Рішення № 65088292, 27.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2017 р.Справа № 922/4306/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіста і К", м. Дніпропетровськ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення 3390293,67 грн. за участю представників сторін:

позивача - Кащенко С.А., за довіреністю від 04.05.2016 року;

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю від 22.12.2016 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки № 103 від 10.06.2014 року в розмірі 3210293,67 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 грудня 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16 січня 2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.01.2017 року представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та заяви про забезпечення позову (вх. № 897) разом із документами для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.01.2017 року представник позивача надав заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 896), в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 3390293,67 грн.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.01.2017 року представник позивача надав заяву про відкладення розгляду справи (вх. № 980), у зв`язку із перебуванням представника ТОВ "Авіста і К" у лікарні.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.01.2017 року представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 1130). У своєму відзиві відповідач визнав заборгованість частково в розмірі 692668,77 грн., в іншій частині позову заперечував.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.01.2017 року розгляд справи було відкладено на 06.02.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.02.2017 року від представника відповідача надійшла заява (вх. № 3688) про відкладення розгляду справи, у зв'язку зі зайнятістю останнього у іншому судовому засіданні. Також в своїй заяві представник відповідача просить суд продовжити строк розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.02.2017 року розгляд справи було відкладено на 27.02.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 27.02.2017 року представник позивача надав пояснення по справі (вх. № 6845) разом із документами для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 27.02.2017 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.02.2017 року позов визнав частково в сумі 692668,77 грн.

Суд, розглянувши заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, зазначає наступне.

Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", в частині 1 якої вказано, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Частиною третьою вище вказаної постанови визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У своїй заяві про забезпечення позову позивач просить суд накласти арешт на нежитлову будівлю, земельну ділянку, які належать відповідачу та кошти у розмірі ціни позову 3390293,67 грн. та судового збору, які обліковуються на банківських рахунках відповідача.

В даному випадку заява позивача не відповідає принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

Також суд дійшов висновку, про відсутність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, оскільки предметом позову є стягнення коштів, в той час, як позивач просить суд не тільки накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах, заявленої до стягнення суми, а й накласти арешт на нерухоме майно боржника.

В свою чергу дані об`єкти нерухомості не відносяться до предмету спору.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що позивачем не надано доказів в підтвердження цієї зави, а саме, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд вважає за необхідне в задоволені заяви відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

10.06.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем) було укладено договір поставки № 103, у відповідності до умов якого, в порядках та на умовах, визначених цим договором ти чинними в Україні законодавством, позивач зобов`язується поставити відповідачу металопрокат, а відповідач зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 2.3 договору, відповідач зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар, на підставі наданого позивачем рахунку, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача двома рівними частинами, а саме 50% протягом 10 днів з дати отримання товару та 50% протягом 20 днів з дати отримання товару.

Згідно з п. 2.7 договору, ціна товару на кожну партію поставки встановлюється та узгоджується сторонами в специфікації та підлягає зміні залежно від зміни курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, та/або залежно від зміни показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо).

Позивач, у разі зміни (збільшення) курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, здійснює перегляд визначеної в Специфікації ціни за неоплачений відповідачем товару згідно п. 2.5 цього договору.

Позивач письмово повідомляє відповідача про здійснений перегляд ціни (вартості) для обліку поставленого товару по новій ціні, з одночасним направленням зміни до рахунку-фактури на суму додаткової оплати.

Специфікаціями до договору від 10.06.2014 року, від 16.06.2014 року, від 23.06.2014 року, від 07.07.2014 року, від 09.07.2014 року та від 16.07.2014 року сторони узгодили кількість, ціну та суму поставки партій товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2066244,17 грн., що підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Відповідач в свою чергу розрахувався з позивачем за поставлений товар частково в сумі 1173575,40 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

На виконання умов п. 2.3 договору, для оплати вартості поставленого товару, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 2066244,17 грн., а саме рахунок № 768 від 10.06.2014 року, рахунок № 811 від 16.06.2014 року, рахунок № 888 від 23.06.2014 року, рахунок № 1026 від 07.07.2014 року, рахунок № 1079 від 09.07.2014 року, рахунок № 1140 від 16.07.2014 року.

