Ухвала суду № 65098102, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Київ К/800/13335/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що подав до Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, проте відповідачем 26 червня 2014 року надана відповідь про відмову у реєстрації місця проживання за вказаною адресою, оскільки протягом шести місяців з дня закінчення строку відбування покарання, а саме після 13 січня 2003 року, він не звертався до територіального підрозділу ДМС України щодо реєстрації свого місця проживання у вищевказаній квартирі, тим самим втратив право користування даним жилим приміщенням. Вважаючи, що такі дії відповідача порушують його права, просив визнати протиправними дії Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо відмови йому у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1; визнати протиправною відмову Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, викладену у листі від 26.06.2014р. № 23.26-899, та зобов'язати переглянути звернення про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою; зобов'язати Вільнянський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області здійснити реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, визнано протиправними дії Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_5 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1; визнано протиправною відмову згідно листа від 26.06.2014р. № 23.26-899 та зобов'язано Вільнянський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_4 (третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив судові рішення скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету районної ради депутатів працюючих міста Вільнянська від 16 грудня 1980 року №448 ОСОБА_6 була надана в користування однокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 21,5 кв.м, про що на ім'я ОСОБА_6 видано відповідний ордер на вселення, в який включені як члени її сім'ї - онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та, відповідно за якими також зберігалося право на вселення та користування вказаною квартирою.

Відповідно до довідки Кам'янської виправної колонії від 14 жовтня 2009 року, з 13 січня 1999 року до 13 січня 2003 року ОСОБА_5 відбував покарання в УДДУ ПВП у Запорізькій області (№101) на підставі вироку Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2000 року й відразу після звільнення вибув за адресою: АДРЕСА_1.

З метою реєстрації місця проживання за вищевказаною адресою позивач звернувся до Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області із заявою про реєстрацію місця проживання за цією адресою, однак такої реєстрації здійснено не було, натомість надано відповідь (лист від 26 червня 2014 року №23.26-899) про відмову у здійсненні реєстрації місця проживанням з посиланням на те, що він своєчасно (впродовж шести місяців після звільнення з місць позбавлення волі) не звернувся з питанням оформлення реєстрації, тим самим втратив право користування зазначеною квартирою.

На звернення депутата Кірова О.Ф. щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_5 за адресою - АДРЕСА_1 відповідач листом від 14 жовтня 2014 року №23.26-1372 повідомив про відмову у реєстрації останнього за цією адресою, при цьому навів підстави аналогічні тим, що вказані у листі від 26 червня 2014 року №23.26-899, а також зазначив, що з 04 січня 1998 року в АДРЕСА_1, зареєстрований громадянин ОСОБА_4, який як наймач квартири не дає своє згоди на реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_5

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі матеріали та заслухавши пояснення свідків, дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача в здійсненні реєстрації місця проживання позивача.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів правильними й вказує на наступне.

Стаття 71 Житлового кодексу Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках, зокрема, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї (пункт 7 статті 71 Житлового кодексу Української РСР).

У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

З огляду на положення наведених норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів зазначає, що відмова відповідача в реєстрації місця проживання позивача з підстав втрати ним права користування спірною квартирою (АДРЕСА_1, зважаючи на те, що він своєчасно - протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у пункту 7 статті 71 Житлового кодексу Української РСР, не звернувся до відповідного територіального підрозділу ДМС України з питанням оформлення реєстрації, не може вважатись правомірною, оскільки питання щодо позбавлення ОСОБА_5 права користування житловим приміщенням в судовому порядку не вирішувалось, а тому позивач має право на користування вищезазначеним житловим приміщенням і проживання у ньому.

За визначенням абзацу 5 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

В свою чергу, за приписами статті 6 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її законний представник, зокрема, подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України); документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Згідно статті 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Вказаним Законом визначено вичерпний перелік необхідних документів для реєстрації місця проживання та заборонено вимагати для реєстрації подання особою інших документів.

Процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування визначено Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 22 листопада 2012 року №1077, відповідно до пункту 2.2 якого для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, зокрема: письмову заяву про реєстрацію місця проживання; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; документи, що підтверджують право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.

Як правильно встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, після закінчення строку відбування покарання позивач був позбавлений можливості зареєструвати своє місце проживання у житлі (квартирі) за адресою - АДРЕСА_1, зважаючи на втрату ним документа, до якого вносяться відомості про місце проживання - паспорту громадянина України, й лише після його отримання в серпні 2014 року зміг реалізувати своє право у відповідності до наведених вимог законодавства й звернутися до територіального підрозділу ДМС України з відповідною заявою та необхідними для реєстрації місця проживання документами, визначеними Порядком №1077.

Окрім того, абзацом 1 статті 58 Житлового кодексу Української РСР закріплено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно статті 61 Житлового кодексу Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 січня 2003 року між ОСОБА_5 та Вільнянським АПУЖКХ (в особі керівника Полянського І.М.) був укладений типовий договір найму в будинках державного і комунального житлового фонду на право користування житлом (АДРЕСА_1, за умовами якого зазначена квартира передана йому та члену його сім'ї ОСОБА_4 у безстрокове користування, при цьому ОСОБА_4 також укладав з Вільнянським АПУЖКХ (в особі керівника Полянського І.М.) типовий договір найму (від 15 червня 2004 року) цієї квартири, строк дії якого зазначений - до 15 червня 2009 року, а тому, з огляду на наведені обставини, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про неприйнятність посилань відповідача як на підставу для відмови позивачу у реєстрації місця проживання на відсутність згоди наймача житла (ОСОБА_4.) на реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 у цій квартирі.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Штульман І.В.