Рішення № 65140475, 24.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2392/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Ващенко Л.Г.

суддів Драгомерецького М.М., Черевко П.М.

при секретарі Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 та Кредит в особі філії до ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

29.11.2012 року акціонерне товариство Банк ОСОБА_3 та Кредит в особі філії (у подальшому публічне акціонерне товариство, далі ОСОБА_3) звернулось із позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у сумі 99 433,47 гривень.

Позов обгрунтовано тим, що 29.02.2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого, позичальник отримала кредит у розмірі 25 000 гривень на строк до 10.08.2009 року зі сплатою 25% річних за користування кредитними коштами. У забезпечення виконання кредитного договору, 29.02.2008 року між ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладені договори поруки.

Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору, станом на 12.11.2012 року має місце заборгованість з поверення кредиту і сплати відсотків, крім того, ОСОБА_3 нарахував пеню за порушення умов зобов'язання, позивач просив позов задовольнити.

Представник ОСОБА_6 підтримала позов у суді першої інстанції.

Представник ОСОБА_2 позов не визнала, заявила про пропуск строку позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не приймали участі у судовому засіданні у суді першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2013 року позов задоволено: суд стягнув солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 60 998,61 гривень, а також судові витрати у вигляді судового збору (а.с.88-91 т.1).

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення суду, пропуск ОСОБА_6 строку позовної давності і наявність підстав для ствердження про припинення поруки.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19.01.2016 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси змінено (а.с.234-238 т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2016 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 19.01.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.42-44 т.2).

У засіданні колегії суддів: представник ОСОБА_2 скаргу підтримала; представник ОСОБА_6 скаргу не визнала.

Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у засідання колегії суддів не з'явились.

Рішення суду першої інстації у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_7 підлягає зміні, а у частині стягнення заборгованості з поручителів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.

За змістом ст. 309 ч.1 п. п. 3, 4 ЦПК України, підставами для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висноків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.02.2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого, позичальник отримала кредит у розмірі 25 000 гривень на строк до 10.08.2009 року зі сплатою 25% річних за користування кредитними коштами. У забезпечення виконання кредитного договору, 29.02.2008 року між ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладені договори поруки (а.с.13-20 т.1).

Станом на 12.11.2012 року утворилась заборгованість з погашення кредиту у розмірі 13 510,60 гривень і процентів у розмірі 9 053,14 гривень, крім того, ОСОБА_3 нарахував пеню за прострочення сплати кредиту у розмірі 49 583,90 гривень та пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 27 285,83 гривень (а.с. 10-11 т.1).

Зважаючи на те, що позичальник ОСОБА_7 належним чином не виконувала умови зобов'язання, допустила заборгованість з повернення кредиту і сплати процентів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_7

Висновок суду першої інстанції у цій частині відповідає вимогам ст. ст. 526 ч.1, 1049 ч.1, 1054 ч.1 України).

Разом з тим, визначений судом першої інстанції розмір пені за прострочення зобов'язання не відповідає обставинам справи і вимогам ст. 551 ч.1 ЦК України.

ОСОБА_6 просить стягнути неустойку у вигляді пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 49 583,90 гривень і пені за прострочення сплати процентів у розмірі 27 285,83 гривень.

Заборгованість по кредиту становить 13 510,60 гривень, а заборгованість по процентам 9 053,14 гривень (а.с.10,11 т.1).

Неустойкою \штрафом, пенею\ є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобов'язання за кожень день прострочення виконання (ст. 549 ч.ч.1,3 ЦК України).

Разом з тим, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ч.3 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. 551 ч.3 ЦК України, під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків (правова позиція Верховного суду України в постанові від 14.09.2016 року в даній справі)

ОСОБА_8 у даній справі збитками є заборгованість по кредиту у розмірі 13 510,60 гривень і заборгованість по процентам у розмірі 9 053,14 гривень, визначений ОСОБА_6 розмір неустойки у вигляді пені в розмірі 49 583,90 гривень \по кредиту\ і 27 285,83 гривень \по процентам\ значно перевищує розмір збитків, розмір неустойки, виходячи з вимог ст. 551 ч.3 ЦК України, підлягає зменшенню апеляційним судом до розміру збитків.

Зважаючи на викладене, колегія суддів стягує неустойку у вигляді пені у розмірі 13 510 гривень \по кредиту\ і 9 053 гривень \по процентам\.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості з поручителів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України, оскільки висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи і вимогам ст. 559 ч.4 ЦК України.

Колегія суддів відмовляє у позові ОСОБА_6 до поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 554 ч.1 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно зі ст. 559 ч.4 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк дії договору поруки, визначений ст. 559 ч.4 ЦК України, не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора та суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку, який є преклюзивним, жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту права \шляхом пред'явлення позову\, кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване у другому реченні ч.4 ст. 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, як умови чинності поруки, слід розуміти пред'явлення кредитором, у встановленому законом порядку, протягом зазначеного строку саме позовної заяви, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення, при цьому, не виключає можливість пред'явленння кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутись з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку

виконання основного зобовязання.

Виходячи зі змісту другого речення ч.4 ст. 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного із боржником обов'язку за договором має бути пред'явлена до суду у межах строку дії договору поруки, у даному випадку, протягом 3\х років з часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, оскільки умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами.

