Постанова № 65089164, 01.03.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2017 р. Справа № 907/858/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Желік М.Б.

суддів Костів Т.С.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 10.12.2016 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 30.11.2016 року у справі № 907/858/15

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття", м. Ужгород

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Ужгород

про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м. та приміщенням част. літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м., розташованими за адресою: АДРЕСА_2 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_2, заборони їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном та про визнання недійсним договору оренди № 3 від 17.12.2014 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 (з врахуванням заяви про зміну предмету позову),

та за зустрічним позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття", м. Ужгород

з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Ужгород

про: визнання за ФОП ОСОБА_2 права користування частиною нежитлового приміщення, а саме, приміщенням літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) та літ. А I-го поверху (поз.1, 2) площею 10 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 згідно договору оренди № 3 від 17.12.2014 року,

За участю представників сторін:

від позивача за первісним (відповідача за зустрічним): ОСОБА_4

від відповідача 1 за первісним (позивача за зустрічним): ОСОБА_5

від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача:не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено їхні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20,22 ГПК України. Заяв про відвід складу суду не надходило. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось.

У судовому засіданні 01.03.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.11.2016 року (головуючий суддя - Пригара Л.І., судді - Журавчак Л.С., Кривка В.П.) первісний позов задоволено частково: визнано недійсним договір оренди № 3 від 17.12.2014 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2; заборонено фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 створювати перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м та приміщенням част. літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, розташованими за адресою: АДРЕСА_2; в частині вимоги про звільнення вказаного приміщення від рухомого майна фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 провадження у справі припинено.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття", м. Ужгород, вул. Корзо, 17 (код ЄДРПОУ 13599139) суму 1 218 (Одна тисяча двісті вісімнадцять гривень) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) в дохід державного бюджету (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 609 (Шістсот дев'ять гривень) грн. судового збору. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) в дохід державного бюджету (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 609 (Шістсот дев'ять гривень) грн. судового збору.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Судовий збір за зустрічним позовом покладено на позивача фізичну особу - підприємця ОСОБА_2.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.11.2016 року у справі № 907/858/15, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 10.12.2016 року (вх. №01-05/6019/16 від 21.12.2016 року). Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги витяг про державну реєстрацію прав, за яким ФОП ОСОБА_3 є власником спірного приміщення; судом не зазначено, які саме перешкоди створює відповідач 1 позивачу за первісним позовом; договір оренди визнано недійсним без урахування позиції, наведеної у судовому рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 17.11.2015 року, щодо застосування положень ст.ст. 764, 770 ЦК України. Відтак, просить скасувати рішення у даній справі, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі та задоволити зустрічний позов.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду (з урахуванням ухвали від 12.01.2017 року про виправлення описки) у судовому засіданні на 08.02.2017 року. 08.02.2017 року строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів і відкладено розгляд справи на 01.03.2017 року.

30.01.2017 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника скаржника, в якому просить долучити до матеріалів справи квитанцію про сплату судового збору.

02.02.2017 року через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду від 30.11.2016 року у справі № 907/858/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

У судове засідання 01.03.2017 року з'явилися представники позивача та відповідача 1 за первісним позовом. Представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задоволити та скасувати рішення місцевого суду. Представник позивача за первісним позовом просив залишити рішення суду без змін. Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 явку представника у судове засідання не забезпечила, причин неявки не повідомила, заяв, клопотань щодо процесу розгляду справи не подавала, про дату та час судового засідання повідомлялася належним чином.

Представником відповідача 1 у судовому засіданні подано клопотання про зупинення провадження у справі до набуття законної сили рішенням суду щодо перегляду за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року у справі № 308/12227/13-ц за позовом ТзОВ «Магазин «Взуття» до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, приватний нотаріус Ужгородського нотаріального округу Сабов О.І., ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна. Згідно з ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19.07.2016 року у справі №308/12227/13-ц провадження у цій справі зупинено до набуття законної сили вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.05.2015 року щодо ОСОБА_11 в кримінальному провадженні №12013070030002437, справа №308/8617/14к. Представник відповідача 1 за первісним позовом вважає, що на даний час за таких обставин не може бути розглянуто справу № 907/858/15.

