Ухвала суду № 65152827, 27.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 453/1126/16 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.

Провадження № 22-ц/783/1091/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 50

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М, Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

ОСОБА_5 - його представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1 432,50 грн., щомісячно, до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення нею 23 років.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, вирішено стягувати з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на її утримання в розмірі 500 (п»ятосот) гривень щомісячно, починаючи з 18 серпня 2016 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років.

Стягнуто з ОСОБА_5 судовий збір в дохід держави у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду у частині стягнення платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_5,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що позовна заява базується на припущеннях про наявність у відповідача нерегулярного високого рівня доходів. Ним подані заперечення, підтверддені документальними доказами, які спростовують наявність у позивача матеріальних підстав для подачі позову та припущення про наявність в ОСОБА_5 доходу та виникнення обов»язку надання ним матеріальної допомоги. Також зазначає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не взяв до уваги наданих відповідачем доказів внаслідок чого, дійшов до невірного висновку про стягнення аліментів з особи, яка не має доходу, гарантованого Законом України «Про Державний бюджет України» в розмірі місячного прожиткового мінімуму в сумі 1450 - 1600 грн., гарантованого ст. 48 Конституції України. З наведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити позов без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу, яка передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Крім цього, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини (ч.3 ст.61 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги, вирішивши стягувати на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, кошти на її утримання в розмірі по 500.00 грн. щомісячно, починаючи з 18.08.2016 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач добровільно не виконує передбачений законом обов'язок по утриманню дитини, яка продовжує навчання, і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, з врахуванням його працездатного віку, можливості працевлаштуватися, стану здоров»я, відсутності інших осіб на його утриманні. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що надання допомоги повнолітній дочці, яка навчається та потребує в зв»язку з цим допомоги, є батьківським обов»язком, що передбачений ст. 199 СК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх сина, дочки регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов»язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв»язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. ст. 199, 200,201 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно з роз»ясненнями п. п. 17, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Обов»язок батьків утримувати повнолітніх сина, дочку, які продовжують навчання після досягнення повноліття( незалежно від форми навчання), виникає за обов»язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв»язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

З копії свідоцтва про народження, НОМЕР_1, виданого 17.06.1998 року Славською селищною радою Сколівського району Львівської області, вбачається, що батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, записані ОСОБА_5 та ОСОБА_7.

Згідно з довідкою № 528 від 10.09.2015 року, виданою Львівським інститутом банківської справи Університету банківської справи Національного банку України, ОСОБА_3 є студенткою денного відділення на курсі за напрямом підготовки «Фінанси та кредит»,термін навчання з 01.09.2015 року по 30.06.2019 року.

Згідно з умовами договору № 0512306 від 17.08.2015 року, ОСОБА_3 навчається на платній основі, денної форми навчання в Університеті банківської справи Національного банку України, загальна вартість навчання 46000.00 грн., вартість навчання за перший рік становить 10000.00 грн., за другий, третій на четвертий роки навчання - по 12000.00 грн. за кожен рік навчання. Квитанціями від 13.08.2015 року та від 04.02.2016 року підтверджується оплата за навчання у розмірі 10000.00 грн. (по 5000.00 грн. кожна).

Договором №1-129 найму жилого приміщення від 31.08.2015 року підтверджується користування ОСОБА_3 гуртожитком (одне ліжко - місце), квитанціями від 28.08.2015 року та від 04.02.2016 року підтверджується оплата за гуртожиток в розмірі по 1533 .00 грн. кожна.

Платником коштів за навчання та за гуртожиток зазначена ОСОБА_7, матір позивачки.

Згідно ч.1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який задовольняючи позов та визначаючи розмір аліментів, зважаючи на обов»язок обох батьків матеріально утримувати дітей, критично оцінив твердження відповідача про те, що позивачка не потребує матеріальної допомоги у зв»язку з навчанням, оскільки таку в повному обсязі їй надає матір ОСОБА_7, а він не має можливості сплачувати аліменти, через те, що не працює, а також враховував стан здоров»я відповідача, який не є інвалідом і не є непрацездатним, може бути працевлаштованим та отримувати дохід, відсутність у нього на утриманні інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки чи сина, а також інші обставини, які мають істотне значення, і беручи до уваги те, що відповідач, всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надав належних доказів на підтвердження того, що він є інвалідом чи має незадовільний стан здоров'я, що перешкоджає його працевлаштуванню чи наявності у нього на утриманні інших дітей чи непрацездатних членів сім'ї, прийшов до висновку про підставність позову ОСОБА_3, оскільки на думку суду відсутність офіційного місця роботи не звільняє його від обов»язку по утриманню повнолітньої дочки, оскільки кожний із батьків несе однаковий обов»язок по утриманню дітей. Такий висновок суду достатньо обґрунтований та мотивований.

Встановивши вищезазначені обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову і правильно визначив розмір аліментів з урахуванням встановлених обставин, а доводи апелянта щодо неспроможності надавати дочці допомогу на навчання, оскільки він не працює, не має іншого доходу, а відтак не має обов»язку надавати кошти на утримання повнолітньої дочки у зв»язку з її навчанням, є безпідставними та необгурнтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідач не є інвалідом, є особою працездатного віку, однак, як ствердив в суді апеляційної інстанції, ніде не працює і ніколи не працював, і взагалі не має трудової книжки, за станом здоров»я не має протипоказань щодо праці, а відтак, за бажанням, має можливість працевлаштуватися, та надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці, яка її потребує у зв»язку з витратами, пов»язаними з навчанням.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.