Ухвала суду № 65111235, 01.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/208/16

Категорія: 3.8.1 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, до якої приєднався перший заступник прокурора Миколаївської області, на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах Баштанської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

Баштанська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Миколаївській області, подала апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року, в якій просить суд скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Постановою від 05 вересня 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову заступника прокурора Миколаївської області в інтересах Жовтневої ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області (правонаступником якої є Баштанська ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення до Державного бюджету України штрафу в розмірі 9 744 000 грн.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема апелянт посилається на помилковість висновків суду першої інстанції при встановленні часу, з якого обчислюється строк застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, оскільки факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності з проведення азартних ігор встановлений вироком суду від 10.08.2015 року, а тому саме з цього часу обліковуються відповідні строки.

Перший заступник прокурора Миколаївської області подав заяву про приєднання до апеляційної скарги Баштанської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, яка прийнята апеляційним судом, та в якій прокурор просить задовольнити апеляційну скаргу податкового органу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала заперечення на апеляційну скаргу податкового органу, в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що 22 квітня 2002 року ОСОБА_1 зареєстрована державним реєстратором Жовтневої райдержадміністрації в якості фізичної особи-підприємця, основним видом діяльності якої є торгово-посередницька діяльність, організація комп'ютерних ігор, більярду.

В період з серпня 2013 року по 18 вересня 2014 року ОСОБА_1 займалась гральним бізнесом, тобто здійснювала діяльність, пов'язану з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор на гральних автоматах, а саме встановила 9 гральних автоматів у нежитловому приміщенні бару «Джин», що розташований за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенське, вул. Леніна, 60, та 8 гральних автоматів у нежитловому приміщенні кафе « 24», що розташоване за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Калинівка, вул. Баклана, 2-Б.

Водночас ОСОБА_1 домовилась з рядом інших осіб про те, що вони цілодобово, змінюючи одна одну по встановленому графіку, будуть знаходитись в приміщенні гральних автоматів в якості операторів грального залу для здійснення обслуговування осіб, які будуть відвідувати цей гральний заклад з метою азартної гри на гроші на гральних автоматах.

18.09.2014 року в ході розслідування кримінального провадження за ст.203-2 КК України в зазначених вище нежитлових приміщеннях слідчими слідчого управління УМВС України в Миколаївській області проведені обшуки, під час яких вилучені гральні автомати.

28.01.2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у зайнятті гральним бізнесом, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 203-2 КК України.

10.08.2015 року вироком Жовтневого районного суду Миколаївській області ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України. Вирок набрав законної сили 10.09.2015 року.

Суд першої інстанції встановив, що факт організації і проведення ОСОБА_1 на території України азартних ігор є обставинами, які не потребують доказування відповідно до ст. 72 КАС України.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що фінансові санкції до суб'єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, передбачені ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» є певним видом юридичної відповідальності.

Специфіка притягнення до відповідальності за ст. 3 цього Закону полягає в тому, що рішення про застосування санкцій приймає адміністративний суд, в порядку позовного провадження. Тобто, у цьому випадку позовна заява органів міліції та/або органів доходів і зборів (прокурора в інтересах держави в особі цих органів) не є звернення за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, а є способом реалізації своїх владних повноважень щодо виявлення, фіксації та передачі до суду для притягнення до відповідальності порушників вимог Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Зазначив суд першої інстанції і про те, що розгляд справи про застосування фінансових санкцій є справою про притягнення суб'єкта господарювання до юридичної відповідальності, а у такому випадку, для кожного виду відповідальності є певні строки давності її застосування, та оскільки фінансові санкції, передбачені ст. 3 Закону, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями, то мають бути застосовані приписи ст. 250 ГК України.

Суд першої інстанції послався на те, що обставини встановлені вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10.08.2015 року є такими, що не потребують доказування по цій справі, а тому ОСОБА_1 займалась гральним бізнесом лише в період з початку 2013 по 18.09.2014 року, в той час як про зайняття відповідачкою організацію азартних ігор на території України після 18.09.2014 року прокурор та позивач не вказують.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що 18.09.2014 року це останній день вчинення відповідачкою правопорушення, передбаченого ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесі в Україні», а тому річний строк застосування фінансових санкцій передбачених ст. 3 Закону закінчився - 18.09.2015 року.