Представник позивача проти задоволення поданого клопотання заперечив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Проте, апелянтом не обґрунтовано та не доведено пов'язаність даних справ і неможливість розгляду даної справи. Крім цього, рішення суду від 18.03.2014 року станом на момент прийняття оспорюваного рішення було чинним (відмітка про набрання законної сили 06.03.2015 року на останній сторінці копії рішення, долученого до позовної заяви). Відтак, розглянувши відповідне клопотання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення та зупинення апеляційного провадження у даній справі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім цього, оскаржуване судове рішення переглядається за обставинами, що існували на момент прийняття судом першої інстанції відповідного рішення.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом просить усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м. та приміщенням част. літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м., розташованими за адресою: АДРЕСА_2 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_2, заборони їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном, а також визнати недійсним договір оренди № 3 від 17.12.2014 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 (з врахуванням заяви про зміну предмету позову). Позивач за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2 просить визнати за нею право користування частиною нежитлового приміщення, а саме, приміщенням літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) та літ. А I-го поверху (поз.1, 2) площею 10 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 згідно з договором оренди № 3 від 17.12.2014 року.

Матеріалами справи підтверджено наступні обставини.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (№2296381 від 15.12.2003 року) ТзОВ «Магазин «Взуття» є власником магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 269,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності /НОМЕР_4/13.12.2003/ виконком Ужгородської міської ради. Копія витягу та свідоцтва знаходяться в матеріалах справи.

З обставин справи також вбачається, що 07.07.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - вбудовані приміщення магазину в АДРЕСА_2, яке належало товариству.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року у справі № 308/12227/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17.11.2015 року, визнано договір купівлі-продажу від 07.07.2011 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та зареєстрованим в реєстрі за №1332, недійсним з моменту його укладення; витребувано на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ.А 1-го поверху (позиція 1, 2), площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер - 3921708, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5, шляхом його передачі в натурі; витребувано на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_8 та ОСОБА_9 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ.А 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер - 36233656, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5, шляхом його передачі в натурі.

Згідно з актами державного виконавця від 24.07.2015 року відбулося примусове виконання вказаного рішення суду по вилученню у ОСОБА_3, ОСОБА_9 нерухомого майна. Державним виконавцем встановлено, що «після складення відповідних актів стягувачем забезпечена інвентаризація рухомого майна, що знаходилось у даному нежитловому приміщенні».

16.03.2012 року ОСОБА_11, яка діє від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_7 як власники магазину «Взуття» уклали нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким ОСОБА_3 набула право власності на вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м, а ОСОБА_7 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м.

23.03.2012 року ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого продавець передає покупцю у власність за плату нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення част.літ.А 1-го поверху (поз.1,2), загальною площею 67,4 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2 (п.1.1). Нерухоме майно належить продавцю на праві приватної власності на підставі договору про поділ нежитлових приміщень в натурі, посвідченого приватним нотаріусом Сабов О.І. 16.03.2012 року за реєстровим №424 (п.1.2).

Таким чином, ОСОБА_3 набула майно - вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) та вбудоване приміщення част.літ.А 1-го поверху (поз.1,2).

З матеріалів справи також встановлено, що 17.01.2014 року між ОСОБА_3, що діє на підставі свідоцтва про підприємницьку діяльність, та ОСОБА_2 укладено договір оренди №3, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння та користування належне орендодавцеві на праві власності індивідуально визначене майно загальною площею 10 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2, магазин «Корзо» для торгівлі непродовольчими товарами. Розділом 9 договору оренди визначено строк дії договору з 17.01.2014 року по 16.12.2015 року. Згідно з актом приймання-передачі приміщення від 17.01.2014 року зазначене приміщення було передано орендарю ОСОБА_2 Після закінчення строку дії вказаного договору 17.12.2014 року між ОСОБА_3, що діє на підставі свідоцтва про підприємницьку діяльність, та ОСОБА_2, що діє на підставі свідоцтва про підприємницьку діяльність, укладено договір оренди № 3, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння та користування належне орендодавцеві на праві власності індивідуально визначене майно загальною площею 10 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 для торгівлі непродовольчими товарами. Згідно з п.9.1 вказаного договору строк дії договору визначено з 17.12.2014 року по 17.11.2015 року. Відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 17.12.2014 року зазначене приміщення було передано орендарю.

