Ухвала суду № 65140469, 06.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2013/17

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання об'єкту особистою приватною власністю,за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2016 року,

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, просила визнати квартиру АДРЕСА_5 особистою приватною власністю.

Позов обґрунтовано тим, що з 28.08.2003 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 За час перебування в шлюбі позивачем набуто у власність квартиру за АДРЕСА_6 Одеської області на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2008 року. Шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення суду.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 було задоволено у повному обсязі.

Визнано квартиру АДРЕСА_7 особистою приватною власністю ОСОБА_3

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що з 28.08.2003 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Шлюб було розірвано на підставі рішення суду.

За час перебування в шлюбі позивачем набуто у власність квартиру за АДРЕСА_6 Одеської області на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2008 року.

З розпорядження органу приватизації від 12.11.1997 року № 554 та свідоцтва про право власності на житло від 12.11.1997 року вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (в подальшому було змінено прізвище Штефан у зв'язку зі вступом в шлюб 28.08.2003 року) (а.с.10-12, 18).

На підставі договору дарування від 17.04.2006 року ОСОБА_5, яка є матір'ю ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3) подарувала ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.13-15).

Як вбачається з договору від 29.05.2008 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3 відчужила зазначену квартиру ОСОБА_7, загальна вартість квартири становить 5901,00 гривень (а.с.16-16 зв.).

На підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, остання набула у власність квартиру АДРЕСА_2, загальна вартість квартири становить 25738,00 гривень (а.с.7-9).

Згідно довідки про доходи відповідача ОСОБА_4, наданої німецькою компанією Interorient Serveces, його заробіток на посаді старшого механіка за період з 14.05.2006 року по 21.01.2007 року склав 9722 дол. США. Проте, на момент набуття позивачем спірної квартири у власність, доходи позивача в зазначеній компанії відсутні (а.с.53-56).

Стаття 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного, для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах №6-612-цс 15, 6-56цс13, 6-79цс13, 6-1327цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

З урахуванням договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, від 29.05.2008 року, за яким ОСОБА_3 відчужила належну їй квартиру та договору купівлі-продажу квартири від 09.06.2008 року, згідно якого позивач набула у власність квартиру АДРЕСА_3, суд першої інстанції,з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач набула спірну квартиру за кошти, якій належали їй особисто від продажу квартири АДРЕСА_4 та про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3

Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Довідки про доходи відповідача не можуть бути належним доказом, оскільки вони не підтверджують пряму участь відповідача в придбанні спірної квартири у червні 2008 року, тому що відповідач на час виникнення спірних правовідносин в зазначеній компанії доходу не отримував.

Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт спільної участі відповідача разом із позивачем у придбанні спірної квартири матеріали справи не містять та апелянтом не представлені.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з роз'ясненнями викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов'язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4відхилити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

О.С.Комлева

Ю.І.Кравець