Ухвала суду № 65110032, 28.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року м. Київ К/800/9534/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2013 року по справі №815/1554/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 листопада 2012 року за №0002682200 та за №0002702200.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 05 листопада 2012 року за №6658/22-50/36288888, яким встановлено порушення позивачем п.135.2 ст.135, п.137.1, п.137.4 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2330891,00 грн.; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.201.6, п.201.7 ст.201 ПК України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення з ПДВ по рядку 24 декларації з ПДВ на суму 401391,00 грн., завищення залишку від'ємного значення з ПДВ, що включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 21.1) декларації за липень 2012 року у сумі 86784,00 грн.

Не погодившись із висновками вказаного акту перевірки, 09 листопада 2012 року за №104 позивач подав відповідачу свої заперечення. 16 листопада 2012 року відповідачем була надана відповідь №312/08/10/22-5005 на вказані заперечення, в якій висновки акта у відповідній частині були викладені в іншій редакції, а саме: встановлено порушення п.135.2 ст.135, п.137.1, п.137.4 ст.137, пп.138.1.1. п.138.1, п.138.2 ст.138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 670730,00 грн. Висновки щодо завищення залишку від'ємного значення з ПДВ залишені без змін.

В зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі акту проведеної перевірки та висновку від 16 листопада 2012 року, податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2012 року за №0002682200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 754237,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 670730,00 грн., та за штрафними(фінансовими) санкціями - у сумі 83507,00 грн., та за №0002702200, яким зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у сумі 401391,00 грн. за червень 2012 року.

Не погоджуючись в наведеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до ДПА в Одеській області, проте рішенням від 04 лютого 2013 року за №268/10/10-2007 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно пп.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положенням пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стосовно спірних правовідносин, такими первинними документами можуть бути: договори, акти прийому-передачі, податкові накладні, платіжні доручення та інші матеріали, які підтверджують реальність та фактичність правочинів, укладених позивачем з контрагентами.

З акту спірної перевірки та висновків за результатами розгляду заперечень позивача на цей акт вбачається, що висновок податкового органу про завищення позивачем задекларованих витрат, поряд з іншим, обґрунтовано встановленими розбіжностями між даними бухгалтерського обліку та даними декларації про прибуток підприємства, зокрема, відповідачем зазначено, що сума витрат у перевіряємому періоді, яка встановлена при перевірці даних бухгалтерського обліку, та сума витрат, вказана у податковій звітності позивачем, різниться на 1811951,00 грн.

Разом з тим, вказуючи на зазначені обставини, податковий орган жодним чином не зазначив, в чому саме полягають порушення позивача, які саме понесені позивачем витрати не підтверджені належним чином складеними первинними документами та по яким саме господарським операціям. В той же час, податковий орган не ставить під сумнів реальність та дійсність укладених позивачем з контрагентами правочинів. Також, податковим органом не деталізовано структуру неправомірно сформованих витрат, та яким чином відповідач дійшов відповідних фінансових показників.

Також, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «АЙ-ЕР-ЕС ГРУП» укладено договір на надання послуг від 10 березня 2011 року за № 01-10-03-11/КП, за яким останній зобов'язується надавати послуги з проведення дослідження та оцінки якості роботи персоналу АЗС позивача, а саме: якості обслуговування клієнтів, якості стану АЗС, які перевіряються, їх приміщень і територій. За результатами виконання вказаних послуг сторонами складались акти здачі-прийняття робіт, а виконавцем надавались звіти про проведені дослідження.

В обґрунтування прийняття оскаржуваних податкових рішень податковим органом, окрім іншого, зазначалось, що позивачем до складу валових витрат віднесено витрати за вищезазначені послуги, в той час як в своєму штаті позивач має керівний апарат, який повинен виконувати ті ж самі функції з контролю роботи АЗС та персоналу і якому виплачується заробітна плата з віднесенням витрат на неї до складу валових витрат. Тобто, податковим органом наголошувалось, що фактично позивачем до складу валових витрат двічі віднесені кошти, спрямовані на одні цілі.

