Рішення № 6511159, 27.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

27.10.2009Справа №2-15/3498.1-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно – торгова фірма «Макон» (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Одеська, 9, офіс 29, ідентифікаційний код 32177872) До відповідача Дочірнього підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» (96020, АР Крим, Красноперекопський район, с. Почетне, вул.. Елеваторна, 2, ідентифікаційний код 31728055)

За участю третьої особи Державної хлібної інспекції АР Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 48/1)

Про стягнення 359235,84 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Солощенко І.В., довіреність № 07-ю від 07.09.2009 р., у справі

Від відповідача – Квасніков М.О., довіреність б/н від 01.06.2009 р., у справі

Від третьої особи – не з’явився

Обставини справи: ТОВ «Аграрно – торгова фірма «Макон» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів», в якій просить суд сягнути з відповідача збитки у розмірі 357000,00 грн., визнати таким, що не підлягає оплаті рахунок № 98 від 31.07.2007 року на суму 2235,84 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у порушення взятих на себе зобов’язань за договором зберігання рису –сирця, допустив значне погіршення якості рису –сирця, чим позивачу були спричинені збитки у розмірі 357000,00 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

26.05.2008 р. до Господарського суду АР Крим надійшла заява позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 176790,74 грн.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.09.2008 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Державну хлібну інспекцію АР Крим.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 03.09.2008 р. до участі у справі було залучено Державну хлібну інспекцію АР Крим у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 09.10.2008 р. представником третьої особи Державної хлібної інспекції АР Крим надані письмові пояснення по суті спору, з яких вбачається, що в результаті проведеної перевірки діяльності Дочірнього підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів», встановлено ряд порушень технології зберігання риса-сирцю, що належить позивачу.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 09.10.2008 р. позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, стягнуто з ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» на користь ТОВ «Аграрно –торгова фірма «Макон» збитки у розмірі 176790,74 грн., 1767,90 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

          Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 р. рішення господарського суду АР Крим від 09.10.2008 р. у справі « 2-25/81-2008 скасовано, прийняте нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

          Постановою Вищого господарського суду АР Крим від 10.06.2009 р. рішення господарського суду АР Крим від 09.10.2008 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 р. у справі № 2-25/81-2008 скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

          Резолюцією Заступника Голови господарського суду АР Крим С. Я. Тіткова розгляд даної справи доручено судді ГС АР Крим І.А. Іщенко.

          Ухвалою господарського суду АР Крим від 07.07.2009 р. справа була прийнята у провадження судді ГС Ар Крим І.А. Іщенко, справі привласнений № 2-15/3498.1-2009.

          07.09.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшли пояснення позивача по суті позовної заяви, в яких він підтримав позовні вимоги, зазначивши при цьому, що строк дії договору зберігання № 54/1 від 30.11.2006 р. визначений моментом витребування товару Поклажодавцем від Зберігача. Також позивачем зазначено, що пункт 3 «Положення про Державну хлібну інспекцію АР Крим, обласної державної хлібної інспекції» є спеціальною нормою по відношенню до статті 959 Цивільного кодексу України в частині регламентації порядку визначення якості зерна. Крім того, у прохальній частині пояснень позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 184309,48 грн.

          Так, частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України закріплено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

          Судом не може бути розцінене вказане пояснення як заява про збільшення розміру позовних вимог, оскільки вказані пояснення не містять ані обґрунтування збільшення розміру позовних вимог, ані розрахунку вказаної суми, ані посилання на статтю 22 господарського процесуального кодексу України. Отже, суд вважає необхідним здійснювати подальший розгляд справи в межах позовних вимог згідно заяві 26.05.2008 р. у розмірі 176790,74 грн.

