Ухвала суду № 65094033, 28.02.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року справа №805/1085/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участі позивача ОСОБА_2,

представників позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/1085/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про стягнення сум, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (далі - Управління або УМВС України на Донецькій залізниці), в якому просив:

1. стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року у сумі 9 544,60 грн.;

2. стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу при звільнені у зв'язку із скороченням штату у розмірі 24 669,12 грн.;

3. стягнути з відповідача грошове забезпечення за два місяці у розмірі 6 204,62 грн.;

4. зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 2014 та 2015 роки, всього за 50 діб з розрахунку за 12 календарних місяців роботи, які передували місяцю виплати відповідної компенсації відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

5. зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06 листопада 2015 року по день проведення розрахунку з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 146,84 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з 24 січня 2000 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 23 липня 2014 року № 223о/с позивач, який перебував у спеціальному званні "майор міліції", призначений на посаду старшого інспектора по режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 серпня 2014 року № 1498о/с, який виданий на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 05 серпня 2014 року № 852, він звільнений з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Своє звільнення позивач оскаржив в судовому порядку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 808/5767/14 позов ОСОБА_2 до МВС України, УМВС України на Донецькій залізниці задоволений частково; визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 05 серпня 2014 року № 852 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності майора міліції ОСОБА_2, старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці; визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 05 серпня 2014 року № 1498о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_2, старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці; поновлено майора міліції ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці з 06 серпня 2014 року; вирішено стягнути з УМВС України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 37 002,60 грн.; у задоволенні решти вимог - відмовлено.

Позивач зазначав, що постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року в частині поновлення його на посаді підлягала негайному виконанню. Проте рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконане лише 06 листопада 2015 року, про що свідчить наказ УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 259о/с.

На цій підставі позивач стверджував, що період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року є вимушеним прогулом, який має бути оплачений відповідачем.

Розрахунок компенсації за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року позивач проводив на підставі п.п. 1, 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Позивач доводив, що його грошове забезпечення за червень 2014 року становило 3064,79 грн., за липень 2014 року - 3 102,31 грн.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/о/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у червні 2014 року становила 19 днів, у липні 2014 року - 23 дні.

Середньоденне грошове забезпечення складало (3 064,79 грн. (червень 2014 року) + 3 102,31 грн. (липень 2014 року)) : 42 робочих дня (19 днів у червні 2014 року + 23 дня у липні 2014 року) = 146,84 грн.

Період вимушеного прогулу з урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/о/14-14/13 "Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2015 рік" становив 65 днів.

За розрахунком позивача, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року становить 146,84 грн. х 65 робочих днів = 9 544,60 грн.

Посилаючись на ст. 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII), п. 10 Порядку обчислення вислуги років, признання та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393), позивач стверджував, що при звільненні з органів внутрішніх справ УМВС України на Донецькій залізниці мало нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 261о/с вислуга років позивача на день звільнення становила 16 років 4 місяці 21 день.

На підставі п.п. 1, 3, 8 Порядку № 100, позивач доводив, що розрахунок одноразової грошової допомоги має здійснюватися, виходячи з розміру його середньомісячного грошового забезпечення за останні два місяці служби, тобто за червень-липень 2014 року.

Середньоденне грошове забезпечення позивача за цей період становило 146,84 грн.; середня кількість робочих днів в розрахунковому періоді (червень-липень 2014 року) становила 21 день (42 дні / 2).

Як наслідок, середньомісячне грошове забезпечення, з якого належить проводити обчислення одноразової грошової допомоги при звільнення, складає 146,84 грн. х 21 день = 3 083,64 грн.

Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні становить 3 083,64 грн. х 50% х 16 років = 24 669,12 грн.

На підставі п. 3.4.8. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (далі - Інструкція № 499), позивач просив стягнути на його користь грошове забезпечення за два місяці, наступні за днем звільнення.

Позивач стверджував, що останній місяць його роботи - липень 2014 року, грошове забезпечення за який становило 3 102,31 грн.

Таким чином, з відповідача слід стягнути 3 102,31 грн. х 2 місяці = 6 204,62 грн.

Позивач доводив, що йому не нарахована та не виплачена компенсація за невикористану відпустку, яка за 2014 рік становить 17 днів, за 2015 рік - 33 дні, про що свідчить наказ УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 261о/с.

Посилаючись на п.п. 49, 52, 56 Положення № 114 та п. 7 Порядку № 100, позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку з розрахунку за 12 календарних місяців роботи, які передували місяцю виплати відповідної компенсації.