Враховуючи те, що датою поставки товару згідно п. 3.4 цього договору є день підписання документів про прийом-передачу (накладної, товарно-транспортної накладної, акту прийому-передачі), у зв`язку з чим останній день граничного 20-денного строку оплати за отриманий відповідачем товар припадає:

- за видатковою накладною № 350 від 13.06.2014 року - на 03.07.2014 року;

- за видатковою накладною № 364 від 17.06.2014 року - на 06.07.2014 року;

- за видатковою накладною № 397 від 24.06.2014 року - на 13.07.2014 року;

- за видатковою накладною № 430 від 07.07.2014 року - на 26.07.2014 року;

- за видатковою накладною № 435 від 08.07.2014 року - на 27.07.2014 року;

- за видатковою накладною № 455 від 11.07.2014 року - на 30.07.2014 року;

- за видатковою накладною № 475 від 17.07.2014 року - на 05.08.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виставлених позивачем рахунків, відповідачем протягом 20-денного строку (встановленого п. 2.3 договору) було оплачено товар лише на суму 148830,17 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3571 від 17.06.2014 року на суму 100000,00 грн. та платіжним дорученням № 3607 від 02.07.2014 року на суму 48830,17 грн., як часткову вартість товару за накладною № 350 від 13.06.2014 року.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, за іншими видатковими накладними відповідачем не було проведено вчасної оплати товару.

Враховуючи систематичне значне зростання курсу продажу безготівкового долару та несплатою відповідачем поставленого товару, позивачем на підставі п. 2.5 та п. 2.7 договору, проведено перегляд цін на поставлений товар та зафіксовано суму основного боргу станом на 20.02.2015 року, про що листом від 20.02.2015 року № 29 було повідомлено відповідача.

За розрахунком позивача станом на 20.02.2015 року сума основного боргу відповідача за договором поставки № 103 становить:

- за видатковою накладною № 364 від 17.06.2014 року - 765382,75 грн.;

- за видатковою накладною № 397 від 24.06.2014 року - 727655,50 грн.;

- за видатковою накладною № 430 від 07.07.2014 року та № 435 від 08.07.2014 року - 924162,25 грн.;

- за видатковою накладною № 455 від 11.07.2014 року - 839660,25 грн.;

- за видатковою накладною № 475 від 17.07.2014 року - 786436,75 грн.

Отже загальна сума заборгованості за вищезазначеними накладними становить 4043297,50 грн.

Крім того, пунктом 9.3 договору передбачено у випадку прострочення в оплаті товару більш ніж на 30 днів, за виключенням випадків здійснення 100% попередньої оплати, відповідач зобов`язується сплатити позивачу штраф у розмірі 10% від вартості поставленого та несплаченого товару, а також відшкодувати всі збитки, які позивач зазнав у зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості товару за даним договором.

Таким чином, позивачем на підставі п. 9.3 договору було нараховано відповідачу штраф в розмірі 191741,40 грн.

Згідно ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у черговості, згідно якої сплаті основного боргу передує сплата процентів і неустойки.

Враховуючи норми вищезазначеної статті, із загальної суми коштів сплачених відповідачем в сумі 1173575,40 грн., позивачем було їх зараховано наступним чином:

- 148830,17 грн. - в рахунок своєчасного погашення відповідачем частини заборгованості за видатковою накладною № 350 від 13.06.2014 року;

- 180000,00 грн. в рахунок остаточного погашення відповідачем залишку заборгованості за видатковою накладною № 350 від 13.06.2014 року;

- 191741,40 грн. в рахунок погашення неустойки у вигляді штрафу, розмір якого визначено п. 9.6 договору;

- 653003,83 грн. в рахунок погашення суми основного боргу, визначеного згідно п. 2.5 та п. 2.7 договору у співвідношенні з курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку станом на 20.02.2015 року.