15.09.2009 р. до господарського суду АР Крим від відповідача надійшов відзив, в якому він проти позову заперечує, просить суд у позові відмовити, оскільки позивачем було передано на зберігання відповідачу некласне зерно рису-сирцю, яке не відповідало за якісними показниками ДСТУ та умовам договору. Також відповідачем зазначено, що позивач у встановлений договором термін 01.05.2007 р. не забрав рис-сирець зі зберігання, чим порушив умови договору. Крім того, позивачем не доведено суду того, що він протягом трьох днів після повернення всього об’єму рису-сирцю звертався до відповідача з письмовою претензією щодо нестачі або порчі спірного рису-сирцю, як того вимагає стаття 959 Цивільного кодексу України.

Розгляд справи відкладався згідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд

ВСТАНОВИВ :

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені статтею 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто, суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а саме розглянути спір з урахуванням лише підстав позову, що вказані позивачем.

Відповідно частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

30.11.2006 р. між позивачем (поклажодавець) та відповідачем - зберігач (зерновий склад) укладений договір № 54/1 на зберігання рису-сирцю, у відповідності до якого, позивач зобов’язався здати, а відповідач прийняти на зберігання зерно рис-сирець врожаю 2006 року у кількості 1000 тон.

Пунктом 7.1. договору сторони обумовили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.

Так, позивачем було здано на зберігання відповідачу 428,644 тонн рису –сирцю: за складською квитанцією № 201 від 14.12.2006р. переоформлено з ТОВ “Фирма ТЗ” - 37,764 тони; за реєстром накладних про прийняття зерна від 01.12.2006 року - 47,220 тонн; за реєстром накладених про прийняття зерна від 30.11.2006р. - 43,660 тонн; за подвійним складським свідоцтвом АБ 001908 від 30.11.2006р. - 300,0 тонн. (а.с. 13-16 Т.1)

Надалі, було відвантажено 173,64 тонни, а саме: 08.12.2006 року за витратною накладною № 679 ТОВ “Колви” - 11,4 тонни; 31.01.2007 року ПСП “Чернишевське” - 42,730 тонн; 07.05.2007 року ПСП “Чернишевське” - 42,470 тонни; 10.05.2007 року ТОВ “Колви” - 27,90 тонн; 26.06.2007 року ТОВ “Колви” - 49,14 тонн.

Залишок станом на 26.06.2007р. склав 255,004 тонни.

Пунктом 2.5 договору встановлено, що зерно, що здається, повинно відповідати діючому ДСТУ.

У відповідності з пунктом 2.6 договору, якщо зерно, що здається, не відповідає якісним показникам, зерновий склад зобов'язаний здійснити сушку, підробітку до норм зберігання.

Поклажодавець, згідно з пунктом 5.1 договору, зобов'язаний повністю розпорядитися своїм зерном до 01.05.2007. За зберігання понад вказаного строку поклажодавець повинен сплатити на користь зберігача пеню в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від вартості рису-сирцю, що залишився на зберіганні за кожний день в натуральному або грошовому еквіваленті.

Якщо поклажодавець у строк до 01.08.2007 не розпорядився своїм зерном, зерновий склад має право його оприбуткувати за власною ціною (пункт 5.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи з травня 2007 року позивач відвантажував рис-сирець, який, не відповідав нормам ДСТУ, у зв'язку з чим вихід рисової крупи з вищезазначеного рису-сирцю був значно меншим, ніж за базисними показниками.

На думку позивача, відповідач в порушення умов договору та відповідних інструкцій не забезпечував технологічний цикл з виконання якісного зберігання зерна, чим у зв'язку з порчею 255,0 тон зерна рису-сирцю, позивачу були спричинені збитки на суму 176790,74 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Як вбачається з усіх складських та подвійних складських свідоцтв, позивач в порушення умов договору, зокрема, пункту 2.5, передав на зберігання відповідачу некласне зерно рису-сирцю, котре вже не відповідало за якісними показниками нормам ДСТУ та вже на момент передачі на зберігання піддалося незворотним процесам його порчі, що підтверджується листом Державної хлібної інспекції Автономної Республіки Крим №02-3/367 від 01.10.2008. (а.с. 14 Т.2)

Таким чином, відповідачу були відомі природні властивості цього зерна, й навіть те, що зерновий склад фактично був позбавлений можливості зупинити мікробіологічні процеси, що виникли у такому зерні, адже ще до його передачі численні негативні фактори вже піддали впливу всю фізичну масу зерна рису-сирцю, що викликало значне перевищення обмежувальних кондицій майже по всім якісним показникам, передбаченими ДСТУ та іншою нормативною документацією для цього виду зернової культури.

