Постанова № 65135706, 01.03.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2017 р. Справа № 924/1044/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Гудак А.В. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" на рішення господарського суду Хмельницької області від 26.12.2016р. у справі № 924/1044/16 (суддя Смаровоз М.В.)

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" (Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Шумівці)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альбіон" (м. Дніпро)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (м. Дніпро)

про визнання виконавчого напису від 20.09.2016р. таким, що не підлягає виконанню

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 - керівник; ОСОБА_3 - представник, довіреність у справі;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альбіон" про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 20.09.2016р. приватним нотаріусом ОСОБА_1, про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" (лізингоодержувач) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Альбіон" (лізингодавець) сімдесяти процентів річних від суми прострочених лізингових платежів, згідно з п. 8.1 договору фінансового лізингу № 53АН-15 від 23 вересня 2015р., за несвоєчасно сплачені лізингові платежі в період з 20.10.2015р. по 20.03.2016р., що становить 135217,74 грн.; строк за який проводиться стягнення: з 21.10.2015р. по 20.09.2016р.; плата за вчинення виконавчого напису 3500 грн., всього - 138717,74 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 26.12.2016р. у справі №924/1044/16 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що п. 8.1 договору та статтею 625 ЦК України визначено міру відповідальності позивача за прострочення виконання зобовязання. Разом з тим, п. 5 ч. 1 ст. 10 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачене право лізингодавця стягувати з лізингоодержувача саме прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, в той час як з позивача стягнута сума, яка є відповідальністю за прострочення виконання зобовязання, а не сумою простроченої заборгованості за договором лізингу, оскільки зобовязання за таким договором станом на час вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса позивачем були виконані, що підтверджується розрахунком відповідача, який міститься в матеріалах справи. Поза увагою суду першої інстанції залишено ту обставину, що приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису посилається на зовсім інші норми закону, зокрема ст. 87 Закону України "Про нотаріат", ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172, які не передбачають стягнення будь-яких коштів. Скаржник вказує, що строк сплати коштів в розмірі 135 217, 74 грн., які стягнуті на підставі виконавчого напису, не був встановлений ні договором ні законом, а тому віднести дану суму до категорії простроченої заборгованості також неможливо. Скаржник звертає увагу суду на те, що вимога про сплату даної суми коштів та рахунок з визначенням терміну її сплати позивачу відповідачем не надсилався, в матеріалах справи наявний лише рахунок №2504/2 від 25.04.2016 року на оплату за лютий 2016 року в сумі 293 292,10 грн. (сплачена протягом квітня-липня 2016 р.), за березень 2016 року в сумі 362626,48 грн. (сплачена протягом квітня-липня 2016р.), а також оплата штрафних санкцій згідно п. 8.1 договору в сумі 37 672,64 грн. При цьому, а ні у повідомленні про сплату заборгованості за лізинговими платежами від 13.04.2015р., а ні у договорі фінансового лізингу №53АН-15 від 23.09.2015р. не визначено суми коштів у розмірі 135 217,74 грн. та порядок їх сплати, така сума не була доведена до відома лізингоодержувача, а тому її неможливо вважати простроченою. Поза увагою суду першої інстанції залишився також той факт, що приватному нотаріусу не було надано усіх документів, передбачених п. 8 Переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затверджений постановою КМУ від 29 червня 1999 р. N 1172). а саме: засвідченої лізингодавцем копії рахунку на суму 135217,74 гривень, направленого лізингоодержувачу з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.01.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

Представники скаржника в судових засіданнях 07.02.2017р. та 01.03.2017р. підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні 07.02.2017р. представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. В судове засідання 01.03.2017 не з`явився, подав до суду клопотання (вх. №4494/17 від 20.02.2017р.), в якому просить відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, заслухавши заперечення представників позивача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18, від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки останнім не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі його представників, при цьому судом враховується те, що представництво в господарському процесі не обмежується певним колом осіб, тому скаржник зобов`язаний добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та забезпечити явку свого представника в судове засідання, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 23.09.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Альбіон" (лізингодавець) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 53АН-15.