Крім того, на підставі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06 листопада 2015 року по день проведення розрахунку з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 146,84 грн. (а.с.3-8).

УМВС України на Донецькій залізниці позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у наступному.

Наказом МВС України від 05 серпня 2014 року № 1498 о/с "По особовому складу" відповідно до Положення № 114 майора міліції ОСОБА_2, старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці, звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з поставленням на військовий облік) за п. 66 за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 808/5767/14 ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці з 06 серпня 2014 року; з УМВС України на Донецькій залізниці на користь позивача стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 37 002,60 грн.

Відповідач зазначав, що постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року прийнята без участі представника УМВС України на Донецькій залізниці, а тому про постановлене судом рішення останньому не було відомо.

Наказом МВС України від 08 червня 2015 року № 659 "Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці" ліквідовано УМВС України на Донецькій залізниці.

Наказом МВС України від 22 червня 2015 року № 741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" скасовано всі штати та скорочено всі посади УМВС України на Донецькій залізниці.

За таких обставин, за твердженням відповідача, виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 205 року було неможливим.

Користуючись правом, передбаченим ч. 1 ст. 170 КАС України, УМВС України на Донецькій залізниці звернулося до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з заявою про роз'яснення судового рішення, в якій просило роз'яснити, яким чином УМВС України на Донецькій залізниці повинно здійснити поновлення ОСОБА_2 на посаді, якої не існує ще з 22 червня 2015 року.

Згідно з ч.4 ст. 170 КАС України подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення.

Незважаючи на це, 03 листопада 2015 року до УМВС України на Донецькій залізниці надійшла постанова державного виконавця про негайне виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року в частині поновлення позивача на посаді.

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 259 о/с "По особовому складу" ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці з 06 серпня 2014 року.

З урахуванням наведеного відповідач стверджував, що доводи позивача про несвоєчасне видання наказу про поновлення його на посаді є безпідставними.

Відповідач наголошував, що у мотивувальній частині постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року зазначено, що "час вимушеного прогулу з дня звільнення, тобто з 05 серпня 2014 року, по час поновлення на посаді, тобто по 12 жовтня 2015 року, складає більше 13 місяців, а тому грошове забезпечення повинно бути виплачено не більш як за один рік".

У зв'язку з цим відповідач просив відмовити у задоволенні вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року у сумі 9 544,60 грн.

Відповідач зазначав, що п. 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 363, передбачена виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із скороченням штату.

У зв'язку з ліквідацією УМВС України на Донецькій залізниці та скороченням всіх посад, з 22 червня 2015 року фінансування УМВС України на Донецькій залізниці не здійснюється.

Посилаючись на ст. 2 Закону України від 30 червня 1999 року № 783-XIV "Про джерела фінансування органів державної влади" (далі - Закон № 783-XIV), ст. 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідач стверджував, що є розпорядником бюджетних коштів другого ступеня, самостійно здійснювати розрахунки не має можливості, а фінансування з Державного бюджету України не отримує.

Вимоги позивача про стягнення грошового забезпечення за два місяці відповідач вважав безпідставними, оскільки пп. 3.4.8 п. 3.4 Інструкції № 499 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку в іншому році, ніж у році звільнення працівника міліції, законодавством, що регламентувало діяльність органів внутрішніх справ, не передбачена.

Вимоги позивача про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку відповідач вважав безпідставними, оскільки положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, за твердженням відповідача, прийняття у якості розрахункової величини грошового забезпечення позивача за червень-липень 2014 року суперечить Порядку № 100 (а.с.68-70).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/1085/15-а позов задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Управління на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду в сумі 2 496,40 грн.

- стягнуто з Управління на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 24 669,12 грн.

- стягнути з Управління на користь ОСОБА_2 одноразову грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 13 509, 28 грн.

- зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористану частину відпустки за 2014 рік тривалістю 17 діб та за невикористану частину відпустки за 2015 рік тривалістю 33 доби з розрахунку за 12 календарних місяців роботи, які передували місяцю виплати відповідної компенсації відповідно до Порядку № 100.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/1085/15-а та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, що і в запереченнях на позовну заяву.