Позивач за первісним позовом доводить позовні вимоги та зазначає про неодноразові звернення до орендарів, у тому числі ФОП ОСОБА_2 про припинення користування спірними приміщеннями.

Так, у відповідь на телеграму від 27.07.2015 року з приводу звільнення приміщення по АДРЕСА_2 ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 надіслали повідомлення та зазначили, що вони є орендарями вказаного приміщення на підставі діючих договорів оренди, укладених з власниками такого майна. Якщо ТзОВ «Магазин «Взуття» вважає себе власником цього майна, просять надати правовстановлюючі документи та реквізити для орендної плати з метою укладення додаткових угод до діючих договорів.

08.08.2015 року учасниками ТзОВ «Магазин «Взуття» ОСОБА_17. ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21. ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 складено акт про те, що МВ ДВС Ужгородського МРУЮ було примусово виконано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року у справі № 308/12227/13-ц та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 року шляхом вилучення у боржників нерухомого майна - вбудованих приміщень магазину, що розташовані по АДРЕСА_2 та передано ТОВ «Магазин «Взуття» в натурі (п.1). На момент передачі в приміщеннях знаходилось рухоме майно, а саме: одяг жіночий, дитячий, підлітковий, на вітринах та стелажах, сумки жіночі, гаманці, вироби з порцеляни, посуд, сувенірна продукція на вітринах і стелажах, столи для торгівлі, стільці, вішалки (п.2). Станом на день складення цього акту у вбудованих приміщеннях магазину по АДРЕСА_2 знаходиться рухоме майно: одяг жіночий, дитячий, підлітковий, на вітринах та стелажах, сумки жіночі, гаманці, вироби з порцеляни, посуд, сувенірна продукція на вітринах і стелажах, столи для торгівлі, стільці, вішалки, яке може належати ОСОБА_26, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_2, ОСОБА_13 (п.4).

23.09.2015 року ТзОВ «Магазин «Взуття» повторно звернулося до ОСОБА_2, ОСОБА_26, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 з повідомленням-вимогою від 18.09.2015 року щодо звільнення приміщень від речей і товарів з магазину по АДРЕСА_2.

Відповідач 1 за первісним позовом не заперечив і не спростував жодними доказами чи письмовими поясненнями проти факту користування спірним приміщенням і зберігання там свого майна. Навпаки, у зустрічній позовній заяві ФОП ОСОБА_2 стверджує, що вона є законним користувачем спірних приміщень на підставі договору оренди від 17.12.2014 року (долучено до зустрічної позовної заяви) та користується вказаним приміщенням для підприємницької діяльності - роздрібної торгівлі непродовольчими товарами.

Місцевий суд, задовольняючи частково первісний позов і припиняючи провадження у справі в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_2, вказав, що у судовому засіданні 15.02.2016 року представник ФОП ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_5 заявив про відсутність рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_2 у приміщеннях за адресою АДРЕСА_2, що є предметом даного спору. Зазначену усну заяву представника ФОП ОСОБА_2 суд розцінив як офіційну інформацію про звільнення відповідачем ФОП ОСОБА_2 спірного приміщення, і прийшов до висновку про відсутність предмету спору в цій частині позовних вимог. Колегія суддів апеляційної інстанції не вважає такі висновки суду законними та вказує на наступне.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст.32 ГПК України).

