Рішення № 65140386, 21.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1698/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» на заочне рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» про стягнення пені за час затримки сплати страхової виплати, упущеної вигоди та судових витрат,

встановила:

18.09.2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, та в якому просив стягнути з відповідача пеню за час затримки сплати страхової виплати, упущеної вигоди та судових витрат (а.с.52-54).

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Національна страхова компанія «Оранта» (далі ВАТ «НАСК «Оранта»), 15 січня 2009 року був укладений договір страхування будівель та рухомого майна, строком дії договору з 16.01.09 р. по 15.01.2010 р.

Відповідно до п.1.4 вказаного договору були застраховані господарські будівлі та споруди вартістю 10000 грн.

21.04.2009 року стався страховий випадок: згоріла літня кухня, прибудований до літньої кухні дах, курятник, складські приміщення, навіс та рухоме майно позивача ОСОБА_3

Рішенням Котовського міськрайсуду Одеської області від 17.10.2012 року, яке набрало законної сили 12.03.2013 року, з ВАТ «НАСК «Оранта»» на користь ОСОБА_3 було стягнуто:

-страхове відшкодування у розмірі 12000 грн.,

-пеню у сумі 14952,00грн.,

а всього було стягнуто 26952 грн.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що не зважаючи на те, що вищезазначене рішення суду вступило в законну силу та відкрито виконавче провадження по стягненню коштів, ВАТ «НАСК «Оранта» свої обовязки не виконав та не сплатив вказані кошти.

З 01.10.2012 р. по 15.10.2014 р. пройшло 2 роки та 15 місяців, тому нарахована пеня складає 8952 грн., виходячи з того, що сума страхового відшкодування складає 1200 грн., пеня 0,1%, термін прострочення - 746 днів (12000 грн. х 1% х 746 дн.).

Крім того, позивач посилався на те, що відповідач не виконав вчасно свої зобовязання за судовим рішенням та не виплатив позивачу ОСОБА_3 належну страхову суму у розмірі 26952 грн. Вказані кошти позивач міг би покласти на депозитний рахунок в Імексбанк, який приймає кошти на депозит та сплачує до 25% річних, під 20% річних позивач міг отримати щомісячно (26952 грн. х 20% річних) = 5390. : 12 місяців = 450 грн. За період з 01.02.2012 року по 01.09.2014 року пройшло 20 місяців, у звязку з чим неотримана ним вигода за 20 місяців склала 9000 грн., яку він також просив стягнути з відповідача на свою користь.

Також 27.09.2012 позивач ОСОБА_3 уклав договір з адвокатом, який представляв його інтереси у суді першої та апеляційної інстанції, але можливості сплатити адвокату кошти за допомогу не було. Позивач ОСОБА_3 сплатив лише цього року, тому просив стягнути на його користь з відповідача суму 2000 грн., та врахувати обставини, що ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи, дитиною війни, пенсіонером і невиплата заборгованості не дає йому змоги привести своє життя до нормального стану.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь витрати на послуги банку у сумі 20 грн.

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області 02 лютого 2015 рокупозовні вимоги ОСОБА_3 збули задоволені в повному обсязі (а.с.64-65).

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «НАСК «Оранта», який є правонаступником ВАТ «НАСК Оранта»,ставив питання про скасування даного судового рішення і ухвалення нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2016 року вказана апеляційна скарга була задоволена, а рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено (а.с.165-167).

Однак, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року вищевказане рішення апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2016 року було скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення на його користь пені, суми збитків, передбачених ст. 625 ЦК України, і витрат на правову допомогу, та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 217-219).

В іншій частині рішення апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2016 року було залишено без змін.

Як було зазначено вище, в апеляційній скарзі ПАТ «НАСК «Оранта»ставить питання про скасування даного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Виходячи з викладеного, предметом апеляційного оскарження є питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, виплат, передбачених ст. 625 ЦК України, та витрат на правову допомогу.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що 15.01.2009 року позивач ОСОБА_3 уклав з ВАТ «НАСК «Оранта», правонаступником якого є ПАТ «НАСК «Оранта», договір про добровільне страхування будівель та рухомого майна ВМ № 0851207, загальною вартістю 50000 грн., яке знаходиться за адресою: Одеська область, м. Ананьїв, вул. Вольфковича, за що позивач сплатив страховий платіж, а також те, що 21.04.2009 р. стався страховий випадок пожежа, внаслідок якої було частково пошкоджено та знищено застраховане майно, встановлені рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.10.2012 року, яке набрало законної сили (а.с. 6-8), а тому у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Крім того, вказаним судовим рішенням було також встановлено, що за несвоєчасну сплату страхового відшкодування страховик повинен сплатити пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

У звязку з цим, вказаним судовим рішенням було стягнуто з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 суму страхової компенсації 12000,00 грн., пеню за прострочення сплати страхової виплати за 1246 днів у сумі 14952,00 грн., а всього було стягнуто 26952,00 грн.