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач приймає предмет лізингу та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Найменування, марка, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна наведені у Додатку №1 "Специфікація".

Відповідно до п. 3.1. договору усі платежі за договором позивач зобов'язаний здійснювати у національній валюті України (гривнях) відповідно до умов договору та додатку № 2 „Графік внесення лізингових платежів до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, вказаний у договорі.

Як передбачено п. 5.1. договору, майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати відповідачу всієї суми лізингових платежів в розмірах та у терміни, передбачені графіком, в тому числі сплати відповідачу всієї суми вартості майна, що не менше вартості майна, зазначеної у акті приймання-передачі майна, сплати штрафних санкцій відповідно до умов договору.

Згідно п. 8.1 договору у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Згідно з актом приймання-передачі від 09.10.2015р. відповідач передав, а позивач отримав предмет лізингу.

13.04.2016р. у зв'язку із несвоєчасною сплатою лізингових платежів за договором, відповідач надіслав позивачу повідомлення №2504/16-2юр, в якому вимагав не пізніше пяти календарних днів з моменту отримання даного повідомлення перерахувати відповідачу заборгованість по сплаті лізингових платежів в сумі 655918,58 грн. (за лютий 2016р. в сумі 293292,10 грн. та за березень 2016р. в сумі 362626,48 грн.), а також штрафні санкції, згідно п. 8.1. договору. Повідомлення було отримано позивачем 18.04.2016р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідачем до повідомлення додано рахунок №2504/2 від 25.04.2016р. про сплату лізингових платежів за лютий 2016р. в сумі 293292,10 грн. та за березень 2016р. в сумі 362626,48 грн., а також штрафних санкції, згідно п. 8.1. договору в розмірі 37 672,64 грн.

20.09.2016р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис (реєстраційний № 3298) про стягнення з лізингоодержувача сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Альбіон" сімдесяти процентів річних від суми прострочених лізингових платежів, згідно з п. 8.1 договору фінансового лізингу № 53АН-15 від 23.09.2015р., за несвоєчасно сплачені лізингові платежі в період з 20.10.2015р. по 20.03.2016р., що становить 135217,74 грн.; строк за який проводиться стягнення: з 21.10.2015р. по 20.09.2016р.; плата за вчинення виконавчого напису 3500 грн., всього - 138717,74 грн. Також зазначено, що виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення.

03.10.2016р. заступником начальника Хмельницького районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області ОСОБА_4 при розгляді заяви про примусове виконання виконавчого напису № 3298, вчиненого 20.09.2016р. приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО про стягнення 3500 грн. плати за вчинення виконавчого напису, 135217,74 грн. з СГ ТОВ "Шумовецьке" на користь ТОВ "Торгова компанія Альбіон", винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52420915.

Предметом даного позову є визнання виконавчого напису від 20.09.2016р. таким, що не підлягає виконанню.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що предметом стягнення у виконавчому написі є сімдесят процентів річних від суми прострочених лізингових платежів, згідно п. 8.1 договору лізингу за несвоєчасно сплачені лізингові платежі в сумі 135 217, 74 грн., в той час як нормативні акти, на які міститься посилання у виконавчому написі, передбачають право лізингодавця вимагати повернення предмету (об'єкта) лізингу, тому, як стверджує позивач, приватним нотаріусом, в порушення вищевказаних норм, звернуто стягнення на грошові кошти, які є мірою відповідальністю позивача за несвоєчасне виконання зобов'язань, а не є предметом (об'єктом) лізингу. При цьому, відповідальність, передбачена п. 8.1 договору лізингу в сумі 135217,74 грн., не встановлена безпосередньо у договорі, а обрахована самим лізингодавцем, а тому не може вважатись безспірною. Також позивачем зазначено, що посилання відповідача на застосування приватним нотаріусом пункту 5 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" є необґрунтованим, оскільки дана норма передбачає можливість стягнення з лізингоодержувача простроченої заборгованості, а не штрафних санкцій. Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що приватному нотаріусу відповідачем не було надано усіх документів, передбачених Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172. При цьому, як стверджує позивач, у повідомленні про сплату заборгованості за лізинговими платежами від 13.04.2015р. та у договорі фінансового лізингу № 53АН-15 від 23.09.2015р. не визначено суми штрафної санкції у розмірі 135217,74 грн., а також вона не була доведена до відома лізингоодержувача, тому, як вважає позивач, штрафні санкції не можна вважати безспірними.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як встановлено апеляційним судом, п. п. 1.1, 3.1 договору лізингу сторони передбачили, що позивач приймає предмет лізингу та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору; усі платежі за договором позивач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов договору та додатку №2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, вказаний у договорі.