Згідно зі ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На вимогу місцевого суду відповідачем 1 за первісним позовом не надано належних доказів відсутності його рухомого майна у приміщеннях за адресою м.Ужгород, АДРЕСА_2. У процесі розгляду справи не надано таких доказів і позивачем за первісним позовом. Натомість наявними у матеріалах справи актами державного виконавця від 24.07.2015 року, актом від 08.08.2015 року, листом ТзОВ «Магазин «Взуття» від 23.09.2015 року підтверджується, а представником відповідача 1 належними доказами не спростовано знаходження у приміщенні позивача рухомих речей. Усна заява адвокат ОСОБА_5 про відсутність рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_2 у приміщеннях позивача не може вважатися достатнім і достовірним доказом відсутності предмету спору згідно з положеннями Господарського процесуального кодексу України. Тому колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим припинення провадження в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_2 Враховуючи встановлені вище обставини справи та відсутність доказів звільнення ФОП ОСОБА_2 приміщень позивача від рухомого майна, суд апеляційної інстанції вбачає підстави для задоволення такої позовної вимоги.

Звертаючись з вимогою усунути перешкоди в користуванні майном, позивач за первісним позовом також просив заборонити відповідачу 1 створювати перешкоди в користуванні його нерухомим майном. Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим судом, що такі вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Матеріалами справи (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (№2296381 від 15.12.2003 року, свідоцтво про право власності /НОМЕР_4/13.12.2003) підтверджено, що власником спірних нежитлових приміщень, що знаходиться по АДРЕСА_2 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття». Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року у справі № 308/12227/13-ц встановлено, що договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 07.07.2011 року є недійсним. Також вказаним рішенням встановлено, що оскільки в силу ст. 216 Цивільного кодексу України з недійсного договору купівлі-продажу від 07.07.2011 року у ОСОБА_7 право власності та право продажу не виникло, та таке вибуло з володіння ТОВ "Магазин "Взуття" на підставі рішення зборів учасників товариства, оформленого протоколом № 7 від 06.07.2011 року, в подальшому скасованого рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.10.2013 року, тобто вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач 1 за первісним позовом не заперечив і не спростував факту користування спірним приміщенням і факту знаходження в таких приміщеннях його рухомого майна. Тому заперечення апелянта стосовно того, що судом не встановлено жодної обставини, яка б конкретизувала, які саме перешкоди здійснює відповідач 1 за первісним позовом у користуванні майном не спростовують встановлених вище обставин справи і заявленої вимоги про усунення перешкод в користуванні майном. Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів вважає, що право володіння, користування і розпорядження ТзОВ «Магазин «Взуття» як власника спірного майна підлягають захисту у спосіб, обраний позивачем за первісним позовом і шляхом задоволення вимог про звільнення приміщень від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_2 та заборони їй створювати перешкоди у користуванні таким нерухомим майном.

Щодо первісних позовних вимог про визнання недійсним договору оренди № 3 від 17.12.2014 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції також вважає їх обгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст.761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, а у відповідності до ст.319 ЦК України право розпорядження майном належить його власнику.

Відтак, беручи до уваги, що позивач - ТзОВ «Магазин «Взуття» станом на час укладення спірного договору оренди залишалося дійсним власником майна, яке було об'єктом оренди, договір оренди №3 від 17.12.2014 року укладено з порушенням наведених вище норм ЦК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Заперечення апелянта щодо обґрунтованості вказаної вимоги спростовуються матеріалами справи та судовими рішеннями. Так, у матеріалах справи наявна копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№35380075 від 24.03.2015 року), відповідно до якого ОСОБА_3 зареєстрована як власник нерухомого майна - вбудоване приміщення част.літ.А 1-го поверху (поз.1,2), загальною площею 67,4 кв.м., адреса - АДРЕСА_2. Однак, у матеріалах справи станом на момент прийняття рішення було також наявне чинне згідно з ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 15.08.2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.12.2015 року у справі № 308/8847/14-ц, відповідно до якого, зокрема, було скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 в цілому 1/1 на нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер майна 3921708, реєстраційний номер обєкта згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_3, номер запису про право власності 101402 внесений 07.02.2013р., ОСОБА_9 на 1/2 спільна часткова власність на нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер майна 36233656, реєстраційний номер об'єкта згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 98842921000, номер запису про право власності 1561434 внесений 08.07.2013р., ОСОБА_8 на 1/2 спільна часткова власність на нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер майна 36233656, реєстраційний номер об'єкта згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 98842921000, номер запису про право власності 1561434 внесений 08.07.2013р. номер запису про право власності 1560945 внесений 08.07.2013р.