Скасовуючи частково рішення апеляційної інстанції від 18 січня 2016 року, суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 14 вересня 2016 року вказав, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені та не врахував, що позовні вимоги містили в собі вимоги з посиланням на ст. 625 ЦК України.

Також суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд помилково відмовив позивачу у стягненні витрат на правову допомогу.

У відповідності до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що як було вказано вище, рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.10.2012 року, яке набрало законної сили 12.03.2013 року, з ВАТ НАСК «Оранта»» на користь ОСОБА_3 було стягнуто страхове відшкодування у розмірі 12000 грн. та пеня у сумі 14952,00 грн., а всього було стягнуто 26952 грн.

Однак, зазначене рішення суду відповідачем було виконано лише 14 жовтня 2014 року, шляхом перерахування на рахунок позивача в АТ «ІМЕКСБАНК» грошових коштів у сумі 26952 грн. (а.с.42).

Та обставина, що позивач не мав можливості отримати вказані кошти в АТ «ІМЕКСБАНК», не є підставою для задоволення його позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь пені, відсотків за прострочення сплати цього платежу та індексу інфляції за подальший період, тобто після 14 жовтня 2014 року, оскільки після перерахування коштів в АТ «ІМЕКСБАНК», відповідач ПАТ «НАСК «Оранта» виконав свої зобовязання за рішенням суду, а не виплата коштів вказаним Банком на користь позивача є іншими правовідносинами між останніми, які не є предметом даного спору.

Всі спірні питання щодо несвоєчасної виплати грошових коштів позивачу ОСОБА_3 АТ «ІМЕКСБАНК» мають бути вирішені у встановленому законом порядку між ними, до чого ПАТ «НАСК «Оранта» відношення не має.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню пеня за період з наступного дня після ухвалення рішення про грошове стягнення, тобто з 18.10.2012 року по день виконання цього рішення, тобто по 14.10.2014 року.

Однак, як вбачається з письмових заперечень ПАТ «НАСК «Оранта», наданих до суду 25.12.2014 року, останній заявив суду про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені, яка у відповідності до ч.1ст. 256 та ч.2 ст. 258 складає 1 рік (а.с.40-41).

У відповідності до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а за змістом ч.4 тієї ж статті суд повинен застосувати строк позовної давності за заявою сторони, якщо цей строк сплив.

Враховуючи викладене, та те, що позивач звернувся до суду з позовом 18.09.2014 року, тобто ще до виконання судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне застосувати річний строк позовної давності і стягнути пеню за прострочення виконання грошового зобовязання за один рік до звернення позивача до суду, тобто починаючи з 18.09.2013 року по 18.09.2014 року.

У звязку з цим, сума пені (0,1%) від суми страхового відшкодування 12000 грн. за 365 днів склала 4380 грн. (12000 грн. х 0,1% х 365), які належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача слід також стягнути 3% річних за весь час прострочення грошового зобовязання та індекс інфляції.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сума грошових коштів, які були виплачені позивачу несвоєчасно, склала 26 952 грн.

Період прострочення склав 726 дні (з 18.10.2012 р. по 14.10.2014 р.).

3% річних склали 1608,26 грн. (26952 грн. х 3% : 365 х 726).

Що стосується індексу інфляції, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих цін і послуг.

Поріг індексації величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно ч. 4 вказаного Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101% (з 01.01.2016 року 103%).

Таким чином, на момент виниклих правовідносин поріг індексації складав 101 %, який був перевищений в березні 2014 року.

За повідомленням Державної служби статистики України індекс інфляції за період з 01 березня 2014 року по 01 жовтня 2014 року (місяць, в якому було виконано грошове зобовязання) склав: березень - 102,2%, квітень 103,3%, травень 103,8%, червень 101%, липень 100,4%, серпень 100,8%, вересень 102,9%, а всього 115,3%.

У звязку з цим, сума інфляційних витрат за несвоєчасне виконання грошового зобовязання, та яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 18.10.2012 року по 14.10.2014 року, склала 4123,66 грн. (26952 грн. х 115,3% - 26952 грн.), або (26952 грн. х 15,3%).

Щодо вимог про стягнення витрат на оплату правової допомоги, то колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище,суд касаційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, вказав, що апеляційний суд помилково відмовив позивачу у стягненні витрат на правову допомогу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27.09.2012 р. та 25.07.2014 р. позивач ОСОБА_3 уклав з адвокатом ОСОБА_4 2 договори про надання правової допомоги (а.с.10,13).

