Постанова № 65111118, 02.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3098/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Градовського Ю.М.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Одеської митниці ДФС про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської митниці ДФС, в якому, з урахуванням уточнень (а.с.143), просив наступне:

- визнати неправомірним та скасувати наказ №618-о від 25 травня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України, його звільнено з посади начальника управління інфраструктури Одеської митниці ДФС (визначивши датою звільнення перший робочий день після закінчення терміну тимчасової непрацездатності).

- визнати неправомірним та скасувати наказ №688-о від 22 червня 2016 року, яким встановлена дата звільнення його з посади начальника управління інфраструктури Одеської митниці ДФС - 22 червня 2016 року;

- поновити його на посаді начальника управління інфраструктури Одеської митниці ДФС та допустити рішення суду в частині поновлення та стягнення середнього заробітку за 1 місяць до негайного виконання;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2016 року до прийняття судом рішення по суті спору;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

В обґрунтування позову зазначено про те, що його звільнення відбулося в період, коли він перебував на лікарняному, незважаючи на те, що трудове законодавство встановило в ч.3 ст.40 КЗпП України заборону звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності. Окрім того, як стверджує позивач, в його діях відсутні ознаки дисциплінарного проступку, оскільки відсутній причинний зв'язок між виявленими порушеннями і його безпосередніми посадовими обов'язками.

У спірному наказі, на думку позивача, не конкретизовано, яке саме одноразове грубе порушення трудових обов'язків ним здійснено.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Судом визнано протиправними та скасовані накази №618-о від 25 травня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та наказ №688-о від 25 травня 2016 року про його звільнення.

Суд поновив ОСОБА_2 на посаді начальника управління інфраструктури Одеської митниці ДФС, стягнув з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 438,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 15 438,00 грн.

Допустив негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 5146,00 грн.

В апеляційній скарзі Одеська митниця ДФС ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт до суду апеляційної інстанції не з'явився, просив слухати справу за його відсутністю.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечувала просила рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 працював на посаді начальника управління інфраструктури Одеської митниці ДФС з 12 лютого 2015 року.

Положенням про управління інфраструктури Одеської митниці ДФС визначено завдання, повноваження та структура даного управління (а.с.105-117).

Основними завданнями управляння є, відповідно до п.п.2.1.11 організація роботи з прийняття на склад митного органу, а також видачі з цих складів майна, прийнятого на зберігання, вилученого та конфіскованого за порушення митного законодавства за рішенням суду майна, а також майна, поміщеного у митний режим у разі відмови на користь держави, майна, виявленого в зоні митного контролю, власник якого невідомий.

Відповідно до розпорядження голови ДФС України Насірова Р.М. №66-р від 14 березня 2016 року «Про проведення тематичної перевірки» проведено перевірку Одеської митниці ДФС, за результатами якої виявлено ряд порушень.

Зокрема, в наказі ДФС України від 27 квітня 2016 року №385 «Про результати перевірки Одеської митниці ДФС» було зазначено про неналежну роботу щодо розпорядження з конфіскованим майном.

До того ж, встановлено, що митницею зберігаються товари на складах підприємств, із якими терміни дії договорів про надання послуг відповідального зберігання закінчилися, не здійснено оцінку надлишків майна.

За ствердженням відповідача, зазначені порушення сталися внаслідок незадовільної організації роботи управління інфраструктури Одеської митниці ДФС, незабезпечення з боку ОСОБА_2 виконання основних завдань і функцій управління, що передбачені пунктами 2.1.11, 2.2.1.1, 2.2.1.2, 2.2.16 Положення про управління інфраструктури Одеської митниці ДФС.

Відповідно до листів непрацездатності позивач хворів з 10 травня 2016 року по 27 травня 2016 року, а також з 22 червня 2016 року по 30 червня 2016 року.

Наказом начальника Одеської митниці ДФС від 25 травня 2016 року №618-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідно до п.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, звільнено ОСОБА_2 з посади начальника управління інфраструктури Одеської митниці ДФС (визначивши датою звільнення перший робочий день після терміну тимчасової непрацездатності).

Наказом від 22 червня 2016 року №688-о «Про звільнення ОСОБА_2 його звільнено з посади начальника інфраструктури Одеської митниці ДФС з 22 червня 2016 року.