У відповідності до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Щодо зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 до ТзОВ «Магазин «Взуття» про визнання права користування частиною нежитлового приміщення, а саме: приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) та літ. А I -го поверху (поз. 1, 2), розташованого за адресою: АДРЕСА_2, площею 10 кв. м згідно договору оренди №3 від 17.12.2014 року, суд зазначає наступне.

Судом вище встановлено, що власником спірного нерухомого майна є ТзОВ «Магазин «Взуття», а договір оренди №3 від 17.12.2014 року підлягає визнанню недійсним, оскільки ФОП ОСОБА_3 не мала права розпоряджатися спірним майном. Відповідно, у ФОП ОСОБА_2 відсутня будь-яка правова підстава для визнання її права користування вказаним майном.

Апелянт вважає, що судом не взято до уваги висновки Ужгородського міськрайонного суду в ухвалі від 17.11.2015 року щодо виникнення прав і обов'язків ТзОВ «Магазин «Взуття» за договором оренди. Однак, колегія суддів вважає такі заперечення безпідставними, виходячи з наступного.

Так, ст. 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Тому ФОП ОСОБА_2 вважає договір оренди від 17.12.2014 року пролонгованим на наступний термін.

Згідно зі ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Проте, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, враховуючи обґрунтованість первісних позовних вимог, колегія суддів зазначає, що власник приміщення не змінився, ним було і є ТзОВ «Магазин «Взуття». За договором оренди орендодавцем зазначалась ФОП ОСОБА_3, тоді як ТзОВ «Магазин «Взуття» не виявив внутрішньої волі на укладення нового договору оренди чи додаткових угод до діючого договору. Крім цього, 13.05.2014 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_27 (покупець) уклали попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов'язуються у майбутньому в обумовлений п.6.1 строк укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу на умовах і в порядку, визначених договором. Нерухоме майно - вбудоване приміщення част.літ.А 1-го поверху (поз.1,2), загальною площею 67,4 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2.

15.05.2014 року ОСОБА_9 (продавець), від імені якого діє ОСОБА_2, та ОСОБА_27 (покупець) також уклали попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна та п.1.1 передбачили, що у випадку завершення судового розгляду цивільної справи №308/12227/13-ц винесенням рішення про відмову у задоволенні позову, сторони зобов'язуються у майбутньому в обумовлений п.6.1 строк укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу на умовах і в порядку, визначених договором. У випадку винесення рішення про задоволення позовних вимог всі правовідносини сторін припиняються.

Тобто на час укладення оспорюваного договору оренди (17.12.2014 року) його сторони знали про існування спору у справі №308/12227/13-ц і визначили вплив прийнятого у справі рішення на їхні подальші правовідносини.

Враховуючи все наведене, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність правової підстави для користування ФОП ОСОБА_2 спірним приміщенням.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено матеріали справи, однак, надано неправильну правову оцінку всім доказам, зокрема, усній заяві представника відповідача 1 за первісним позовом, а тому його висновки про наявність підстав для припинення провадження в частині вимоги про звільнення приміщення від речей відповідача 1 є необгрунтованими. Відтак, у відповідності до п.2 ч.1 ст.103 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині прийнятого п.4 резолютивної частини з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовної вимоги про звільнення вказаного приміщення від рухомого майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір залишається за скаржником.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 10.12.2016 року задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 30.11.2016 року у справі № 907/858/15 скасувати в частині прийнятого п.4 резолютивної частини. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу про звільнення вказаного приміщення від рухомого майна фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволити.

3. В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 03.03.2017 року.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Костів Т.С.

суддя Данко Л.С.