Рішення № 6513772, 29.10.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.10.09 р. Справа № 14/304пн

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

код НОМЕР_1, м.Маріуполь

до відповідача 1. Державного комунального підприємства „Маріупольське бюро

технічної інвентаризації”, ЄДРПОУ 03336574, м.Маріуполь

до відповідача 2. Маріупольської міської ради, ЄДРПОУ 33852448, м.Маріуполь

про визнання права

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: не зявився

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Державне комунальне підприємство „Маріупольське бюро технічної інвентаризації”, м.Маріуполь, про визнання права власності на основну нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 21,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою від 23.09.2009р. до участі у справі в якості відповідача 2 було залучено Маріупольську міську раду, м.Маріуполь.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб під час проведення побудови спірного обєкту.

Відповідач 1 надав письмові пояснення №393 від 15.09.2009р., згідно з якими повідомив суд про ті обставини, що він лише здійснює державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Таким чином, за твердженням відповідача, враховуючи, що визнання права власності не відноситься до його компетенції, він є неналежним відповідачем по справі.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав, внаслідок чого справа згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України розглянута за наявними в ній матеріалами.

Зокрема, 01.10.2009р. до господарського суду Донецької області надійшло клопотання від 30.09.2009р. №1684 Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про відкладення розгляду справи та зобовязання позивача направити на адресу відповідача 2 копію позовної заяви та доданих до неї документів.

Ухвалою від 01.10.2009р. внаслідок неявки відповідачів та ненадання витребуваних судом матеріалів розгляд справи було відкладено на 20.10.2009р. При цьому, судом було зобовязано позивача направити на адресу відповідача 2 копію позовної заяви та доданих до неї документів.

Представник відповідача 2 в судове засідання 20.10.2009р. зявився, проте письмового відзиву на позовну заяву не надав. За таких обставин, судом розгляд справи було відкладено та знов зобовязано позивача направити на адресу відповідача 2 копію позовної заяви і доданих до неї документів. Одночасно, судом було розяснено відповідачу 2 передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України права сторін на ознайомлення з матеріалами справи, можливість зняття копій.

В судове засідання 29.10.2009р. представник відповідача 2 не зявився, витребуваних документів не надав.

При цьому, 28.10.2009р. від відповідача 2 на адресу суду надійшла телеграма, в якій було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із зайнятістю представника в іншому процесі.

За приписом ст.28 Господарського процесуального кодексу України представництво інтересів юридичних осіб в господарському процесі здійснюється через їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника (керівника).

Наведена норма не обмежує можливість представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Проте, відповідач 2 через своїх повноважних представників правом на участь в судовому засіданні не скористався, заперечень на позовну заяву не надав.

За таких обставин, клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи, викладене у телеграмі, що надійшла до суду 28.10.2009р., судом залишено без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Рішенням №5/24-4410 від 30.09.2008р. Маріупольської міської ради вирішено надати Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 1412300000:01:014:0232) площею 0,0032 га в оренду для встановлення та подальшого функціонування зупинкового навісу у комплексі з кіоском з ремонту годинників по АДРЕСА_1.

На підставі рішення Маріупольської міської ради №5/24-4410 від 30.09.2008р., 28.01.2009р. між позивачем та зазначеним вище органом місцевого самоврядування був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з яким позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0032 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання вказаного вище договору) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як встановлено судом, згідно п.5 договору оренди від 28.01.2009р. земельна ділянка передавалась позивачу в оренду для ремонту годинників (встановлення та подальшого функціонування зупинкового навісу у комплексі з кіоском з ремонту годинників).

За поясненнями позивача, з метою здійснення підприємницької діяльності на отриманій земельній ділянці ним було самовільно побудовано основну нежитлову будівлю „А-1” загальною площею 21,7 кв.м.

18.08.2009р. Державним комунальним підприємством „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” виданий технічний паспорт на нежитлову будівлю „А-1” по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про планування та забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності або на праві користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів, зокрема міських рад, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 Закону України “Про планування та забудову територій”, встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Як встановлено судом, відповідного дозволу на виконання будівельних робіт щодо нежитлової будівлі „А-1” по АДРЕСА_1 позивачем отримано не було.

Таким чином, за висновками суду, проведене позивачем будівництво нежитлової будівлі „А-1” по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України).

Тобто, законом передбачається можливість виникнення права власності на збудоване нерухоме майно у особи, яка його здійснила. Умовою визнання права власності за такою особою є рішення суду, яке має ґрунтуватись на можливості надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Така можливість може бути відсутня у звязку з правовим режимом категорії земель, з якої надається земельна ділянка під збудоване нерухоме майно, або з неможливістю переводу забудованої земельної ділянки із однієї категорії земель до другої, або з можливим порушенням прав інших осіб в разі надання земельної ділянки тощо.