Зокрема, апелянтом зазначено, при винесені постанови Дніпропетровського апеляційного суду від 12.10.2015, якою зобов'язано поновити позивача на посаді, була прийнята без участі відповідача. 03.11.2015 на адресу Управління надійшла постанова держвиконавця про негайне виконання даної постанови про поновлення ОСОБА_2 на посади. Наказом УМВС України на Донецькій залізниці «По особовому складу» від 06.11.2015 № 259о/с поновлено ОСОБА_2 на посаді. Таким чином, апелянт вважає, що з вищевикладеного вбачається відсутність затримки виконання відповідачем рішення суду.

Грошове забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення, розраховане судом першої інстанції із середньоденного грошового забезпечення Позивача в розмірі 146,84 грн., виходячи із виплат грошового забезпечення здійснених ОСОБА_2 у червні 2014 року в сумі 3064,79 грн. та у липні 2014 року в сумі 3102,31 грн. Однак, п. 1.7. Інструкції № 499 розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення Позивача за період з червня 2014 року по липень 2014 року складає 101,10 грн. (розрахунок: 3064,79+3102,31=6167,10/61 = 101,10).

До того ж, апелянт вважає, що період, взятий судом I інстанції для розрахунку середньоденного грошового забезпечення Позивача (червень-липень 2014 року) суперечить абз.4 п. 2 Порядку № 100, в частині обчислення, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Також, проігноровано норми п. 3.5.2 Інструкції № 499, а саме: особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на служб! у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільненні, але не більше як за один рік.

Крім того, судом I інстанції не звернуто увагу на доводи Відповідача, що у зв'язку з ліквідацією Управління скороченням всіх посад Управління фінансування за ними, після спливу 2 місячного строку, тобто з 22.08.2016, не здійснюється. Судом I інстанції проігноровано норми Закону № 2262-XII та постанови КМУ № 393, якими визначено, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується з розміру місячного грошового забезпечення, а не з розміру середньої заробітної плати.

Крім того, апелянт наголошує, що оскільки Позивач фактично не працював, то для розрахунку середньомісячної заробітної плати для виплати компенсації за невикористану відпустку застосовуються норми абз.3 п. 2 Порядку №100, а саме: у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують поди, з якою пов'язана відповідна виплата.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судовому засіданні позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача до апеляційного суду не прибув.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до частини першої статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає постанова місцевого суду лише в частині, в якій частина позовних вимог задоволена. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Судами встановлено, що відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (ідентифікаційний код 08602371) зареєстроване як юридична особа 22 вересня 2009 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 145 0000 034033.

З 15 липня 2015 року відповідач перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення УМВС України на Донецькій залізниці як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с.35-36).

08 червня 2015 року МВС України виданий наказ за № 659 "Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці", п. 1 якого передбачав ліквідацію відповідача як юридичної особи.

22 червня 2015 року МВС України виданий наказ за № 741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції", який передбачав скорочення усіх посад УМВС України на Донецькій залізниці, крім посад членів ліквідаційної комісії (а.с.73-74).

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Слов'янським МВ УМВС України в Донецькій області 30 серпня 2002 року (а.с.9).

ОСОБА_2 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 24 січня 2000 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 808/5767/14(ПРДО/808/1/15) позов ОСОБА_2 до МВС України, УМВС України на Донецькій задоволений частково; визнаний протиправним та скасований наказ МВС України від 05 серпня 2014 року № 852 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності майора міліції ОСОБА_2, старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці; визнаний протиправним та скасований наказ МВС України від 05 серпня 2014 року № 1498о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_2, старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці; поновлено майора міліції ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці з 06 серпня 2014 року; вирішено з УМВС України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 37 002,60 грн.; у задоволенні решти вимог - відмовлено.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та в частині стягнення з УМВС України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3 083,55 грн. допущена до негайного виконання.

При цьому Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд зазначив: "Відповідно довідки про грошове забезпечення ОСОБА_2 середньомісячне грошове забезпечення за період з червня 2014 року по липень 2014 року склало 3 083,55 грн.

Час вимушеного прогулу з дня звільнення, тобто з 05.08.2014, по час поновлення на посаді, тобто по 12.10.2015, складає більше 13 місяців, а тому грошове забезпечення повинно бути виплачено не більше як за один рік, що дорівнює: 3 083,55 грн. х 12 міс. = 37 002,60 грн.» (а.с.10-13).

06 листопада 2015 року УМВС України на Донецькій залізниці видало наказ № 259о/с "По особовому складу", яким майора міліції ОСОБА_2 (М-112883) з 06 серпня 2014 року поновлено на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС на Донецькій залізниці (а.с.14).