Відповідно до квитанції № 23 від 12.09.2014 р. ОСОБА_3 сплатив адвокату ОСОБА_4 2000,00 грн. за надані послуги (а.с. 11).

Однак, матеріали справи не містять розрахунку витрат на надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_4

Право на правову допомогу гарантовано ст.ст. 8, 59 Конституції України.

Витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді адвокатом, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Стаття 1 вказаного Закону України розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлює у розмірі не більше 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Відповідні розяснення містяться у п.п.47,48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», з відповідними змінами та доповненнями.

Відповідно до наявних у справі журналів судових засідань (а.с. 23, 31, 39, 56, 63, 97, 104, 113), заяв (а.с. 22, 35, 55, 61, 94) всі судові засідання по даній справі були проведені без участі позивача ОСОБА_3, та його представника адвоката ОСОБА_4

У звязку з цим, колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати позивачу витрати на надання правової допомоги лише щодо вчинення окремої процесуальної дії - складання позовної заяви по даній справі та надання позивачу адвокатом консультативних послуг.

При цьому колегія суддів враховує, що оскільки матеріали справи містять 2 договори про надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_3, то перший договір, який датований 27 вересня 2012 року № 27, не має відношення до даної справи, а був укладений для надання правової допомоги позивачу по іншій справі, в якій Котовським міськрайонним судом Одеської області 17.10.2012 року було ухвалено рішення, яке набрало законної сили 12.03.2013 року, та яким з ВАТ «НАСК «Оранта»» на користь ОСОБА_3 були стягнуті грошові кошти.

Більше того, звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_3 також заявляв, що грошові кошти у сумі 2000 грн. ним сплачені у тому числі і за участь адвоката ОСОБА_4 в іншій справі, яка зазначена вище, однак у нього не було коштів для сплати цих витрат раніше.

З цих підстав колегія суддів зазначає, що витрати на правову допомогу, яка надавалась позивачу в іншій справі, не можуть бути стягнуті в цій справі, а можуть бути стягнуті, шляхом ухвалення додаткового рішення до рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.10.2012 року,щодо розподілу між сторонами судових витрат, однак за умови наявності до того правових підстав.

Що ж стосується витрат на правову допомогу по даній справі, то колегія суддів вважає, що другий договір про надання правової допомоги адвоката від 25 липня 2014 року № 17/1 (а.с.13) був укладений для надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_3 саме по даній справі і оплата грошових коштів частково була здійснена також по даній справі.

Враховуючи викладене, позицію суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити вимоги позивача, в частині стягнення на його користь витрат на правову допомогу, та стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь позивача ОСОБА_3 понесені ним витрати на правову допомогу у сумі 500 грн., а саме за складання позовної заяви та надання консультаційних послуг по даній справі.

В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Що стосується посилання представника апелянта ПАТ «НАСК «Оранта» на те, що вони не мали змоги вчасно виконати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.10.2012 року, оскільки вони не погоджувались із цим рішенням, оскаржували його в апеляційному порядку, і крім того звертались до суду із заявою про виправлення описки в ньому, то вони є безпідставними.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що ніщо не перешкоджало ПАТ «НАСК «Оранта» здійснити виплату страхового відшкодування позивачу, як до ухвалення судового рішення, так і після, незважаючи на існування в ньому описки та на те, що воно було оскаржено в апеляційному порядку.

При цьому колегія суддів також враховує, що із заявою про виправлення описки в судовому рішенні представник ПАТ «НАСК «Оранта» звернувся лише 17.06.2014 року, про що ним було зазначено в суді апеляційної інстанції, тобто після збігу 1 року та 7 місяців після ухвалення рішення.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити, в частині розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, витрат на правову допомогу, а також щодо стягнення суми інфляції та 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» задовольнити частково.

Заочне рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2015 року змінити.

Абзац перший і другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, ЄДРПОУ 00032945) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії КЕ № 320457, виданий 05 вересня 1996 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний номер -НОМЕР_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2):

пеню за прострочення виконання грошового зобовязання у розмірі 4380 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят гривень);

суму інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобовязання у розмірі 4123,66 грн. (чотири тисячі сто двадцять три гривні 66 копійок);

3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобовязання у розмірі 1608,26 грн. (одна тисяча шістсот вісім гривень 26 копійок)».

В абзаці третьому резолютивної частини рішення цифри та слова: «2000 гривень (дві тисячі гривень)» замінити цифрами та словами: «500 гривень (пятсот гривень)».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

ОСОБА_2