Рішення № 6511196, 27.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

27.10.2009Справа №2-23/4553-2009 27 жовтня 2009 р. справа № 2-23/4553-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Интана", м. Феодосія

До відповідача Фізичної особи - підприємця Нікіфорова Миколи Івановича, м. Феодосія

Про стягнення 5 818,80 грн.

Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Звенигородський Ю.О., представ. за довір. від 22.05.2009р., Морозов Г.Н., представ. за довір від 16.07.2009р.

Від відповідача – Андрущак О.М., представ. за довір. від 27.07.2009р.

Суть спору: Позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовом про стягнення з відповідача 5818,80 грн. заборгованості за угодою №Д-62, 3000 грн. витрат на послуги юридичного агентства, судові витрати просить покласти на відповідача.

Представник позивача у судове засідання з’явився, надав витребувані судом документи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

07.09.2009р. від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залишення справи без розгляду.

Відповідач з позовом не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, вважає, що позивач протиправно включає до рахунків, які пред’являються до оплати, суми орендної плати за своїми зобов’язаннями, суми своїх особистих обов’язкових до сплати податків та суми за своїми договорами. Також наголошує, що позивач у корисних цілях розраховує кількість торгових місць, виходячи з розподілу площі на квадратні метри. Вказує, що договір про надання послуг був розірваний у односторонньому порядку у квітні 2009р.

В судовому засіданні 15.10.2009р. представник позивача надав письмові пояснення по суті спору, в яких вказує, що рішенням Господарського суду АР Крим у справі №2-5/961-2009 угода №62 визнана законною та підлягає виконанню у повному обсязі. Крім того, позивач визначає кількість торгових місць за угодою №62 виходячи не з корисних мотивів, а керуючись постановою Феодосійської міської ради, згідно якої одне торгове місце складає три повних або неповних квадратних метра, торговий павільйон №62 займає площу рівну десяти квадратним метрам, виходячи з чого позивач надає відповідачу чотири торгових місця.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд

Встановив :

Рішенням виконкому Феодосійської міської ради №1151 від 15.12.2003р Товариству з обмеженою відповідальністю “Интана” надано право організовувати ринок “Соната” за адресою м.Феодосія, бульвар Старшинова. Для організації та обслуговування ринку, рішеннями сесій Феодосійської міської ради №1490 від 28.05.2004р. та №2550 від 26.12.2005р. Товариству з обмеженою відповідальністю “Интана” передана в оренду земельна ділянка. Між Феодосійською міською радою та позивачем був укладений договір оренди землі від 16.03.2006р. для організації ринка “Соната”.

01.11.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Интана" та Фізичною особою - підприємцем Нікіфоровим Миколою Івановичем було укладено угоду №62 про надання торгового місця у ринково–торговому комплексі “Соната”, відповідно до умов якого позивач надає підприємцю у довгострокове платне користування торгове місце у ринково –торговому комплексі “Соната” за адресою м.Феодосія, бульвар Старшинова. Підприємець використовує надане йому торгове місце для здійснення торгівлі та надання послуг населенню (п.1.1 договору).

Відповідно до п.п. 1.3, 3.1, 3.2 угоди за користування торговим місцем підприємець вносить через касу підприємства щомісячну плату у розмірі, встановленому угодою. Плата за торгове місце складає 1200,00грн., включаючи ринковий збір. Оплата за користування торговим місцем здійснюється підприємцем з 25 по 30 число місяця, що передує місяцю, який підлягає оплаті, через касу ринково–торгового комплексу “Соната” з видачею підприємцю на руки касового чеку, що посвідчує оплату.

Крім того, сторони погодились, що у випадку зміни діючого Положення про величину ринкового збору або інших змін законодавства, які впливають на величину оплати за торгове місце, Товариство з обмеженою відповідальністю "Интана" має право переглянути Прейскурант на оплату торгових місць у ринково–торговому комплексі “Соната” у односторонньому порядку, повідомивши підприємця про зміну оплати за торгове місце у загальному порядку (п.4.5 договору).

Відповідно до п.5.1 угода вступає у дію з 10.08.2007р. та діє до 24.02.2055р.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.20 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.03.2002р. №57/188/84/105 адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

16.10.2007 року відповідно до акту приймання - передачі торгового місця, позивач передав, а підприємець прийняв у строкове платне користування на умовах угоди торгове місце у ринково–торговому комплексі “Соната” за адресою: м.Феодосія, бульвар Старшинова.

Відповідно до Прейскуранту цін на торгові місця та послуги у ринково–торговому комплексі “Соната” у вартість користування торговим місцем окрім ринкового збору входять також послуги ринку (у тому числі фонд оплати праці, збори та обов’язкові відрахування, оренда земельної ділянки, витрати на електроенергію та водозабезпечення, господарські потреби та т.п.).

Згідно з розрахунком оплати за користування торговими місцями на ринку “Соната” станом на 01.04.2009 року розмір щомісячної плати за угодою №62 складає 1500,00грн., а згідно з розрахунком оплати станом на 01.05.2009 року - 1411,20грн.