Проте, згідно пп. г) п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності. Крім того, чинне податкове законодавство не ототожнює витрати на конкретні послуги (консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші), які підпадають під визначення валових витрат, з витратами на заробітну плату працівникам взагалі, навіть якщо такі працівники теоретично мають змогу виконувати такі функції.

Ще однією підставою для прийняття оскаржуваних податкових рішень була та обставина, що позивачем до складу витрат враховано послуги з реконструкції та модернізації орендованих АЗС при одночасній сплаті орендної плати за користування такими АЗС та ненарахуванні амортизації на орендовані АЗС.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору суборенди АЗС №1, укладеного позивачем із ТОВ «Сокар Енерджі Україна» від 01 серпня 2010 року, позивач є орендарем АЗС, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 28. Також, судами встановлено, що позивач є орендарем у ТОВ «Сокар Енерджі Україна» АЗС, розташованих за адресами: Миколаївська області, м. Нова Одеса, вул. Леніна, 4А, за договором суборенди від 01 жовтня 2010 року за №6; 33-й км автодороги «Одеса-Миколаїв» Сичавської селищної ради Комінтернівського району Одеської області за договором суборенди від 01 грудня 2010 року за №12; м. Миколаїв, вул. Привільна, 87 Б за договором суборенди від 01 жовтня 2010 року за №5; Миколаївська обл., Новоодеський район, с. Себине, вул. Гетьманцева, 1Б, та АЗС, розташованої за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський район, с. Себине, вул. Гетьманцева, 2А за договорами суборенди від 01 жовтня 2010 року за №8 та від 01 жовтня 1010 року №7 відповідно.

Також, судами встановлено, що 02 грудня 2011 року між позивачем та ТОВ «Ростдорстрой» було укладено договір на виконання робіт на умовах підряду за №3, за яким ТОВ «Ростдорстрой» повинно виконати роботи із влаштування газону, бордюрних елементів та благоустрою покриття з асфальтобетону на території АЗС мережі «СОКАР». Крім того, 22 липня 2011 року між позивачем та ТОВ «Одесаенергорембуд» було укладено договір, за яким ТОВ «Одесаенергорембуд» зобов'язується виконати відповідний комплекс робіт згідно з кошторисною документацією до договору з влаштування ремонтних електромонтажних робіт на території трьох АЗС мережі «СОКАР». 10 червня 2011 року між позивачем та ТОВ «Трансавтосервис» укладено договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт за №1, за яким ТОВ «Трансавтосервис» зобов'язується виконати ремонтно-будівельні роботи на відповідних АЗС. Також, між вказаними особами укладені договори підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт від 21 червня 2011 року за №3 та від 26 липня 2011 року за №9.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Ландарт» укладались договір від 19 березня 2012 року за №03/12 про проведення весняних робіт по догляду за територією на АЗС, орендованих позивачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами суборенди, договором підряду від 25 квітня 2012 року за №4 щодо виконання ландшафтних робіт.

Разом з тим, відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення (пп. г) пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України).

Згідно з пп. в) пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Таким чином, вказані доводи відповідача щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат на оплату послуг з реконструкції та модернізації орендованих АЗС та послуг по догляду за територією АЗС суперечать зазначеним вище нормам, у зв'язку з чим судова колегія погоджується з висновками судів в цій частині.

Враховуючи наведені обставини справи, а також приймаючи до уваги наявність у позивача всього об'єму необхідних первинних документів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача про заниження позивачем в період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року податку на прибуток на загальну суму 670730,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам.