Однак, як підтверджується матеріалами справи позивачем були порушені строки сплати лізингових платежів, які передбачені умовами договору лізингу.

Так, п. 8.1 договору передбачено, що у випадку, якщо позивач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, він несе відповідальність перед відповідачем у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до п. 5 ч.1 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів". Вказаний Перелік документів містить вичерпні підстави для вчинення виконавчого напису і розширювальному тлумачення не підлягає. Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія. Необхідно зясувати, чи передбачена заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, в Переліку документів.

Відповідно до п. 1 цього Переліку, для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Крім того, згідно п. 8 Переліку, для одержання виконавчого напису за договорами лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу, подаються:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Відповідно до п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, заборгованість боржника визнається безспірною, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи відповідають передбаченому Переліком документів.

Колегія суддів апеляційного суду відзначає, що згідно ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обовязки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку у відповідності з вищезазначеним Переліком (вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.05.2015 у справі 6-158цс15).

Як встановлено апеляційним судом, виконавчий напис від 20.09.2016р. був вчинений нотаріусом на підставі заяви відповідача про вчинення виконавчого напису, оригіналу договору фінансового лізингу 53АН-15 від 23.09.2015р. та рахунку №2504/2 від 25.04.2016р., який направлявся позивачу та ним отриманий (з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення), тобто матеріалами справи підтверджено, що відповідачем були подані всі необхідні документи, передбачені Переліком, для вчинення виконавчого напису.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідальність позивача, передбачена п. 8.1 договору фінансового лізингу у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України) настає у випадку, якщо позивач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (сторонами в договорі встановлений інший розмір відсотків річних) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи викладене, посилання позивача на те, що оспорюваний виконавчий напис не відповідає вимогам закону, оскільки його вчинено стосовно штрафних санкцій, а не щодо заборгованості, судом першої інстанції правомірно відхилено.

При цьому, колегія суддів враховує, що розмір 70% річних, визначений відповідачем у рахунку №2504/2 від 25.04.2016р. на суму 37 672,64 грн., є відмінним від розміру, зазначеного приватним нотаріусом у виконавчому написі, на суму 135217,74 грн. Однак наведена різниця пояснюється тим, що відповідач звертався до позивача з повідомленням та виставляв вказаний рахунок 13.04.2016р., та нараховував відсотки на дату звернення до позивача з повідомленням, а виконавчий напис вчинений 20.09.2016р., тобто пройшов певний проміжок часу та відповідачем здійснено новий розрахунок суми відсотків станом на 19.09.2016р.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. При цьому за змістом статтей 1, 2, 18, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Отже, господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та здійснювати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису.

У господарських судах при вирішенні спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право та перевіряється лише належність відповідачу як кредитору правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюється наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, всі доводи апелянта зводяться до оцінки дій нотаріуса, які на думку апелянта є незаконними.

В силу статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Тобто, звертаючись з позовом у даній справі про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, позивач зобов'язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за договором лізингу, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема, надати докази погашення заборгованості за договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум.

Однак, всупереч наведеному, позивачем не здійснено власного контррозрахунку 70% річних, не доведено суду іншого розмірі заборгованості, ніж яка визначена відповідачем (детальний розрахунок 70% річних, станом на 19.09.2016р., а.с. 31), тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем у встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед відповідачем є іншою, ніж та, що зазначена в спірному виконавчому написі.

Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого напису від 20.09.2016р. таким, що не підлягає виконанню, тому обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" на рішення господарського суду Хмельницької області від 26.12.2016р. у справі № 924/1044/16 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Грязнов В.В.