Рішення № 65154634, 28.02.2017, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3064/16-ц

Провадження № 2/210/345/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"28" лютого 2017 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Ширинової К.С.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2016 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернулася позивач ОСОБА_5 із вищевказаним позовом до ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги позивач ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що вона працювала на посаді оператора управління сортопрокатного цеху №3 Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», правонаступником котрого на даний час є ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг».

Вказує на те, що без відповідного наказу її було звільнено з вищевказаної посади та видано трудову книжку в якій зазначено лише розпорядження, з яким вона на даний час не ознайомлена. Звільнення вважає незаконним і необґрунтованим, так як вона не мала бажання звільнятись, доглядала за дітьми. З 2002 року їй постійно відмовляють в повідомленні офіційної причини звільнення.

Зазначає, що враховуючи те, що в результаті незаконного її звільнення не було нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні на раніше займаній посаді зобовязаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилається на ті обставини, що вказані дії з боку відповідача є порушенням законних прав на працю, які завдали їй моральних страждань. Моральна шкода, завдана їй в результаті незаконного звільнення, полягає у наступному. Так, відповідач позбавив її гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй дитині на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань (втрата душевного спокою, постійне перебування у роздратованому стані, відсутність засобів для забезпечення належного рівня життя двом дітям). Всі зазначені моральні страждання нанесені незаконними діями відповідача можуть негативно відобразитись на її здоровї. Тому, враховуючи викладені обставини, вважає, що відповідач повинен відшкодувати моральну шкоду, в сумі, яку вона оцінює в 20000,00 гривень.

На підставі викладеного позивач ОСОБА_5 вважає, що згідно положень чинного законодавства України відповідач зобовязаний поновити її на попередній роботі та виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу починаючи із дня звільнення, а також відшкодувати завдану незаконним звільненням моральну шкоду у розмірі 20000,00 гривень.

Присутні у судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_3, кожен окремо надали пояснення по суті справи, підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позовній заяві, просили суд їх задовольнити.

Присутня у судовому засіданні представник відповідача, - ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», - ОСОБА_4 також надала пояснення по суті справи, проти позовних вимог позивача ОСОБА_5 заперечувала у повному обсязі вважаючи їх не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у наданих до суду письмових запереченнях (а.с.25-26).

Вислухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно та обєктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Так, згідно положень ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.3 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав, це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів (ст.57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України, обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст.ст.10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ч.2 ст.232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір та при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічне зазначене також в п.18 Постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з подальшими змінами).

З пояснень учасників процесу та наявних письмових матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 (а.с.5) працювала на посаді оператора управління сортопрокатного цеху №3 Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», правонаступником котрого на даний час є ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» (а.с.47-51).

Відповідно до розпорядження Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» №2 від 17 січня 2002 року, позивача ОСОБА_2 було звільнено з підприємства на підставі ст.38 КЗпП України, за ініціативою працівника, як такої, що має дітей у віці до 14 років (а.с.49).

При цьому, після свого звільнення позивач ОСОБА_2 жодним чином не зверталася до керівництва підприємства відповідача, та жодних претензій або питань не висловлювала з цього приводу, а в подальшому продовжила працювати на різних роботах до часу звернення до суду. Дана обставина не спростовувалася і самим позивачем під час розгляду справи.

Щодо посилань позивача ОСОБА_2 про те, що її було звільнено із займаної посади оператора управління сортопрокатного цеху №3 Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» нібито з порушенням вимог чинного законодавства, що виразилося у не виданні відповідного наказу, та лише видано трудову книжку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, порядок та правові підстави припинення трудового договору між власником або уповноваженим органом підприємства та працівником врегульовано нормами Кодексу законів про працю України.

Відповідно до норми ч.1 ст.38 КЗПП України (у редакції від 01 серпня 2001 року, котра діяла на дату звільнення позивача ОСОБА_2М.), однією з підстав припинення трудового договору є ініціатива працівника (заява працівника про звільнення з роботи). Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку або інвалідом 1 групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до сг.47 КЗпП Україні, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Таким чином, оскільки звільнення позивача ОСОБА_2 відбулося на підставі заяви останньої, як такої, що має дітей у віці до 14 років, без вказівки на період догляду за дітьми, видання копії наказу не було обовязковим. Питання про його видачу ОСОБА_2 перед підприємством відповідача не ставила.

Щодо посилань позивача ОСОБА_2 про те, що з 2002 року їй постійно відмовляють в повідомленні офіційної причини звільнення, то суд до уваги їх не сприймає, оскільки дана обставина нічим не підтверджена.

Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення начальника відділу з кадрового адміністрування №05-2331 від 15 вересня 2016 року (а.с.46), вбачається, що отримання трудової книжки на руки позивачем ОСОБА_2 засвідчено нею особистим підписом в особовій картці працівника (а.с.23-24). Журнал обліку трудових книжок ведеться з 2002 року, а так як ОСОБА_2 була прийнята на роботу 30 вересня 1985 року, тобто до початку ведення цього журналу, вона не була в ньому зареєстрована, тому її підпису про прийом та видачу її трудової книжки журналі обліку не має. В архівних документах наказ (розпорядження) про звільнення ОСОБА_2 не знайдено.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, звільнення позивача ОСОБА_2 було здійснено відповідачем з належних та законних підстав, передбачених п.1 ст.38 К3пП України (у редакції станом на 01 серпня 2016 року).

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Однак, в силу вище викладених обставин, звільнення позивача ОСОБА_2 було законним, а тому підстав для поновлення на роботі позивача та виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Крім того, відповідно до положень ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення, - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як зазначено в особистій картці ОСОБА_2, 31 січня 2002 року нею було отримано трудову книжку під її особистий підпис. Таким чином, термін, у який позивач ОСОБА_2 могла звернутися до суду, нею пропущено. Таким чином, позовна заява позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню у тому числі в звязку з пропущенням строку позовної давності.

Крім того, положеннями ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Компенсація моральної шкоди також здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана.

Судова практика при цьому виходить із положення, що «відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21 грудня 2005 року).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи , фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В даному випадку, позивач ОСОБА_2 ніяким чином не аргументує та не розяснює, в чому саме полягає нібито завдана їй моральна шкода, а дії відповідача щодо її звільнення були правомірними і не могли призвести до заподіяння моральної шкоди, тож відповідна позовна вимога є абсолютно необґрунтованою.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в силу їх недоведеності.

Обговорюючи питання щодо розподілу судових витрат в частині стягнення судового збору, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, враховуючи, що позивач була звільнений від сплати судового збору та в задоволені позовних вимог їй відмовлено, суд вважає за можливе віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.5-1, 21, 38, 47, 116, 232-233 КЗпП України, ст.ст.8, 10, 11, 57-60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з часу його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 03 березня 2017 року.

Суддя: Н. Ю. Вікторович