Як вказувалось вище, згідно рішення Маріупольської міської ради №5/24-4410 від 30.09.2008р., земельна ділянка, яка була надана позивачу в оренду, відносилась до земель житлової та громадської забудови міськради.

Таким чином, враховуючи, що на момент проведення позивачем самочинного будівництва, на земельній ділянці знаходиться будівля, за висновками суду, відсутні будь-які перешкоди для подальшого надання позивачу земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Крім цього, частиною 5 ст.376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, вказаний пункт статті 376 Цивільного кодексу України також передбачає можливість визнання за особою права власності на самочинне будівництво.

При цьому, з урахуванням вимог вказаного пункту ст.376 Цивільного кодексу України, необхідними умовами для визнання права власності на самочинно збудоване майно у даному випадку є наявність у позивача права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, а також встановлення того факту, що самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.

Як вказувалось вище, позивач на момент проведення самочинного будівництва був користувачем земельної ділянки, на якій розташована вказана будівля.

Відповідних доказів, які б підтверджували припинення права користування позивача земельною ділянкою по АДРЕСА_1, до матеріалів справи не надано.

Згідно з наданим до матеріалів справи висновком про будівельно-технічне обстеження основної нежитлової будівлі „А-1” по АДРЕСА_1, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю „Донбасспецмонтаж”, встановлено, що спірна нежитлова будівля, розташована по АДРЕСА_1, знаходиться в задовільному технічному стані (ІІ категорія технічного стану) та може бути прийнята в експлуатацію.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що згідно з ліцензією серії АВ №153610 від 06.09.2006р. Товариству з обмеженою відповідальністю „Донбасспецмонтаж” надане право здійснювати обстеження та оцінювання технічного стану будівельних конструкцій, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірного обєкту.

Згідно з ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідних доказів, які б підтверджували наявність заперечень відповідача 2 (який здійснює повноваження власника земельної ділянки) проти права власності позивача на нежитлову будівлю „А-1”, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, до матеріалів справи не надано.

Викладене також підтверджує висновки суду щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва позивачем.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

За ч.2 ст.7 вказаного закону до функцій місцевих органів державної реєстрації прав віднесено, зокрема, реєстрацію прав на нерухоме майно, забезпечення в установленому порядку формування та внесення кадастрових планів земельних ділянок та даних технічної інвентаризації інших об'єктів нерухомого майна до Державного реєстру прав.

Проте, згідно з п.5 розділу V "Прикінцеві положення” цього Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 (далі по тексту „Положення”), підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах, визначених адміністративно-територіальних одиниць.

За таких обставин, позивач звернувся до відповідача 1 з заявою про проведення державної реєстрації права власності на капітальну будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

За приписами п.3.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., розгляд заяви і прийняття рішення щодо реєстрації права або відмови в реєстрації проводиться у строк, який з дня отримання заяви БТІ не повинен перевищувати тридцяти календарних днів без урахування терміну проведення інвентаризаційних робіт, а також строку прийняття рішення органами, визначеними пунктом 6.1 цього Положення.

Будь-яких доказів проведення або відмови у проведенні реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно відповідачем 1 до матеріалів справи не надано.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 та п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Позов про визнання права власності це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не повязаних з позбавленням володіння.

При цьому, нормами Цивільного кодексу України не визначено перелік осіб, до повноважень яких належить визнання чи невизнання прав за будь-якими юридичними чи фізичними особами. Особою, яка не визнає право, може бути будь-яка особа, а не лише особа, якій надано такі повноваження.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” відповідна державна реєстрація офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з п.18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/98 від 31.01.2001р. „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом” оскільки відповідно до пункту 5 розділу V „Прикінцеві положення” Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації, останні можуть бути відповідачами у таких справах.

За таких обставин, враховуючи відсутність будь-яких доказів проведення або відмови у проведенні реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно, за висновками суду, право власності позивача не визнається відповідачем 1 органом, який здійснює державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірний обєкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, а також відсутність будь-яких доказів порушення будівництвом спірного обєкту прав інших осіб, позовні вимоги про визнання права власності на основну нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 21,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що на момент звернення позивача до суду у останнього були відсутні правоустановчі документи на спірне майно, за висновками суду, з боку відповідачів не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі.

Таким чином, у відповідності із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги фізичної особипідприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь до Державного комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації”, м.Маріуполь, Маріупольської міської ради, м.Маріуполь задовольнити повністю.

Визнати право власності Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь на основну нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 21,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні 27.10.2009р. оголошено повний текст рішення.

Суддя