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 261о/с "По особовому складу" майор міліції ОСОБА_2 (М-112883), старший інспектор з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці, звільнений з органів внутрішніх справа у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за п. 64 "г" (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року.

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 261о/с визначено, що невикористана позивачем частина відпустки за 2014 рік складає 17 діб, за 2015 рік - 33 доби.

Вислуга років на службі в органах внутрішніх справ на день звільнення в календарному обчисленні становить 16 років 04 місяці 21 день, у пільговому - 18 років 10 місяців 08 днів (а.с.15,71-72).

06 листопада 2015 року під особистий підпис ОСОБА_2 отримав дублікат трудової книжки, про що свідчить складена ним розписка (а.с.34).

Докази проведення з позивачем розрахунку у зв'язку зі звільненням з органів внутрішніх справ суду не надані.

02 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою, в якій просив нарахувати належну йому матеріальну допомогу при звільненні через скорочення штатів, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку (а.с.18).

Звернення позивача від 02 лютого 2016 року надійшло до УМВС на Донецькій залізниці 11 лютого 2016 року та зареєстровано за вхідним № М-475.

За результатами розгляду цього звернення листом від 03 березня 2016 року № М-64/02-26-2016 УМВС України на Донецькій залізниці повідомило, що постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року № 808/5767/14 виконана у повному обсязі. Інших документів щодо нарахування та виплати позивачу грошових коштів до відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку УМВС України на Донецькій залізниці не надходило (а.с.19).

Як свідчить довідка УМВС України на Донецькій залізниці від 10 травня 2016 року № 7/148, розрахунок одноразової грошової допомоги здійснити неможливо у зв'язку з тим, що станом на 01 вересня 2015 року всі штатні посади УМВС України на Донецькій залізниці скорочені, тому з вересня 2015 року нарахування грошового забезпечення не здійснювалося (а.с.75).

Згідно з довідкою відповідача від 26 травня 2016 року № 7/170, фінансування УМВС України на Донецькій залізниці припинено, заявки на фінансування до МВС України не подавались (а.с.93).

На підставі розрахункового листа за червень 2014 року встановлено, що грошове забезпечення позивача становило 3 064,79 грн., в тому числі посадовий оклад 750,00 грн., надбавка за спеціальне звання 125,00 грн., надбавка за вислугу років 262,50 грн., надбавка за особливий характер служби 568,75 грн., надбавка за таємність 112,50 грн., премія 1 246,04 грн. (а.с.16).

Згідно з розрахунковим листом за липень 2014 року, грошове забезпечення позивача становило 3 102,31 грн., в тому числі посадовий оклад 750,00 грн., надбавка за спеціальне звання 125,00 грн., надбавка за вислугу років 262,50 грн., надбавка за особливий характер служби 568,75 грн., надбавка за таємність 112,50 грн., премія 1 273,13 грн. (а.с.17).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

1. Стосовно вимог позивача про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року у сумі 9 544,60 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (далі - Закон № 565-ХІІ), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565-ХІІ особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Частиною першою статті 18 Закону № 565-ХІІ було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Згідно з п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Суд зазначає, що норми КЗпП України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 19 Закону № 565-ХІІ було передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року № 1294 (далі - Постанова КМУ № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Постанови КМУ № 1294 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).

Отже, правові норми, що містяться у Постанові КМУ № 1294 та в Інструкції № 449, є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Такий висновок суду узгоджується з положеннями, що містяться у пп. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Разом з цим суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо неї.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Ст.ст. 1-2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках гарантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1294, п. 3 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів з приводу розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Водночас питання відповідальності за затримку виконання судового рішення про поновлення на посаді незаконного звільненої особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

За правилами ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню закон, що регулює подібні правовідносини, а саме ст. 236 КЗпП України, яка регламентує оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Так, ст. 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

До спірних правовідносин суд застосовує ст. 236 КЗпП України з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 23 червня 2015 року у справі № 21-63а13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15.

В обґрунтування заявлених вимог позивача зазначив, що вживав всіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення про поновлення на роботі.

У зв'язку з цим місцевий суд правильно відзначив, що ст. 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до ч.1 ст. 255 КАС України постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому п.3 ч.1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Правова норма, що міститься в п.3 ч.1 ст. 256 КАС України, в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч.5 ст. 124 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом ч.1 ст. 255, ч.2 ст. 257 КАС України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає у роботодавця відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до ст. 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 34 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття "затримка", як "зволікання" "проволока", за змістом норм ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником або уповноваженим ним органом наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після оголошення судового рішення.