Отже, наведені обставини спростовують твердження позивача, викладені у позові, щодо відповідності відвантаженого рису нормам ДСТУ.

Як було зазначено вище, умовами пунктів 5.1, 5.2 договору сторони передбачили обов'язок позивача повністю розпорядитися своїм зерном до 01.05.2007 р. За зберігання понад вказаного строку поклажодавець повинен сплатити на користь зберігача пеню в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від вартості рису-сирцю, що залишився на зберіганні за кожний день в натуральному або грошовому еквіваленті.

Якщо поклажодавець у строк до 01.08.2007 не розпорядився своїм зерном, зерновий склад має право його оприбуткувати за власною ціною.

У судовому засіданні представник позивача зазначив про те, що фактично договірні відносини між сторонами продовжувались до грудня 2007 року, що підтверджується виставленими відповідачем рахунками та первинними бухгалтерськими документами.

Представник відповідача, не заперечуючи проти того, що рахунки за зберігання рису позивачу виставлялись, разом з тим, зазначив, що обов'язки за договором у відповідача закінчились зі спливом його дії, а рахунки виставлені за фактичне зберігання зерна, яке не є безоплатним.

Дійсно, згідно з частиною 3 статті 946 Цивільного кодексу України якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

З вимогою про повернення зі зберігання рису-сирцю відповідач звертався до позивача листом №431 від 10.09.2007 (а.с. 12 Т.1) та попереджав позивача про те, що на даний час є загроза значного погіршення якості зерна рису-сирцю. Однак, позивач не реалізував свого обов'язку та не забрав рис.

Отже, суд вважає, що доводи позивача про те, що погіршення якості зерна рису-сирцю, зданого позивачем на зберігання, відбулося під час його зберігання відповідачем відповідно до договору від 30.11.2008 №54/1, є необґрунтованими.

Враховуючи те, що порушення відповідачем умов зберігання встановлені вже після закінчення строку та обов'язку відповідача зберігати рис-сирець, включення позивачем до складу збитків вартості послуг зі зменшення вологості, засміченості, а також зберіганню рису-сирцю, які сплачувалися відповідачу, є безпідставними, адже частиною другою статті 951 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Проте, позивач, не відмовившись від належного йому зерна рису-сирцю та забравши його зі зберігання, вимагає фактично відшкодувати упущену вигоду (неотриманий прибуток), що не передбачено законом.

Більш того, Вищим господарським судом у постанові від 10.06.2009 р. зазначено про необхідність дослідження обставин щодо дотримання сторонами правил, встановлених статтею 959 Цивільного кодексу України.

Так, згідно частині 3 статті 959 Цивільного кодексу України товарний склад або поклажодавець при поверненні товару має право вимагати його огляду та перевірки якості. Витрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторона, яка вимагала огляду та перевірки. Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.

Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що у разі пошкодження товару поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі, у разі ж відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем всупереч вимогам суду та статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду відповідних доказів звернення до відповідача з письмовою претензією щодо нестачі або порчі спірного рису-сирцю. Отже, виходячи з викладеного, слід вважати, що товарний склад (відповідач)повернув позивачеві товар відповідно до умов договору.

Отже, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази та надавши їм правову оцінку, суд приходить до висновку, що позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння збитків Дочірнім підприємством Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» у розмірі 176790,74 грн., через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

          Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 27.10.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.