Постанова № 65089097, 01.03.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2017 р. Справа № 903/769/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Новус-Н" на рішення господарського суду Волинської області від 22.11.2016 р. у справі №903/769/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Новус-Н"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1- фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - UAB "Indigo Modus"

про стягнення 1208,08 євро, що еквівалентно 34 600,75 грн.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.11.2016 року у справі №903/769/16 (суддя Дем`як В.М.) позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Новус-Н" на користь фізичної особипідприємця ОСОБА_1 1100 євро, що еквівалентно 31283,73грн. основного боргу, 210,84грн.- 3% річних та 1254,29 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд, зокрема, послався на ст. ст. 629, 908, 909, 916 ЦК України та зазначив, що відповідач взяті на себе згідно договору-заявки №150216/7/8 зобовязання в частині проведення розрахунків за надані послуги з перевезення не виконав, в звязку з чим у останнього виникла заборгованість, котра на момент розгляду справи становить 1100,00 євро, що еквівалентно 31283,73 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ "Новус-Н" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Волинської області від 22.11.2016 року у справі №903/769/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, апелянт зазначає, що позивачем на підтвердження надання послуг перевезення не було надано акту, що є первинним документом, який підтверджує надання послуг. В наданій позивачем товарно-транспортній накладній (CMR) вантажовідправником вказано не відповідача, а іншу особу, що спростовує факт надання послуг перевезення саме відповідачу. Зазначає, що ТОВ "Новус-Н" не замовляло послуг з перевезення у позивача, так як не володіло вантажем зазначеним у заявці, зазначає про відсутність договірних відносин між ТОВ "Новус-Н" та ФОП ОСОБА_1

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить суд рішення господарського суду Волинської області від 22.11.2016 року у справі №903/769/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 року у даній справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичну особу підприємця ОСОБА_2 та UAB "Indigo Modus".

Треті особи не скористались правом на участь в судовому засіданні, письмові пояснення з приводу обставин справи суду не подали.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст.174 ГК України, господарські зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.02.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Новус-Н" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір-заявку №150216/7/8 у відповідності до якого відповідач замовив у позивача послуги з перевезення вантажу, а саме дрова в ящиках 20 тон, в міжнародному сполученні за маршрутом: с.Павлівка, Івано-Франківськ (Україна) - DАХА, 83112, Fransdorf, Germany (Німеччина), автомобілем Скания, державний номер НОМЕР_1, ВС5395ХР. Вартість перевезення становить 1100 євро (а.с.10).

15.07.2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Новус-Н" направило на електронну адресу ФОП ОСОБА_1 договір-заявку №150216/7/8, укладену між ТОВ "Новус-Н" та UAB "Indigo Modus", на перевезення вантажу 20 тон дров, за маршрутом: с.Павлівка, Івано-Франківськ (Україна) - DАХА, 83112, Fransdorf, Germany (Німеччина), автомобілем Скания, державний номер НОМЕР_1, ВС5395ХР, яка в подальшому була прийнята до виконання позивачем (а.с.59).

На виконання договору-заявки №150216/7/8 ФОП ОСОБА_1 здійснив перевезення вантажу за маршрутом с. Павлівка Івано-Франківської області до місця призначення, що знаходиться за адресою: DАХА, 83112, Fransdorf, Germany. Вказане підтверджується товарно-транспортною накладною міжнародного зразка (CMR) №440752, яка завірена печаткою вантажоотримувача (а.с.11).

Згідно з умовами договору-заявки №150216/7/8 на перевезення вантажу, вартість перевезення становить 1100 євро та оплачується готівкою на місці розвантаження вантажу.

Положеннями ст .ст. 307, 314 ГК України та ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та віддати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної) відповідно до вимог законодавства.

У відповідності до статті 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, що набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006р. Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956р. в м. Женеві (далі - Конвенція).

Частиною першою статті 1 Конвенції передбачено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Згідно з приписами статей 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України, статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; умови договору транспортного експедирування (зокрема, розмір плати та порядок розрахунків) визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. За статтею 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" послуги експедитора полягають, зокрема, в забезпеченні оптимального транспортного обслуговування, організації перевезень вантажів різними видами транспорту.