Судом встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 808/5767/14(ПРДО/808/1/15) ОСОБА_2 поновлений на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці з 06 серпня 2014 року; судове рішення підлягало негайному виконанню.

06 листопада 2015 року УМВС України на Донецькій залізниці видало наказ № 259о/с "По особовому складу", яким майора міліції ОСОБА_2 з 06 серпня 2014 року поновлено на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС на Донецькій залізниці.

Таким чином, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року не виконувалась впродовж періоду з 13 жовтня 2015 року по 05 листопада 2015 року включно.

Отже, ОСОБА_2 має право на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду за період з 13 жовтня 2015 року по 05 листопада 2015 року включно.

Відповідно до п.п. "є" та "л" п. 1 Порядку № 100, він застосовується, зокрема, у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абз.3 п.2 цього Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Умови збереження грошового забезпечення визначені п. 2.18 Інструкції № 499, згідно з яким особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеним на керівну та педагогічну роботу зі спеціальних дисциплін у вищі навчальні заклади МВС, у кожному конкретному випадку можуть бути збережені посадові оклади за останніми до призначення в навчальні заклади основними (які виконуються не тимчасово) штатними посадами Міністром внутрішніх справ України; у такому самому порядку можуть бути збережені посадові оклади за останньою штатною посадою особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, призначеним на керівну та педагогічну роботу зі спеціальних дисциплін у вищих училищах професійної підготовки та навчальних центрах підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з посади, а згодом поновлений на цій посаді на підставі рішення суду.

Таким чином, в період з 06 серпня 2014 року (наступний день після першого звільнення) і по 05 листопада 2015 року (день, що передував виданню наказу УМВС України на Донецькій залізниці про поновлення на посаді) ОСОБА_2 не перебув на службі, не виконував ніяких посадових обов'язків та за ним не зберігалось його грошове забезпечення.

В суді апеляційної інстанції позивач також підтвердив, що після звільнення його зі служби у відповідача він більше ніде не працевлаштовувався, і спростування цьому суд не має.

Абз.6 п.5 Порядку № 100 передбачає, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 серпня 2014 року, присуджене Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою особі за час її знаходження у вимушеному прогулі, а не оплатою праці.

Як наслідок, період з 06 серпня 2014 року по 05 листопада 2015 року слід виключити з розрахунку середньоденного грошового забезпечення.

Останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували першому звільненню позивача - це червень та липень 2014 року.

Згідно з абз.5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Грошове забезпечення ОСОБА_2 у червні 2014 року становило 3 064,79 грн., у липні 2014 року - 3 102,31 грн.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/о/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у червні 2014 року становила 19 днів, у липні 2014 року - 23 дні.

Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_2 у розрахунковому періоді становило (3 064,79 грн. + 3 102,31 грн.) : (19 робочих днів + 23 робочі дня) = 146,84 грн.

Період затримки виконання рішення з 13 жовтня 2015 року по 05 листопада 2015 року включно становить 13 робочих днів (жовтень 2015 року) + 4 робочі дні (листопад 2015 року) = 17 робочих днів.

Отже, грошове забезпечення, яке УМВС України на Донецькій залізниці має сплатити ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду, становить 146,84 грн. х 17 днів = 2 96,40 грн.

Вимоги позивача про стягнення з УМВС України на Донецькій залізниці грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 12 жовтня 2015 року задоволенню не підлягають, оскільки цей період був предметом розгляду Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду під час вирішення справи № 808/5767/14(ПРДО/808/1/15), що відображено в мотивувальній частині постанови від 12 жовтня 2015 року, яка набрала законної сили.

2. Стосовно вимог позивача про стягнення одноразової грошової допомоги при звільнені у зв'язку із скороченням штату у розмірі 24 669,12 грн. суд відзначає наступне.

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 261о/с "По особовому складу" майор міліції ОСОБА_2, старший інспектор з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС України на Донецькій залізниці, звільнений з органів внутрішніх справа у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за п. 64 "г" (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року.

Закон № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон № 2262-ХІІ має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

На час виникнення спірних правовідносин (день звільнення позивача) Закон № 2262-ХІІ діяв у редакції від 01 квітня 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби через скорочення штатів виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з ч.4 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ виплата зазначеної в частині першій цієї статті одноразової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до Закону № 2262-ХІІ та на виконання постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 09 квітня 1992 року № 2263-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнята постанова "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Постанова № 393).

