Ухвала суду № 65143248, 02.03.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/2404/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О.К. Провадження № 22-ц/773/21/17 Категорія: 48 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Матвійчук Л.В., Бовчалюк З.А.

секретар - Галицька І.П.

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ківерцівського районного суду від 10 серпня 2015 року в даній справі позов задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_3 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0888 га, яка розташована на території масиву «Муравище» Ківерцівського району Волинської області, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 7215 грн. - половини вартості автомобіля марки «ВАЗ 2107», 1998 року випуску. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Ківерцівського районного суду від 22 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 363 грн. 60 коп.

Позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення суду. Вважає його незаконним, в зв'язку з чим просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення та відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційні скарги позивача та відповідача слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що з 27 серпня 1988 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Луцького міського суду від 18.12.2002 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано і відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області 25 серпня 2009 року зареєстровано розірвання шлюбу, актовий запис № 462.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Такі самі правові підстави набуття подружжям права спільної сумісної власності на майно передбачалися ст. ст. 22, 24 КпШС, чинного на час придбання майна.

З ч.1 ст.70 СК України вбачається, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з положеннями частин 1, 3 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Встановлено, що у період шлюбу ОСОБА_2 6 березня 2001 року купив земельну ділянку, площею 0,0888 га для ведення садівництва, яка розташована на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області 07.09.06р. видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. На земельній ділянці знаходиться незавершений будівництвом садовий будинок. Садовий будинок не прийнятий в експлуатацію і право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Виходячи з положень наведених норм права та обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності, а тому правильно визнав право власності позивача на ? частину земельної ділянки.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Позивачем ОСОБА_3 заявлено вимоги про поділ незавершеного будівництвом будинку, при цьому на виконання вимог положень ч.3 ст. 10, ч.І ст.60 ЦПК України, не доведено про наявність технічної можливості визначення окремих частин, що підлягають поділу, наявності технічної можливості довести до кінця будівництво сторонами за обставин, що склалися у спірних правовідносинах.

Наявні у матеріалах справи висновки будівельно-технічних експертиз не містять інформації щодо можливості визначення окремих частин у незавершеному будівництві, а від проведення експертизи на предмет визначення вартості та переліку будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва, призначеної за ухвалою апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року позивач відмовилась. (т. І, а.с.200-202, т.3 а.с. 142-149, т.4 а.с. 65- 71).

Відповідно до змісту позовної заяви позивач ОСОБА_3 просить виділити їй у власність об'єкт незавершеного будівництва, а отже, її вимоги зводяться до припинення права на це майно іншого подружжя, який є співвласником, при цьому останній заперечує право позивача на новостворене майно, відповідно, не бажає одержання грошової компенсації за належну йому частку. Заявляючи таку вимогу позивач не висловила про свій намір внести на депозитний рахунок грошову компенсацію за належну відповідачу частку у незавершеному будівництвом садовому будинку. Крім цього, позивачем не подано належних і допустимих доказів про те, що її та відповідача частки в об'єкті незавершеного будівництва є рівними. Зокрема, стверджуючи, що шлюб розірвано у 2009 році і спірний об'єкт на той час було зведено, хоча і не прийнято в експлуатацію, позивач та її представник не спростували наведених у висновках судових експертиз обставин - а саме: згідно висновку від 05.06.2012 року коефіцієнт готовності незавершеного будівництва становить 77.2 % ( т.1 а.с. 200-204), а згідно висновку від 30.04.2015 року готовність об'єкта становить 98 % ( т.3 а.с. 142-149).

Виходячи із норм матеріального права, якими визначені поняття «спільної сумісної власності подружжя», «об'єкт незавершеного будівництва», «час виникнення права власності», «права особи на захист своїх прав» - об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. Однак, захист прав співвласника у зазначений спосіб можливий у судовому порядку лише у разі пред'явлення такого позову, оскільки згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.І ст. 11 ЦПК України). Таких вимог позивач не заявляла, а тому суд не вправі вирішувати питання про визнання права на частку у спільному сумісному майні подружжя.

Встановивши, що згідно біржової угоди від 03 квітня 2004 року автомобіль марки «ВАЗ-2107», 1998 року випуску, придбаний відповідачем ОСОБА_2, та відчужений останнім 06 вересня 2011 року за 14430 грн., що стверджується довідкою-рахунком серії КІМ № 558341, суд підставно стягнув з відповідача на користь позивача грошову компенсацію у розмірі 7215 грн. - половину вартості автомобіля марки «ВАЗ 2107», 1998 року випуску, так як він був відчужений на час розгляду справи в суді.