Сплив 3\х років від дня настання строку виконання основного зобов'язання, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся із позовом до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язалась повернути кредит у повному розмірі у строк до 10.08.2009 року , при цьому, погашення мало відбуватись у строк з 1 по 10 число кожного місяця щомісячним платежем, згідно Графіка зниження розміру заборгованості \додаток №1 до кредитного договору\ (п.3.2 абз.1 кредитного договору, а.с.13 зворот).

Договорами поруки від 29.02.2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 та між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 визначено, що порука припиняється, у тому числі, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить вимог до поручителя (п.5.1 договорів поруки, а.с.17-20 т.1).

ОСОБА_8 умовами кредитного договору погашення кредиту мало відбуватись у строк з 1 по 10 число кожного місяця щомісячним платежем, згідно Графіка зниження розміру заборгованості \додаток №1 до кредитного договору\, з жовтня 2008 року по серпень 2009 року кредит і проценти сплачувались позичальником не у повному обсязі, тобто позичальник порушила умови зобов'язання і допустила заборгованість, з жовтня 2008 року у ОСОБА_6 виникло право протягом 6 місяців з часу виявлення порушення \у період з 10.10.2008 року по 10.10. 2011 року\ звернутись до суду із позовом про стягнення заборгованості з поручителів.

Між тим, із позовом про стягнення заборгованості з поручителів ОСОБА_6 звернувся у листопаді 2012 року.

ОСОБА_8 своєчасно не скористався своїм правом на звернення із позовом до поручителів, виходячи з вимог ст. 559 ч.4 ЦК України, договори поруки від 29.02.2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинили свою дію і у ОСОБА_6 відсутнє право на стягнення заборгованості з поручителів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відмовляє ОСОБА_6 у позові до поручителів про стягнення заборгованості.

Доводи представника ОСОБА_2 у скарзі про те, що у позові до позичальника слід відмовити, оскільки кредитний договір припинив дію 10.08.2012 року і до суду першої інстанції подана заява про застосування строку позовної давності не заслуговують на увагу з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язалась повернути кредит у повному розмірі у строк до 10.08.2009 року , при цьому, погашення мало відбуватись у строк з 1 по 10 число кожного місяця щомісячним платежем, згідно Графіка зниження розміру заборгованості \додаток №1 до кредитного договору\ (п.3.2 абз.1 кредитного договору, а.с.13 зворот).

Між тим, позичальник умови зобов'язання порушувала, Графік погашення кредиту виконувала несвоєчасно, щомісячні платежі сплачувала не у повній мірі (а.с.10,11,16 т.1).

Згідно даних про погашення кредиту, ОСОБА_9, своєчасно і у повному обсязі сплачувала платежі по кредиту до 10.10.2008 року, а по процентам до 31.12.2008 року. З

жовтня 2008 року по серпень 2009 року кредит і проценти сплачувались не у повному обсязі. Крім того, після закінчення строку, на який був укладений кредитний договір \10.08.2009 року\ - у вересні, жовтні, листопаді і грудні 2009 року та в січні 2010 року позичальник сплачувала частково по кредиту і частково по відсоткам, а в березні і червні 2010 року частково погашала відсотки (а.с.10 т.1).

Представник ОСОБА_2 у суді першої інстанції подала заперечення на позов, у яких зазначила про пропуск строку позовної давності і просила відмовити у позові з підстав пропуску строку позовної давності (а.с.45,46 т.1).

Позовна давність це строк, у межах якого особа маж звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ч.1 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Разом з тим, ст. 264 ЦК України визначені підстави переривання перебігу позовної давності.

Так, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. Після переривання перебіг позовної давності починається заново і до нового строку не зараховується (ст. 264 ч.ч.1,3 ЦК України).

ОСОБА_8 позичальник здійснювала оплату кредиту і процентів після закінчення строку дії кредитного договору, останній платіж здійснено у червні 2010 року, що свідчить про визнання нею свого боргу, перебіг позовної давності перервався у червні 2010 року і почався заново з червня 2010 року.

Вимоги до позичальника заявлені у листопаді 2012 року, тобто у межах строку позовної давності.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.

Приймаючи до уваги, що рішення суду першої інстанції у частині визначення розміру неустойки не відповідає вимогам ст. 551 ЦК України, а у частині стягнення заборгованості з поручителів не відповідає вимогам ст. 559 ЦК України, рішення суду у частині стягнення заборгованості з позичальника підлягає зміні, а у частині стягнення заборгованості із позичальників скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п. п. 2, 3, 309 ч.1 п. п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2013 року у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у цій частині в новій редакції:

Позов публічного акціонерного товариства Банк ОСОБА_3 та Кредит в особі філії про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути с ОСОБА_2 (ІІН № НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Банк ОСОБА_3 та Кредит в особі філії (Код ЕДРПОУ 21017660) заборгованість за кредитним договором від 29.02.2008 року № М-31/08-К станом на 12.11.2012 року у розмірі 45 126 гривень 74 копійки, яка складається із: заборгованості по кредиту у розмірі 13 510,60 гривень; заборгованості по процентам у розмірі 9 053, 14 гривень; пені за несвочасну сплату кредиту у розмірі 13 510 гривень і пені за несвочасну сплату відсотків 9 053 гривень, а також судові витрати у вигляді судового збору 451 гривня 26 копійок за розгляд справи у суді першої інстанції.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2013 року у частині стягнення заборгованості у солідарному порядку з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 скасувати.

Відмовити публічному акціонерному товариству Банк ОСОБА_3 та Кредит в особі філії у позові до ОСОБА_10 і ОСОБА_5 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 29.02.2008 року та за договорами поруки від 29.02.2008 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_11

ОСОБА_12