Ухвала суду № 65150511, 07.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/3785/15-ц Номер провадження 22-ц/775/54/2017

Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 55

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Гапонова А.В., Папоян В.В.

при секретарі Чуряєві В.С.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міндоходів у Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 та відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Донецькій області про стягнення заробітної плати.

07 липня 2015 свої позовні вимоги уточнив.

Зазначав, що з 27.02.2007 року працював у ДПС у Донецькій області (після реорганізації ГУ Міндоходів у Донецькій області) , останнім часом на посаді головного державного ревізора-інспектора управління податкового та митного аудиту.

Наказом ГУ Міндоходів у Донецькій області від 24.12.2014 року № 284-о його звільнено з посади з 31.12.2014 року за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Посилаючись на те, що:

- у звязку із проведенням на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції Міністерством доходів і зборів України 08.07.2014 року був виданий наказ № 381 «Про встановлення простою у роботі територіальних органів Міндоходів», згідно якого ГУ Міндоходів у Донецькій області на час простою мало зберегти за ним середній заробіток;

- відповідно до цього наказу в період з липня 2014 року по грудень 2014 року він працював дистанційно та не отримував інформації приступити до виконання трудових обовязків з 01.10.2014 року безпосередньо на підприємстві;

- 29.10.2014 року він отримав попередження про реорганізацію ГУ Міндоходів у Донецькій області шляхом його приєднання до ГУ ДФС у Донецькій області, зміну юридичної адреси та йому було запропоновано посаду, на яку він дав згоду;

- заробітна плата за жовтень грудень 2014 року йому не нарахована та при звільненні не виплачена, що суперечить нормам ст. 115, ст. 116 КЗпП України,

просив стягнути на його користь заробітну плату за жовтень - грудень 2014 року в сумі 18151,56 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 54167 грн. (а.с. 1-2, 19-21 т. 1).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 р. № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» територіальні органи Міністерства доходів і зборів реорганізовані шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, ГУ Міндоходів у Донецькій області реорганізовано шляхом його приєднання до ГУ ДФС у Донецькій області.

Враховуючи зазначене, ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2015 року відповідача Головне управління Міндоходів у Донецькій області заміненого на його правонаступника Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі ГУ ДФС у Донецькій області) (а.с. 23 т. 1).

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ГУ ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час простою за період з 01.10.2014 року по 07.11.2014 року в розмірі 5919,20 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2015 року по 07.07.2015 року в сумі 2959,60 грн., всього 8878,80 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУ ДФС у Донецькій області в дохід держави судовий збір в розмірі 146,16 грн. (а.с. 61-63 т. 1).

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач в апеляційній скарзі просив змінити рішення суду, стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10.02.2015 року, оскільки з вимогою про розрахунок він звернувся до відповідача листом від 02.02.2015 року і цей лист відповідачем отримано 10.02.2015 року. Висновок суду про те, що до 17.06.2015 року він до відповідача за розрахунком не звертався, не відповідає обставинам справи (а.с. 65-66 т. 1).

Відповідач в апеляційній скарзі, яка відновлена рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16.01.2017 року, просив рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Зазначав, що суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, та не врахував, що ОСОБА_3 після державної реєстрації юридичної особи за новою адресою в м.Маріуполі Донецької області до виконання своїх посадових обовязків з 01 жовтня 2014 року не приступив, в період жовтень - грудень 2014 року жодної роботи не виконував, у звязку з чим за цей період заробітна плата йому і не нараховувалася. Вина відповідача у невиплаті позивачу заробітної плати відсутня.

Також посилався на те, що відповідно до пунктів 342.4 та 342.6 статті 342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Оскільки позивач перебував на державній службі, спори з приводу проходження публічної служби, невідємною частиною якого є питання оплати праці, відповідно до частини 15 ст. 3, ст. 17 КАС України віднесені до компетенції адміністративного суду (а.с. 54-57 т. 2).

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2015 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Донецькій області відхилено, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задоволено частково; рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року скасовано в частині вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2959,60 грн.; позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, стягнуто з ГУ ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1000 грн. В решті рішення залишено без змін (а.с. 132-136 т. 1).

За касаційною скаргою відповідача - ГУ ДФС у Донецькій області ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 року рішення Апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 192-195 т. 1).

В судове засідання апеляційного суду 07 березня 2017 року позивач ОСОБА_3 повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений телефонограмою, яка зареєстрована 23.02.2017 року в журналі телефонограм по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області за № 742 (а.с. 79-80 т. 2). Позивач причини неявки у судове засідання не повідомив і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин.

Раніше в судове засідання 23.02.2017 року позивач ОСОБА_3 також не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений телефонограмою, яка зареєстрована 17.02.2017 року в журналі телефонограм по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області за №638 (а.с. 71, а.с. 73 т. 2); причини неявки у судове засідання також не повідомив.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи, що позивач не зявився у судове засідання повторно та без поважних причин, явка позивача у судове засідання відповідно до статті 27 ЦПК України є його правом, апеляційний суд вважає, що справа підлягає розгляду у відсутність позивача.