Суд обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачем експертний висновок про вартість автомобіля аналогічної моделі, оскільки він являє собою відомості про орієнтовану вартість технічно справного автомобіля. З наданих відповідачем доказів вбачається, автомобіль НОМЕР_1 внаслідок ДТП отримав механічні ушкодження, у зв'язку з цим і був проданий за зазначеною ціною (т.І а.с. 246).

Що стосується поділу автомобіля марки «ВАЗ-2105», р.н. НОМЕР_2 , то відповідач пояснив, що цей автомобіль у період шлюбу - а саме - 23.03.1999 року був знятий з реєстраційного обліку і переданий за час шлюбу в управління третіх осіб на підставі довіреності від 28.03.2004 «ВАЗ-2107», за що у період шлюбу одержані грошові кошти, як за відчуження автомобіля, надавши про це належні докази (т.І а.с.11, т.3 а.с.181).

Місце знаходження цього автомобіля невідоме, наявність зазначеного майна у відповідача позивачем не доведена, про відсутність таких доказів у суді апеляційної інстанції підтверджено представником позивача. Доводи про те, що відповідач використав цей автомобіль на власний розсуд проти волі позивача і не в інтересах сім»ї чи не на її потреби, або приховав його - є припущеннями, які не можуть бути покладені в основу рішення відповідно до положень статті 60 ЦПК України. Оскільки поділу підлягає лише те майно, яке є в наявності на час розгляду справи, суд першої інстанції підставно відмовив у поділі зазначеного автомобіля.

Для стягнення компенсації грошових коштів в сумі 52681,06 грн. в силу положень статтей 10, 60 ЦПК України необхідно довести наявність таких грошових коштів у спільній власності подружжя. Кошти на рахунках відповідача на момент розірвання шлюбу відсутні, банківський рахунок у ПАТ «Кредитпромбанк» відкритий на ім'я ОСОБА_2 для зарахування та виплати пенсії та у ПАТ КБ «ПриватБанк» для зарахування зарплати, а тому поділу не підлягають. Заявлений розмір грошової компенсації вкладів в сумі 52681,06 грн. позивачем не обґрунтований і не доведений.

Висновок суду про відсутність на час розірвання шлюбу - 25.08.2009 року грошових вкладів на рахунках підтверджується наявними у матеріалах справи доказами ( т. І а.с.121, 177-184, т.3 а.с.83-84, 135, 180)

Доводи апелянта про наявність депозитного вкладу у ПАТ «Укрінбанк» у сумі 3 521.09 доларів США який підлягає поділу, спростовуються листами ПАТ "Укрінбанк" від 30.01.2015 року, та від 29.07 2015 року, з яких вбачається, що загальна максимальна сума коштів, що знаходилася на поточному та депозитному рахунках ОСОБА_2 становила 1 269.91 долар США. Ці кошти вкладалися на певний термін і по його закінченню одержувалися вкладником, саме - вклад від 05.03.2008 року у сумі 1125.59 одержаний 11.03.2008, вклад від 11.04.2007 року у сумі 1125.59 одержаний 12.03.2008 року, вклад від 07.03.2008 року у сумі 1269.91 одержаний 24.04 2009 року - тобто під час зареєстрованого шлюбу сторін ( т. 3 а.с. 135, 180). Тобто, на час розірвання шлюбу депозитний вклад відсутній.

Покликання позивача в апеляційній скарзі на обов'язок позивача довести, які роботи ним були проведені не в шлюбі і які будівельні матеріали придбані в цей час і що висновком судової експертизи визначена ринкова вартість будівельних матеріалів та конструктивних матеріалів незавершеного будівництва, виходячи з вищенаведеного не заслуговують на увагу. Крім того, позивач, на яку у рівній мірі з відповідачем, покладається обов"язок доведення обставин, не довела, які саме будівельні матеріали незавершеного будівництвом садового будинку були придбані сторонами за час шлюбу та яка їх вартість. Суд обґрунтовано не прийняв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 05.06.2012р. №О-58, так як при проведенні експертизи не визначено перелік будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які були придбані сторонами за час шлюбу, які кошти на це були витрачені. У свою чергу відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою власністю чоловіка потребує доведення.

Не заслуговують на увагу посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності. Положеннями ст.44 КпШС України, чинного на час розірвання шлюбу у судовому порядку, який втратив чинність з 01 січня 2004 року чітко визначено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом розірвано 18.12.2002 року. Реєстрація розірвання шлюбу між сторонами відбулася 25 серпня 2009 року, а позов про поділ спільного майна подружжя пред'явлений в липні 2011 року, в межах позовної давності.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильних висновків суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий

Судді: