обліку, оскільки відповідно до П(С)БО 21 така заборгованість є монетарною статтею (наприклад, заборгованість за кредитом та відсотками, якщо кредитні кошти використовуються не у межах господарської діяльності).

Отже, відповідач помилково застосував до спірних відносин щодо віднесення до складу інших витрат від'ємного значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці в іноземній валюті пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК, замість п. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПК та пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийняте (вчинене) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а правомірність виставленого податкового повідомлення-рішення відповідач не довів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений товариством з обмеженою відповідальністю ФАКРО ЛЬВІВ судовий збір у розмірі 2294,00 грн підлягає стягненню на користь позивача з Залізничної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок її бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 22.08.2013 № 0001582210/2840 в частині визначення грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 979203 (девятсот сімдесят дев'ять тисяч двісті три) грн 00 коп за основним платежем та у сумі 37712 (тридцять сім тисяч сімсот дванадцять) грн 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. Стягнути з Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю ФАКРО ЛЬВІВ (м. Львів, вул. Городоцька буд. 355 Б, ЄДРПОУ 25551988) судовий збір в розмірі 2294 (дві тисячі двісті девяносто чотири ) грн. 00 коп.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Повний текст постанови складено 06.03.2017.