Представник відповідача - ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності ГУ ДФС у Донецькій області від 08.02.2017 року № 1038/10/05-99-10-02 (а.с. 74 т. 2), доводи апеляційної скарги відповідача підтримала, просила її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечувала, просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи обох апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з закриттям провадження у справі з наступних підстав:

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 27.02.2007 року перебував у трудових відносинах з ГУ Міндоходів у Донецькій області, яке реорганізовано в ГУ ДФС у Донецькій області; 31.12.2014 року позивач звільнений у звязку із відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з організацією за п. 6 ст. 36 КЗпП України; на час звільнення відповідач не здійснив виплату всіх сум, які належали позивачу, а саме, відповідно до ст. 113 КЗпП України не виплачено середній заробіток, який зберігався за позивачем за час простою в період з 01 жовтня 2014 року по 07 листопада 2014 року, в розмірі 5919,20 грн. Посилаючись на норми частини 1 ст. 116, ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2015 року по 07 липня 2015 року в сумі 2959,60 грн. (а.с. 61-63 т. 1).

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можливо, до них суд дійшов, порушивши норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно розяснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які викладені в пунктах 2, 3 постанови від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15ЦПК).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Згідно наказу ГУ Міндоходів у Донецькій області від 24.12.2014 року № 284-10 позивач звільнений з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю ризикових фінансових операцій та операцій, повязаних з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, управління податкового та митного аудиту (а.с. 33 т. 1).

Згідно копії трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 27.02.2007 року:

27.02.2007 року був прийнятий в Державну податкову адміністрацію у Донецькій області на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу супроводження окремих перевірок управління аудиту юридичних осіб;

25.05.2007 року був призначений на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора цього ж відділу;

06.09.2007 року йому присвоєно чергове спеціальне звання радник податкової служби;

21.04.2008 року призначений на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового аудиту окремих платників податків управління податкового контролю юридичних осіб;

01.02.2012 року у звязку із реорганізацією Державної податкової адміністрації у Донецькій області шляхом перетворення у Державну податкову службу у Донецькій області призначений в порядку переведення на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПС у Донецькій області;

04.03.2013 року призначений на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу моніторингу грошових операцій цього ж управління;

01.06.2013 року Державна податкова служба у Донецькій області згідно постанови Кабінету Міністрів України № 229 від 20.03.2013 року реорганізована шляхом приєднання до Головного управління Міндоходів у Донецькій області;

01.06.2013 року переведений на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу перевірки якості податкового та митного аудиту управління податкового та митного аудиту;

01.06.2013 року присвоєно 11 ранг державного службовця шостої категорії посад;

15.08.2013 року призначений на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю ризикових фінансових операцій та операцій, повязаних з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, цього ж управління;

30.12.2013 року присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІІ рангу;

31.12.2014 року звільнено у звязку із відмовою від переводу в іншу місцевість разом з організацією, п. 6 ст. 36 КЗпП України (а.с. 48-51 т. 1).

Тобто, з трудової книжки позивача встановлено, що на час звільнення він перебував на службі в територіальному органі Міндоходів України.

Державна реєстрація припинення юридичної особи - ГУ Міндоходів у Донецькій області, в якому на час звільнення працював позивач, здійснена згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24 вересня 2015 року (а.с. 83-85 т. 2).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України, яке було затверджено Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013, Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань:

забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики;

забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно пункту 7 цього Положення Міндоходів України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

До територіальних органів Міндоходів України належать його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, міжрегіональні територіальні органи (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць), митниці, спеціалізовані департаменти та спеціалізовані органи Міндоходів України, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з пунктом 1 Положення про Головне управління ДФС у Донецькій області, яке затверджене наказом ДФС України від 27.08.2014 року № 83, Головне управління ДФС у Донецькій області є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядковується Державній фіскальній службі України. Головне управління ДФС у Донецькій області є органом доходів і зборів.

Головне управління ДФС у Донецькій області забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території Донецької області.

Головне управління ДФС у Донецькій області є правонаступником усіх прав та обовязків Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час звільнення позивача) органи доходів і зборів є контролюючими органами.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє на час розгляду спору судом) контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Відповідно до пунктів 342.4 та 342.6 статті 342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обовязки визначаютьсяКонституцією України, цим Кодексом таМитним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, -Законом України «Про державну службу»та іншими законами.

Відповідно до пункту 343.1 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання, зокрема, радник податкової та митної справи III рангу, яке було присвоєно позивачу 30.12.2013 року, коли він обіймав посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю ризикових фінансових операцій та операцій, повязаних з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, управління податкового та митного аудиту, з якої він і звільнений.

Зазначений правовий статус позивача як державного службовця судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 17 КАС України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» позовна вимога публічних службовців про стягнення заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи у звязку з незаконним звільненням або переведенням, у тому числі в разі, коли її заявлено окремо від вимоги про поновленням на роботі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується проходження особою публічної служби.

З урахуванням викладеного та правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-28цс16, апеляційний суд вважає, що заявлені вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час проходження публічної служби та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повязані з проходженням ним публічної служби, а тому зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства.

Тобто, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач перебував на державній службі, що спір з приводу проходження позивачем публічної служби, невідємною частиною якого є питання оплати праці, віднесено до компетенції адміністративного суду, є обґрунтованими.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, підстави для перевірки доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заробітної плати за жовтень-грудень 2014 року, а також для перевірки доводів апеляційної скарги позивача щодо неправильного визначення судом першої інстанції періоду затримки розрахунку при звільненні, відсутні.

Проте враховуючи, що висновку щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, який оскаржується позивачем, суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, апеляційна скарга позивача також підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тобто, рішення суду першої інстанції від 01 жовтня 2015 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Керуючись ст. 307, ст. 310, пунктом 1 частини 1 ст. 205, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області,

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та відповідача - Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міндоходів у Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрити.

Роз'яснити позивачу ОСОБА_3 його право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: А.В. Гапонов

ОСОБА_4