У порушення умов угоди №62 про надання торгового місця у ринково – торговому комплексі “Соната” суб’єкт підприємницької діяльності Нікіфоров Микола Іванович не виконав прийняті на себе зобов’язання та не сплатив передбачені договором грошові кошти за період з квітня по серпень 2009 року, в результаті чого на момент звернення позивача з позовом до суду за відповідачем склалася заборгованість у сумі 5818,80грн., яка підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Отже, виходячи зі змісту ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 5818,80грн. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Також, згідно частини другої статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду АР Крим від 23.04.2009р. у справі №2-5/961-2009, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.08.2009р. у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Нікіфорова Миколи Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Интана" про визнання недійсною угоди №62 від 01.11.2007р. про надання торгового місця у ринково–торговому комплексі “Соната” було відмовлено.

Також вказаним рішенням встановлено, що з метою належного виконання своїх зобов’язань, передбачених п. 2.1.4 угоди № 62 від 01.11.2007 року, у тому числі прибирання території ринку Товариства з обмеженою відповідальністю “Интана” укладено з СПД Астаховим В.В. договір підряду з надання комплексу послуг від 15.08.2008 року, згідно умов якого СПД Астахов В.В. зобов’язався прибирати територію та побутові приміщення, вивозити сміття з ринково-торгового комплексу “Соната”.

Відповідно до умов даного договору за надані послуги, які входять в прейскурант послуг за користуванням торговим місцем, СПД Астахов В.В. отримує грошові кошти від споживачів.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Интана” листом №88 від 22.08.2008р. на підставі укладеної угоди № 62, повідомило СПД Нікіфорова М.І. про те, що споживач послуг з прибирання території торгового комплексу на підставі договору, укладеного між адміністрацією ринку і СПД Астаховим В.В., проводить оплату останньому в розмірі, обумовленому сторонами в прейскуранті.

Так, СПД Нікіфоров М.І. з внесеними змінами в угоду не заперечував, в порядку і на умовах досягнутих домовленостей систематично проводив оплату з призначенням платежу “за надання послуг за змістом торгового місця”.

Клопотання відповідача про призначення бухгалтерської експертизи задоволенню не підлягає на підставі наступного.

Згідно ч.2 ст.79 ГПК України Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку, зокрема, призначення господарським судом судової експертизи.

Тобто, у даному випадку – це право, а не обов’язок суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

У пункту 2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 11.11.1998р. вказано, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Таким чином підстав для призначення бухгалтерської експертизи не має, а позов про стягнення 5818,80грн. боргу обґрунтований, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.

У прохальній частині позовної заяви позивачем до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, віднесені витрати на послуги юридичного агентства у розмірі 3000,00грн.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилається на ст.44,49 ГПК України та зазначає, що оплата послуг юридичного агентства підлягає відшкодуванню як інші витрати, пов’язані з розглядом справи у суді.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, у п.10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. N02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Матеріалами справи, а саме: договором про надання юридичних послуг від 31.07.2009р. та платіжним дорученням №176 від 03.08.2009р. (а.с.41,42) підтверджується оплата позивачем юридичних послуг на суму 1000,00грн.

Отже, виходячи з вищенаведеного, витрати на оплату послуг юридичного агентства підлягають відшкодування у розмірі, сплаченому позивачем – 1000,00грн. У стягненні 2000,00грн. юридичних послуг суд відмовляє.

Розглянувши вимогу позивача про забезпечення позову, суд відмовляє у її задоволенні з наступних підстав:

Ст. 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Ст. 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заходами до забезпечення позову є, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

          Отже, заходи до забезпечення позову вживаються судом з метою запобігання можливим порушенням майнових інтересів позивача.

          Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Причому оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

          Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. позивачем не надано відповідних доказів, які дозволяють суду зробити висновок про наявність підстав, що унеможливлюють виконання рішення, крім того суд не вбачає розумності, обґрунтованості вимог заявника та керується положенням про забезпечення збалансованості інтересів сторін. Так, позивач не надав доказів, що могли б ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та не обґрунтував свою вимогу відповідними документами.

Витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШІВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності Нікіфорова Миколи Івановича (98100, АР Крим, м.Феодосія, вул.Гарнаєва, 75а, кв.43, ІПН 1798316958, паспорт: ЕС №595223 виданий Феодосійським РВ ГУ МВС України в Криму 06.03.1998р., св-во про держ. реєстрацію серія ВОЗ №010180 від 25.10.2007р.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Интана” (98112, м.Феодосія, бул.Старшинова, 27, р/р 260050721002 у ВАТ Банк ”Фінанси та кредит” м Сімферополь, МФО 384889, ЄДРПОУ 31675758) 5818,80грн. боргу, 102,00грн. державного мита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу та 1000,00грн. витрат на послуги юридичного агентства.

3.          Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4.          В стягненні витрат на послуги юридичного агентства у розмірі 2000,00грн. відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.