У суді апеляційної інстанції представником позивача зазначено про поновлення, за рішенням суду, ОСОБА_2 на посаді і про те, що наказом №162-о від 28 лютого 2017 року його призначено начальником відділу митного оформлення №1 митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено в період його непрацездатності, що прямо заборонено трудовим законодавством.

Вважаючи звільнення незаконним та поновлюючи позивача на роботі, суд зазначив про необхідність прийняття рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи позивачу у стягненні з суб'єкта владних повноважень моральної шкоди в сумі 200 000 грн., та стягуючи відповідно 15 438 грн., суд вважав, що втрати немайнового характеру, які він поніс внаслідок моральних страждань повинні бути оцінені саме в розмірі втраченого заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналіз правової позиції, викладеній в рішенні суду першої інстанції свідчить про те, що суд по суті правильно вирішив питання, але в резолютивній частині не знайшло своє відображення позовні вимоги, про які заявлено позивачем і яким дана оцінка в мотивувальній частині, що є підставою для зміни судового рішення.

Так судом першої інстанції не визнано протиправним та не скасовано наказ №688-о від 22 червня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2І» та не зазначена дата, з якої ОСОБА_2 належить поновити на посаді.

Переходячи до доводів апеляційної скарги, зміст яких зводиться до того, що звільнення позивача суб'єктом владних повноважень проведено в межах повноважень та на підставі чинного законодавства, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частинами 1 та 3 ст.569 Митного кодексу України, працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про державну службу» (який діяв на момент спірних правовідносин), крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, державна служба припиняється у разі наявності інших встановлених цією нормою підстав.

Пунктом 1 ст. 41 КЗпП України, додатковою підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників також може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України у справі №6-33цс14.

Отже, зважаючи на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що звільнення працівника, який знаходиться на лікарняному, тобто, в період тимчасової непрацездатності, заборонено законодавством та свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що в діях позивача є ознаки одноразового грубого порушення трудових обов'язків, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, необхідно виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому, слід установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Аналіз Положення про управління інфраструктури Одеської митниці ДФС свідчить про те, що у його керівника відсутні повноваження щодо розпорядження конфіскованим майном, вказані повноваження належать до Комісії з розпорядження майном Одеської митниці ДФС.

Пунктом 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, стосовно цієї особи може бути проведено службове розслідування.

Таким чином, підтвердження факту невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженої на виконання функцій держави, своїх службових обов'язків, перевищення цією особою своїх повноважень, що заподіяло значної матеріальної шкоди державі, встановлюється за результатами службового розслідування відносно цієї особи.

Відповідачем не заперечується, що службового розслідування стосовно позивача не проводилося.

Слід також зазначити, що у п. 1 ст. 41 КЗпП України йдеться про разове грубе порушення трудових обов'язків, а не про тривале, системне, що може бути підставою для звільнення за інших підстав.

Проте, наказ про звільнення ОСОБА_2 не містить конкретних посилань на порушення трудових обов'язків, яке б можливо було охарактеризувати як разове грубе, наводяться порушення які мали місце в минулому і мали тривалий характер.

Судом першої інстанції обґрунтовано було поновлено позивача та стягнуто на його користь з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Так, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, розрахунок визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Відповідно до довідки Одеської митниці ДФС середньомісячна заробітна плата позивача, з вирахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору становить 5 146,00 грн.

Таким чином, позивачу має бути виплачено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 15 438,00 грн. (5 146,00 х 3).

Стягуючи моральну шкоду, суд першої інстанції, посилаючись на положення ч.2 ст. 23, ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, пункти 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обґрунтовано зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових втрат, які зазнав позивач. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено матеріалами справи, позивач є інвалідом 3 групи, видання незаконних наказів призвело до того, що він зазнав сильних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, доводи апеляції є такими, що не засновані на вищенаведеному законодавстві та спростовуються фактичними обставинами справи.

Підставами для зміни судового рішення, відповідно до п.2 ч.1 ст.201 КАС України є вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 201, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року - змінити.

Викласти резолютивну частину в наступній редакції.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Одеської митниці ДФС про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, зобов'язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС №618-о від 25 травня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_2.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС №688-о від 22 червня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника управління інфраструктури Одеської митниці ДФС з 22 червня 2016 року.

Стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 438,00 (п'ятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім) грн.

Стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 15 438,00 (п'ятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім) грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в розмірі 5 146,00 (п'ять тисяч сто сорок шість) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Ю.М. Градовський