Оскільки вперше прокурор звернувся до суду з цим позовом лише 17.11.2015 року, більше ніж через рік після виявлення та вчинення правопорушення, тобто за межами строків застосування адміністративно-господарських санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що строки, передбачені ст. 250 ГК України, є строками, протягом яких органи державної влади мають право реалізувати свої повноваження на притягнення до юридичної відповідальності правопорушника, а не строками звернення до суду для захисту своїх прав. А тому на відмінність від строку звернення до суду, передбаченого ст.99 КАС України, який обраховуються від моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, строки застосування адміністративно-господарських санкцій обраховуються з моменту виявлення та вчинення правопорушення.

Також суд першої інстанції зазначив, що на відмінність від строків звернення до суду, передбачених ст.99 КАС України, строки давності притягнення особи до відповідальності (адміністративно-господарських санкцій) поновленню, продовженню не підлягають.

Пояснення прокурора та позивача про те, що про факт здійснення правопорушення вони дізналися лише з вироку Жовтневого районного суду Миколаївської області, суд першої інстанції відхилив, оскільки відповідно до ст.250 ГК України, рік з моменту вчинення правопорушення є граничним строком застосування санкцій незалежно від того коли було виявлено правопорушення.

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що Законом України «Про заборону грального бізнесі в Україні» не передбачено обов'язкової кримінальної преюдиції, а тому набрання законної сили вироком суду у кримінальному судочинстві не є обов'язковою умовою для звернення з позовами про застосування фінансових санкцій.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2015 року у справі № 477/474/15-к ОСОБА_1 визнана винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України - зайняття гральним бізнесом, та їй призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з конфіскацією грального обладнання (а.с. 9-15).

Також вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2015 року у справі № 477/474/15-к встановлено, що ОСОБА_1 з початку 2013 року по 18 вересня 2014 року займалась гральним бізнесом в порушення вимог ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Відповідно до протоколів обшуку від 18.09.2014 року в орендованих відповідачем приміщеннях було виявлено та вилучено, окрім іншого, гральне обладнання, кошти (а.с. 16-32), про що також зазначено у вироку Жовтневого районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2015 року у справі № 477/474/15-к.

Відповідно до матеріалів справи (а.с. 16-32) обшук проводили, окрім іншого працівники прокуратури Миколаївської області.

28 січня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру, та вручено повідомлення про підозру, яке погоджено старшим прокурором відділу прокуратури Миколаївської області (а.с. 33-36).

29 січня 2016 року прокуратура Миколаївської області повідомила Жовтневу ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області (правонаступником якої є Баштанська ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області) про подання позову до ФОП ОСОБА_1 про стягнення фінансових санкцій за організацію та проведення азартних ігор на території України (а.с. 46).

Адміністративний позов по цій справі поданий заступником прокурора Миколаївської області безпосередньо до суду першої інстанції 09 лютого 2016 року (а.с. 4-8).

Апеляційний суд зазначає, що ухвалою від 19 квітня 2016 року (а.с. 191-193) Одеський апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року про залишення без розгляду адміністративного позову по цій справі. При цьому апеляційний суд встановив, що адміністративний позов поданий 09.02.2016 року у строки встановлені ст. 99 КАС України, оскільки факт вчинення ФОП ОСОБА_1 господарського правопорушення, що полягає у здійсненні нею, як суб'єктом господарювання, організації або проведення на території України азартних ігор, встановлено вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2015 року у справі № 477/474/15-к.

Враховуючи приписи ст. 72 КАС України, апеляційний суд зазначає, що встановлений вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2015 року у справі № 477/474/15-к факт здійснення ФОП ОСОБА_1 в період з початку 2013 року по 18 вересня 2014 року організації та проведення на території України азартних ігор, доказуванню в цій справі не підлягає.

Апеляційний суд встановив, що спірним, як за апеляційною скаргою так і за заявою про приєднання до апеляційної скарги, є питання строків застосування адміністративно-господарських санкцій у цій справі, враховуючи здійснення організації та проведення на території України азартних ігор відповідачем в період з початку 2013 року по 18 вересня 2014 року, та враховуючи встановлення цього факту 10 серпня 2015 року обвинувальним вироком, та враховуючи звернення прокурора до суду з цим позовом 09 лютого 2016 року.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 203-2 КК України (в редакції чинній на час постановлення вироку), зайняття гральним бізнесом карається штрафом від десяти тисяч до сорока тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального обладнання. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчинені діяння із зайняття гральним бізнесом. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений порядок зайняття господарською діяльністю в частині передбаченої законодавством України на здійснення грального бізнесу, а додатковими факультативними об'єктами є власність, моральність, громадська безпека, здоров'я населення, нормальний розвиток неповнолітніх. Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 203-2 КК України спеціальний, а саме на підставі зазначеної статті мають відповідати організатори азартних ігор, які здійснюють діяльність з метою створення умов для проведення азартних ігор та видачі виграшів (призів) їх учасникам. Оскільки законодавчим визначенням поняття грального бізнесу охоплюється діяльність із проведення азартних ігор та надання можливості доступу до них, виконавцями цього злочину є також особи, які виконують розпорядження організаторів азартних ігор, - касири, круп'є, продавці, оператори, менеджери гральних залів та ін.