Відповідно до статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб; у такому разі експедитор може виступати у відносинах зі залученою особою від свого імені чи від імені клієнта.

За змістом ч. 13 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Таким чином, з аналізу ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" вбачається, що договір-заявка №150216/7/8 від 15.07.2016 року, укладений між UAB "Indigo Modus" та ТОВ "Новус-Н" (а.с. 59) за своєю правовою природою є договором про надання транспортно-експедиторських послуг і відповідач фактично надавав UAB "Indigo Modus" послуги з організації перевезень вантажу.

З наведеного слідує, що ТОВ "Новус-Н" у спірних правовідносинах виступає експедитором, яким було залучено ФОП ОСОБА_1 як перевізника вантажу, що підтверджується договором заявкою №150216/7/8 від 26.02.2016 року (а.с.10).

Твердження скаржника, що договірні відносини між ТОВ "Новус-Н" та ФОП ОСОБА_1 з перевезення вантажу відсутні, спростовуються наявною в матеріалах справи копією договору-заявки №150216/7/8 від 26.02.2016 року (а.с.10), оригінал якої було оглянуто в суді першої інстанції, що відображено в протоколі судового засідання від 08.11.2016 року, при цьому відповідно до вказаного протоколу представник відповідача був присутній в судовому засіданні 08.11.2016 року та зауважень до протоколу у відповідності до ч. 5 ст. 81-1 ГПК України не подавав.

Доводи апелянта про те, що позивачем на підтвердження надання послуг перевезення не було надано акту, що є первинним документом, який підтверджує надання послуг, оцінюється колегією суддів критично, оскільки зі змісту ст. ст. 4, 9 Конвенції вбачається, що первинним доказом надання послуг з перевезення є складання вантажної накладної.

Таким чином, надання послуг з перевезення підтверджується наявною в матеріалах справи копією товарно-транспортної накладної (CMR) №440752, з якої вбачається, що ФОП ОСОБА_1, як перевізник, 22.07.2016 року доставив товар зазначений в договорі-заявці №150216/7/8 від 26.02.2016 року, а саме дрова - 20 тон, за маршрутом, який теж був зазначений в договорі-заявці №150216/7/8 від 26.02.2016 року, а саме з с.Павлівка, Івано-Франківськ (Україна) до DАХА, 83112, Fransdorf, Germany (Німеччина) (а.с.11-12).

Посилання скаржника на те, що відправником товару відповідно до вказаної міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №440752 зазначено фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, а тому перевізником було надано послуги з перевезення саме ФОП ОСОБА_2, а не ТОВ "Новус-Н", спростовується наявними в матеріалах справи копіями договору-заявки транспортно-експедиційного обслуговування №150216/7/8 від 15.07.2016 року, що укладений між UAB "Indigo Modus" та ТОВ "Новус-Н", та договору-заявки №150216/7/8 від 26.02.2016 р., укладеного між ТОВ "Новус-Н" та ФОП ОСОБА_1, які є достатніми та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження того, що ТОВ "Новус-Н" надавав послуги з організації перевезення у спірних правовідносинах та доручив від свого імені ФОП ОСОБА_1, як виконавцю, перевезення вантажу. Доказів звернення відповідача до правоохоронних органів щодо вчинення сторонніми особами від його імені при замовленні послуг з перевезення вантажу шахрайських дій також суду надано не було.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобовязання. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Новус-Н" за договором-заявкою №150216/7/8 від 26.02.2015р., підтверджені матеріалами справи, та підлягають задоволенню в сумі 1100 євро, що еквівалентно 31283,73грн. При цьому місцевим господарським судом правомірно було відмовлено в частині стягнення з відповідача 100 євро, оскільки доводи позивача про збільшення вартості перевезення саме на вказану суму не підтверджені відповідними доказами.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, встановила, що за період з 22.07.2016р. по 11.10.2016р. на суму боргу 31283,73 грн. нараховано 3% річних в сумі 210,84 грн. Тому судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 210,84 грн. 3% річних, а в частині стягнення 20,58 грн. відмовлено.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 22.11.2016 р. у справі №903/769/16 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Новус-Н" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №903/769/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.