На час виникнення спірних правовідносин Постанова № 393 діяла у редакції від 04 жовтня 2015 року.

Згідно з абз.3 п. 10 цієї Постанови особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби через скорочення штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до абз.8 п. 10 Постанови № 393 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Абз.1 п. 14 Постанови № 393 визначено, що одноразова грошова допомога, передбачена п. 10 цієї постанови, виплачується Міністерством внутрішніх справ за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Частиною першою статті 19 Закону № 565-ХІІ було передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року № 1294 (далі - Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до абз.1 п. 2 Постанови № 1294 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до абз.1 п. 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що позивач звільнений з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, на день звільнення мав календарну вислугу 16 років, що не оспорюється сторонами.

Таким чином, в силу положень ч.1 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ, абз.3 п. 10 Постанови № 393 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як було зазначено вище, відповідно до абз.1 п. 14 Постанови № 393 одноразова грошова допомога виплачується Міністерством внутрішніх справ за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Разом з цим, діючи в межах повноважень, визначених абз.1 п. 2 Постанови № 1294, МВС України затвердило Інструкцію № 499, абз.1 п. 1.6 якої передбачило, що грошове забезпечення виплачується за місцем служби.

Останні два (повних) місяці роботи (служби), з яких має обчислюватися грошове забезпечення, це червень-липень 2014 року.

Середньоденне грошове забезпечення позивача за цей період становило 146,84 грн. Середня кількість робочих днів в розрахунковому періоді становить (19 днів у червні 2014 року + 23 дня у липні 2014 року) : 2 = 21 день.

Середньомісячне грошове забезпечення, з якого належить проводити обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, складає 146,84 грн. х 21 день = 3 083,64 грн.

Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу під час його звільнення через скорочення штатів відповідно до абз.3 п. 10 Постанови № 393, становить 3 083,64 грн. х 50% х 16 = 24 669,12 грн.

За вказаних обставин місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 24 669,12 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

3. Позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення за два місяці, наступні за днем звільнення, у сумі 6 204,62 грн. місцевий суд залишив без задоволення, і, як зазначалось вище, в цій частині судове рішення не оскаржене, тому апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

4. Вирішуючи по суті вимоги позивача в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

За правилами абз.2 п. 56 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до п. "а" п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з абз.1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.

Таким чином, Порядком № 100 визначена спеціальна процедура обчислення середнього заробітку для виплати компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до абз.1 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Абз.4 п. 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Частиною першою статті 19 Закону № 565-ХІІ було передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Постанова № 1294 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з абз.1 п. 7 Порядку № 100 нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 06 листопада 2015 року № 261о/с визначено, що невикористана позивачем частина відпустки за 2014 рік складає 17 діб, за 2015 рік - 33 доби.

Довідка про розмір грошового забезпечення позивача за останні 12 календарних місяців роботи (служби), які передували місяцю виплати компенсації за невикористану частину відпустки за 2014 рік, а також довідка про розмір грошового забезпечення позивача за останні 12 календарних місяців роботи (служби), які передували місяцю виплати компенсації за невикористану частину відпустки за 2015 рік суду не надані.

Суд відзначає, що внаслідок першого звільнення, визнаного судом незаконним, позивач повністю не використав відпустку за 2014 рік, належні та допустимі докази отримання ним компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2014 рік суду також не надані.

Отже, вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану частину відпустки за 2014 рік тривалістю 17 діб та невикористану частину відпустки за 2015 рік тривалістю 33 доби з розрахунку за 12 календарних місяців роботи, які передували місяцю виплати відповідної компенсації відповідно до Порядку № 100, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

5. Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06 листопада 2015 року по день проведення розрахунку з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 146,84 грн. суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів з приводу розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

За правилами ст. 9 КАС у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації, закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Належні та допустимі докази, які б свідчили, що у день звільнення, тобто 06 листопада 2015 року, ОСОБА_2 перебув на службі, суду не надані.

Наявні у справі письмові докази свідчать, що 06 листопада 2015 року УМВС України на Донецькій залізниці видало наказ № 259о/с, яким поновило позивача з 06 серпня 2014 року на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Слов'янськ УМВС на Донецькій залізниці.

Того ж дня УМВС України на Донецькій залізниці видало наказ № 261о/с, яким ОСОБА_2 звільнений з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року.