Відповідно до преамбули Закону України «Про заборону грального бізнесу в України», цей Закон запроваджує обмеження щодо здійснення грального бізнесу в Україні виходячи з конституційних принципів пріоритету прав і свобод людини і громадянина, захисту моральності та здоров'я населення, заборони використання власності на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України» в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх. Саме тому частиною 1 ст. 3 цього Закону передбачена відповідальність за порушення цього Закону, а саме встановлено, що до суб'єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України.

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що ознаки складу злочину, передбаченого ст. 203-2 КК України, не є тотожнім складу правопорушення передбаченого ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України», а тому не є обов'язковим наявність порушеного кримінального провадження чи обвинувального вироку за ст. 203-2 КК України, як умови для притягнення особи до відповідальності згідно із ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України», що також узгоджується і з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичною відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку, що реалізація суб'єктом владних повноважень свого, встановленого законом (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України»), права на звернення до суду із позовом про застосування фінансових санкцій, жодним чином не пов'язана із наявністю або відсутність обвинувального вироку за ст. 203-2 КК України.

Апеляційний суд зазначає, що фінансові санкції, встановлені ст. 3 Закону України Закону України «Про заборону грального бізнесу в України», належать до адміністративно-господарських санкцій, одним з видів яких є адміністративно-господарський штраф (ст. ст. 239, 241 ГК України).

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені ст. 250 ГК України, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України» застосування фінансових санкцій, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється за рішенням суду, ухваленим за позовом органів міліції та/або органів доходів і зборів.

Таким чином, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України строки поширюються лише на застосування, зокрема, у даному випадку судом, адміністративно-господарських санкцій за порушення норм Закону України «Про заборону грального бізнесу в України», а не на строки подання відповідним суб'єктом владних повноважень адміністративного позову, які встановлені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, апеляційний суд відхиляє посилання прокурора на те, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду по цій справі від 19.04.2016 року встановлений факт виявлення вироком суду від 10.08.2015 року вчинення відповідачем, як суб'єктом господарювання, господарського правопорушення - діяльності з організації азартних ігор. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду по цій справі від 19.04.2016 року лише встановлено дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з відповідним позовом, в той час як поняття «строк звернення до адміністративного суду» та «строк застосування адміністративно-господарських санкцій» не є тотожними.

Як встановлено вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2015 року у справі № 477/474/15-к ОСОБА_1 з початку 2013 року по 18 вересня 2014 року займалась гральним бізнесом в порушення вимог ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Зазначене порушення виявлено в ході проведення 18.09.2014 року обшуків у приміщеннях орендованих відповідачем, також кінцеву дату здійснення відповідачем організації і проведення на території України азартних ігор зазначено і в повідомленні про підозру від 28.01.2015 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що як днем виявлення порушення Закону України «Про заборону грального бізнесу в України» так і останнім днем вчинення відповідачем порушення цього Закону є саме 18 вересня 2014 року, а тому річний строк застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, встановлених ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України», сплив саме 18 вересня 2015 року.

При цьому апеляційний суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України» фінансові санкції, зазначені у ч. 1 ст. 3 цього Закону, застосовує саме суд, а не стягує штрафні санкції, які вже застосовані суб'єктом владних повноважень, але не сплачені самостійно особою до якої вони застосовані.

Водночас апеляційний суд зазначає, що заявлена заступником прокурора Миколаївської області вимога в адміністративному позові (а.с. 8) про стягнення штрафу в розмірі 9744000 грн., за приписами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в України», розглядається саме як вимога про застосування фінансових санкцій, оскільки саме з такими вимогами суб'єкт владних повноважень може звернутись до адміністративного суду відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову про застосування до відповідача фінансових санкцій у вигляді штрафу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 2, 11, 69-72, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, до якої приєднався перший заступник прокурора Миколаївської області, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 03.03.2017 р.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець