Рішення № 6513484, 23.10.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.10.09 р.                     Справа № 16/270                               

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

при секретарі Горячовій М.В.., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” м.Горлівка, Донецька область

про стягнення 30399,82 грн.,

За участю представників сторін :

від позивача: Поспєлов О.С. – за довіреністю

від відповідача: Мірошниченко С.А. – за довіреністю

СУТЬ СПОРУ: у судовому засіданні 21.10.2009р. було оголошено перерву до 23.10.2009р. відповідно до ст.77 ГПК України

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.09.2009р. порушено провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” м.Горлівка, Донецька область про стягнення 30399,82 грн., у тому числі суми боргу в розмірі 24159,62грн., пені в розмірі 1169,44грн., 3% річних в розмірі 153,51грн., збитків, понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів, в розмірі 390,29грн., штрафу в розмірі 4526,96грн. За вказаною позовною заявою розгляд справи призначено на 17.09.2009р. – 09год. 50хв. Судом визнано обов`язковою явку у судове засідання представників сторін, сторони у справі зобов`язані надати докази та документи, необхідні для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

Представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не було надано, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз’яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу № 080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.08р., акт прийому-передачі майна в користування, додаткову угоду від 15.10.2008р., рахунки-фактури, довідки про нарахування ліцензійних платежів, неналежне виконання відповідачем умов договору, з приводу чого утворилась заборгованість та позивачем нараховані штрафні санкції.

Надані позивачем письмові пояснення від 23.10.2009р. долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позовних вимог заперечував, але письмового відзиву до матеріалів справи не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

07.07.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу за № 080707-28/ФЛ-Ю-А (далі за текстом – договір), згідно п.1.1. якого предметом даного договору є надання Лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена в Специфікації, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Лізингодавцем належним чином були виконані умови договорів, а саме: майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Лізингоодержувачу на підставі підписаного акту прийому-передачі майна від 30.07.2008р.

Згідно п.3.1. договору Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів. Додатковою угодою від 15.10.2008р., яка є невід»ємною частиною договору, були внесені зміни в графік сплати лізингових платежів.

На виконання умов договору позивачем були виставлені рахунки-фактури № СФ-902818 від 10.03.2009р., № СФ-903752 від 19.03.2009р., № СФ-903875 від 20.03.2009р., № СФ-904130 від 25.03.2009р., № СФ-905582 від 22.04.2009р., № СФ-905911 від 27.04.2009р., № СФ-907221 від 22.05.2009р., № СФ-908719 від 22.06.2009р., № СФ-910559 від 22.07.2009р. на оплату відповідачем лізингових платежів, які до теперішнього часу не оплачені.

Проте всупереч прийнятих обов’язків, Лізингоодержувач зобов’язання за договором щодо сплати періодичних лізингових платежів виконує не в повному обсязі, лізингові платежі сплачує з затримкою, внаслідок чого за період з березня по липень 2009р. виникла заборгованість в розмірі 24159,62грн.

Зважаючи на той факт, що на момент розгляду справи відповідачем не надано до матеріалів справи доказів сплати заборгованості за договором у повному обсязі за період з березня по липень 2009р., позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості за договором в розмірі 24159,62грн. підлягають задоволенню

Щодо стягнення суми пені в розмірі 1169,44грн., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного:

Згідно п. 11.2.1. договору за порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. даного договору та графіком сплати лізингових платежів, інших платежів, передбачених договором, Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов’язків, а саме: сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодовує всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, законодавчо обмежений строк, протягом якого може нараховуватись пеня за порушення договірних зобов’язань.

Наданий позивачем розрахунок пені визнаний судом таким, що підлягає задоволенню.

Стосовно заявлених вимог про стягнення 3% річних в розмірі 153,51грн. та збитків, понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів, в розмірі 390,29грн., суд виходить з наступного:

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, який арифметично перевірено судом у відповідності до методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”, розмір 3% річних складає 153,51грн. та індекс інфляції становить 390,29грн.

Тому стягненню підлягають 3% річних в розмірі 153,51грн. та індекс інфляції в розмірі 390,29грн.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення суми штрафу в розмірі 4526,96грн., суд дійшов висновку про наступне:

Згідно пункту 8.2.1 договору Лізингоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізингодавцю звіту у встановленій сторонами формі.

Проте з 3 кварталу 2008р. по 2 квартал 2009р. звіт в установленій формі Боржник, за даними позивача, не надав.

Відповідно до п.11.2.3 договору за неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п. 8.2.1 договору, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 1 (одного) відсотку загальної вартості майна на момент укладення договору за кожен випадок такого порушення.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки згідно вказаної статті Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) може вираховуватись лише у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання та вказана норма не є диспозитивною, то сторони не вправі змінити її положення, а у даному випадку позивач просить стягнути штраф в розмірі 1 (одного) відсотку загальної вартості майна на момент укладення договору.

За вказаних обставин, вимоги позивача щодо стягнення суми неустойки у розмірі 4526,96грн. не підлягають задоволенню, так як порядок її нарахування суперечить діючому законодавству.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідача (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), оскільки саме з вини останнього виник спір.

На підставі ст.ст. 525, 549, 615, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.230, 232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” м.Горлівка, Донецька область про стягнення 30399,82 грн., у тому числі суми боргу в розмірі 24159,62грн., пені в розмірі 1169,44грн., 3% річних в розмірі 153,51грн., збитків, понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів, в розмірі 390,29грн., штрафу в розмірі 4526,96грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” м.Горлівка, Донецька область (пр.Перемоги, 16, м.Горлівка, Донецька область, 84617; ЄДРПОУ 35323870; п/р 26005052102110 в „Приватбанк”, МФО 335515) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” м.Київ (вул.Дегтярівська, буд.21-г, м.Київ, 04119; ЄДРПОУ 33880354; п/р 26002262400276 в ВАТ „ВіЕйБі Банк” в м.Києві, МФО 380537) суму боргу в розмірі 24159,62грн., пеню в розмірі 1169,44грн., 3% річних в розмірі 153,51грн., індекс інфляції в розмірі 390,29грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 258,73грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 200,86грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та підписання.

Рішення підписане 23.10.2009р.

Суддя                               

Надруковано 3 примірники

Сторонам 2,

У справу № 16/270

Вик. Єрохіна В.В.