Отже, відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України всі належні позивачу виплати, пов'язані з його звільненням, мали бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про розрахунок.

Судом встановлено, що 02 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою, в якій просив нарахувати належну йому матеріальну допомогу при звільненні через скорочення штатів, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Звернення позивача від 02 лютого 2016 року надійшло до УМВС України на Донецькій залізниці 11 лютого 2016 року та зареєстровано за вхідним № М-475.

Оскільки Головне управління Національної поліції в Донецькій області не є органом, уповноваженим проводити з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, а звернення позивача надійшло до УМВС України на Донецькій залізниці 11 лютого 2016 року, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 пред'явив вимогу про проведення з ним розрахунку повноважному суб'єкту 11 лютого 2016 року.

Докази, які б свідчили про пред'явлення позивачем відповідачу вимоги про розрахунок до 11 лютого 2016 року, суду не надані.

Таким чином, згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП України, УМВС України на Донецькій залізниці мало провести остаточний розрахунок з позивачем не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про розрахунок, тобто не пізніше 12 лютого 2016 року.

На час судового розгляду остаточний розрахунок з позивачем не проведено.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в силу приписів ст. 117 КЗпП України ОСОБА_2 має право на отримання середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 13 лютого 2016 року по 29 червня 2016 року включно.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час затримки розрахунку за період з 06 листопада 2015 року по 12 лютого 2016 року включно задоволенню не підлягають.

Грошове забезпечення ОСОБА_2 у червні 2014 року становило 3 064,79 грн., у липні 2014 року - 3 102,31 грн.

Середньоденне грошове забезпечення у розрахунковому періоді становило 146,84 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016 рік" кількість днів затримки розрахунку з 13 лютого 2016 року по 29 червня 2016 року включно становить (11 робочих днів у лютому + 22 робочі дні у березні + 21 робочий день у квітні + 19 робочих днів у травні + 19 робочих днів у червні) = 92 дні.

Таким чином, середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні становить 146,84 грн. х 92 дні = 13 509,28 грн.

В постанові від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16) Верховний Суд України навів наступний правовий висновок.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

В постанові від 23 грудня 2015 року (справа № 6-837цс15) міститься висновок Верховного Суду України, що за наявності між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, з урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

В постанові від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) міститься висновок Верховного Суду України, що оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені у повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 9 544,60 грн.; одноразової грошової допомоги при звільнені - 24 669,12 грн.; грошового забезпечення за два місяці, що передували звільненню, - 6 204,62 грн., всього - 40 418,34 грн.

Судом задоволені вимоги про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 2 496,40 грн., одноразової грошової допомоги при звільненні - 24 669,12 грн., всього - 27 165,52 грн. або 67,21% заявлених позивачем вимог.

Розмір грошової компенсації за час затримки розрахунку 13 509,28 грн. становить 438,10% середнього заробітку.

Оскільки вимоги позивача задоволені частково, місцевий суд обґрунтовано визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи (тривалості затримки, поведінки відповідача у спірних правовідносинах) та, враховуючи принцип співмірності, не вбачаючи підстав для його зменшення.

Як наслідок, на користь позивача з УМВС України на Донецькій залізниці підлягає стягненню грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 13 509,28 грн.

Суд не приймає доводи відповідача, що УМВС України на Донецькій залізниці перебуває в стані ліквідації, оскільки ця обставина не звільняє його від обов'язку провести повний розрахунок з позивачем.

Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини (справа "Кечко проти України") органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, а тому суд не приймає посилання відповідача на відсутність фінансування цих виплат як причину їх непроведення.

Крім того, відповідачем не наданого жодного доказу на підтвердження того, що УМВС України на Донецькій залізниці порушувало перед розпорядником бюджетних коштів вищого порядку - Міністерством внутрішніх справ України питання про виділення додаткових асигнувань для проведення остаточного розрахунку із звільненими працівниками, в тому числі з позивачем.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог не спростовують.

Зокрема, доводи апеляції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду не заслуговують на увагу. Так, цим доводам була дана належна оцінка в ухвалі місцевого суду від 29 червня 2016 року, якою в задоволенні клопотання Управління про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено (а.с.104-105). Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції з означеного питання.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова місцевого суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін постанови суду першої інстанції, відмови в задоволенні апеляційної скарги.

В повному обсязі ухвала виготовлена 02 березня 2017 року.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/1085/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про стягнення сум, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

О.О. Чебанов