Ухвала суду № 65133172, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14016/16 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Собківа Я.М. Сорочко Є.О. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України в якому просив: - визнати, що рішення відповідача від 29.08.2016р. № 05/3-14050-10 не містить перевірки факту заяви від 15.08.2016р. про те, що представники відповідача у судах роблять неправдиві заяви, а тому, дане рішення є протиправним у цій частині; - визнати, що відповідачем порушено приписи ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» щодо права особи, яка подала заяву чи скаргу особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його заяву, що призвело до неправильного вирішення заяви позивача від 15.08.2016р., а тому рішення відповідача від 29.08.2016р. № 05/3-14050-10 є протиправним; - зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача № 39 від 15.08.2016р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у ненаданні в повному обсязі відповіді на заяву ОСОБА_5 від 15.08.2016р. (№ 39). Зобов'язано Генеральну прокуратуру України повторно розглянути заяву ОСОБА_5 від 15.08.2016р. (№ 39). В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Генеральна прокуратура України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти в цій нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В решті судове рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає за можливе переглянути постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.08.2016р. позивачем до Генеральної прокуратури України було подано заяву про недоліки в діяльності установи Генеральної прокуратури України, а також, викладено обставини звернення, зокрема, що уповноваженим представникам відповідача у судових засіданнях в адміністративних справах № 826/20859/15 та 826/5202/16 робилися зауваження.

За результатами розгляду заяви позивача від 15.08.2016р., Генеральна прокуратура України надала позивачу відповідь листом від 29.08.2016р. № 05/3-14050-10.

Водночас, на думку позивача, питання викладені ОСОБА_5 у заяві від 15.08.2016р. Генеральною прокуратурою України не були розглянуті та не було надано належної відповіді на них в листі від 29.08.2016р. № 05/3-14050-10.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР.

Відповідно до ст. 1 цього Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ст. 4 Закону України «Про звернення громадян», до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

В силу статті 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Згідно статті 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Разом з тим, п. п. 1, 5, 6 та 9 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем зазначено, що у своїй заяві від 15.08.2016р. він повідомив про недоліки у роботі Генеральної прокуратури України, відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», які полягають в тому, що уповноважені представники Генеральної прокуратури України роблять у судах неправдиві заяви, щодо відсутності зауважень суддів Окружного адміністративного суду м. Києва до представників відповідача у судових засіданнях.

При цьому, відповідь Генеральної прокуратури України від 29.08.2016р. № 05/3-14050/10 не містить вирішення питання про усунення недоліків у роботі установи та не містить повідомлення про перевірку фактів, визначених позивачем у заяві від 15.08.2016р.

Водночас, позивачем зазначено, що Генеральною прокуратурою України порушено право позивача особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу, відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», тобто аргументи, які позивач мав намір подати особі, що перевіряла скаргу ОСОБА_5 від 15.08.2016р., а тому розгляд скарги не знайшов свого обґрунтованого вирішення.

Однак, відповідачем зазначено, що за результатами розгляду вказаного звернення, Генеральною прокуратурою України 29.08.2016р. надано відповідь ОСОБА_5 за № 05/3-14050-10. Зокрема, автору звернення повідомлено про те, що його доводи про притягнення представників Генеральної прокуратури України у зазначених спорах до відповідальності, у зв'язку з тим, що судом їм робилися зауваження, перевірялися із витребуванням технічних записів судових засідань, за наслідком розгляду яких, встановлено, що будь-яких заходів процесуального примусу, передбачених ст. 269 КАС України, судом до представників не застосовувалося, а тому підстав для притягнення їх до відповідальності не встановлено.

В той же час, як вірно зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 у зверненні від 15.08.2016р. просив саме провести перевірку щодо зауважень суддів Окружного адміністративного суду м. Києва представникам Генеральної прокуратури України у судових засіданнях.

Таким чином, позивач у своєму зверненні порушував саме питання зазначення суддями Окружного адміністративного суду м. Києва зауважень представникам Генеральної прокуратури України, а не те чи застосовувалися до представників Генеральної прокуратури заходи процесуального примусу.

Однак, відповідачем надано відповідь з посиланням на те, що у вищевказаних справах, про які зазначав позивач, передбачених ст. 269 КАС України, будь-яких заходів процесуального примусу судом до представників не застосовувалося.

Згідно п. 7.1 Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 27.12.2014 р. №9гн, звернення громадян, запити, звернення народних депутатів України, депутатів місцевих рад вважаються розглянутими та знімаються з контролю, якщо порушені в них питання перевірено у повному обсязі, вжито необхідних заходів та надано вичерпну письмову відповідь згідно з чинним законодавством.

З огляду на зазначене, відповідь Генеральної прокуратури України від 29.08.2016р. № 05/3-14050/10 надана не по суті звернення позивача від 15.08.2016р., оскільки в ній відсутня будь-яка інформація щодо перевірки фактів, викладених позивачем у заяві від 15.08.2016р., саме в частині зазначення суддями Окружного адміністративного суду м. Києва зауважень представникам Генеральної прокуратури України.

Таким чином, враховуючи відсутність у листі Генеральної прокуратури України відповідей на поставлені ОСОБА_5 питання, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненаданні в повному обсязі відповіді на заяву ОСОБА_5 від 15.08.2016р. (№ 39) та зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву.

Доводи апелянта з приводу того, що повноту, законність, обґрунтованість та своєчасність відповідей на заяви ОСОБА_5 підтверджено постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року в адміністративній справі № 826/5513/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року в адміністративній справі № 826/8888/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки в межах зазначених справ розглядалися інші заяви ОСОБА_5

Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта з приводу того, що суд першої інстанції неправомірно вийшов за межі позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997р., кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні в повному обсязі відповіді на заяву ОСОБА_5 від 15.08.2016р. (№ 39), а також, зобов'язати повторно розглянути дану заяву.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя СуддіВівдиченко Т.Р. Собків Я.М. Сорочко Є.О.Повний текст ухвали виготовлено 06.03.2017 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Сорочко Є.О.

Собків Я.М.