Стосовно завищення розміру від'ємного значення ПДВ у сумі 401391,00 грн., колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, пунктом 198.6 наведеної статті ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст.201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За наслідками реалізації укладених правочинів, на вимогу позивача та для формування податкового кредиту, контрагентами позивача ТОВ «Одесаенергорембуд», ТОВ «Трансавтосервис», ТОВ «Ландарт» та ТОВ «АЙ-ЕР-ЕС ГРУП» були видані позивачу податкові накладні, зокрема, від 01 серпня 2011 року за №31, 03 жовтня 2011 року за №44, від 29 червня 2011 року за №3, від 29 лютого 2011 року за №4, від 23 червня 2011 року за №10, від 22 серпня 2011 року за №9. Вказані накладні видані у відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України, з зазначенням всіх необхідних реквізитів і даних та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, а тому враховуючи, що податкові накладні були надані особі, зареєстрованій як платник податку в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем відповідних сум до податкового кредиту та формування від'ємного значення з ПДВ.

Окрім іншого, висновок податкового органу, який був зроблений за результатами опрацювання відхилень, виявлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, а саме: по контрагентах позивача виявлено розбіжності, які свідчать про невключення позивачем сум ПДВ до складу податкових зобов'язань по правовідносинам з вказаними контрагентами, тобто, про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 37665,00 грн., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до положень ПК України обов'язок формування платником податку податкових зобов'язань з ПДВ пов'язано зі здійсненням оподатковуваних операцій, а не лише з формуванням податкового кредиту інших платників податку.

Якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, наданню податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне за собою відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цього суб'єкта. Вказані положення також узгоджуються зі змістом частини 2 статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Відповідачем не було надано будь-яких пояснень та доказів стосовно того, що порядок формування податкових зобов'язань та кредиту було порушено саме позивачем, а не іншими платниками податку, в тому числі і його контрагентами.

Крім того, проведеною перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 410480,00 грн. у червні 2012 року в зв'язку з безпідставним віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем на рахунок ТОВ «Сокар Енерджі Україна» за послуги з компенсації інженерно-топо-геодезичних робіт, проектних послуг, послуг з оформлення документації об'єкта, розташованого за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, Таїрово.

Судами встановлено, що 04 січня 2010 року між позивачем та ТОВ «Сокар Енерджі Україна» був укладений договір про наміри укласти договір купівлі-продажу АЗС після підготовки об'єктів нерухомості до відчуження. З зазначеного договору вбачається, що з метою прискорення реконструкції АЗС ТОВ «Сокар Енерджі Україна» надається право з моменту укладення цієї угоди проводити всі необхідні заходи та здійснювати від свого імені усі дії щодо укладання з третіми особами договорів, предметом яких є виконання робіт/надання послуг, що є первісною стадією здійснення реконструкції та ребрендінга АЗС, в тому числі щодо проведення інженерно-топо-геодезичних робіт. Реалізуючи вказані повноваження, ТОВ «Сокар Енерджі Україна» на підставі укладеного з третьою особою договору було замовлено та отримано необхідну проектну документацію, в тому числі виконані інженерно-топо-геодезичні роботи, проектні послуги, послуги з оформлення документації об'єкта, розташованого за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, Таїрово. 07 травня 2012 року вищевказану угоду про наміри було розірвано, у зв'язку з чим сторонами за угодою складено акт прийому-передачі права власності на відповідну проектну документацію від 08 травня 2012 року.

Разом з тим, з положень п.198.3 ст.198 ПК України випливає, що однією з умов віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З довідки про загальну інформацію щодо позивача вбачається, що до основних видів діяльності позивача, на ряду з іншим, належить роздрібна та оптова торгівля пальним, яку він здійснює через мережу АЗС.

Тому, оскільки отримана позивачем проектна документація використовувалась у власній господарській діяльності, зокрема, з метою реконструкції власних основних засобів (АЗС) та в межах своєї господарської діяльності, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що висновок ДПІ про відсутність зв'язку між отриманими послугами (інженерно-топо-геодезичні роботи, проектні послуги, послуги з оформлення документації об'єкта) та безпосередньою діяльністю позивача є хибним та таким, що спростовується матеріалами справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2013 року по справі №815/1554/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Приходько І.В. підпис Юрченко В.П.