Таким чином, у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за поставлений позивачем товар, у відповідача утворився борг, який за розрахунком позивача складає 3390293,67 грн.

Відповідач в свою чергу позов визнає частково, в частині стягнення заборгованості в сумі 692668,77 грн. В іншій частині позову відповідач заперечує, оскільки систематичне зростання курсу продажу безготівкового долару, на думку відповідача, не є підставою для збільшення суми компенсації за поставлений товар. Крім того відповідач вказує на те, що після подачі позивачем позовної заяви відповідачем було сплачено грошові кошти в сумі 256931,85 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Слід зазначити, що за приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо тверджень відповідача про необхідність укладення між сторонами специфікації щодо збільшення вартості товару, у зв`язку зі зміною курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківську валютному ринку, то суд зазначає наступне.

Частина 2 ст. 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У розумінні ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до постанов Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 р. у справі № 3-141гс11, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

В даному випадку умовами договору, а саме п. 2.5 сторони передбачили, що у разі зміни в подальшому курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, у порівнянні з тим, що був встановлений на момент закриття торгів банківського дня, що передував даті підписання специфікації на поставку товару, визначення вартості такого товару та оплата за такий товар здійснюється в національній валюті України (гривня) в перерахунку за курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, встановленим на момент закриття торгів банківського дня, що передуватиме даті виставлення відповідачу рахунку на оплату товару за такою специфікацією.

Отже як чинним законодавством, так і умовами, укладеного між сторонами договору передбачено зміну ціни даного договору, у зв`язку зі зростанням подальшому курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку.

Крім того на виконання п. 2.7 договору позивачем було письмово повідомлено відповідача про здійснений перегляд ціни (вартості) для обліку поставленого товару по новій ціні, що підтверджується листом від 20.02.2015 року за вих. № 29 (том 1, а.с. 117).

Вищезазначений лист було отримано відповідачем, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 120).

Як зазначає позивач, останнім було направлено на адресу відповідача рахунки коригування цін, у зв`язку зі зміною курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку за наступними специфікаціями: № АВ000000768 від 10.06.2014 року, № АВ000000811 від 16.06.2014 року, № АВ000000888 від 23.06.2014 року, № АВ000001026 від 07.07.2014 року, № АВ000001079 від 09.07.2014 року, № АВ000001140 від 16.07.2014 року.

У зв`язку з викладеним посилання відповідача на те, що зростання курсу продажу безготівкового долару не є підставою для збільшення суми компенсації за поставлений товар є безпідставними.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що лист про перегляд цін, направлений відповідачу 20.02.2015 року є належним доказом повідомлення останнього про відповідні зміни.

Щодо заперечень відповідача стосовно не отримання рахунків коригування, зареєстрованих в ЄРПН протягом 15-денного терміну, у податковій декларації з ПДВ за той звітний (податковий) період, в якому його складено, або за будь-який наступний звітний (податковий) період, але не пізніше ніж через 365 днів з дня його складення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала або при поверненні постачальником попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 21 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року № 1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 31.12.2015 року № 1307, у разі здійснення коригування сум податкових зобов`язань, а також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов`язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, відповідно до ст. 192 розд. 5 ПК України постачальник (продавець) товарів/послуг складає розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Отже у разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг розрахунок коригування складається на дату доплати/повернення коштів.

При цьому слід зазначити, що статтею 192 Податкового кодексу України не встановлено обмеженою у строках проведення відповідних коригувань податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ у разі збільшення (зменшення) суми компенсації на користь платника податку - постачальника.

Отже і строк позовної давності, визначений п. 102.5 ст. 102 ПК України, який встановлює, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування, не застосовується при складанні розрахунків коригування до податкових накладних у разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.02.2016 року № К/800/11558/13 у справі № 0670/4210/12.

Отже твердження відповідача про те, що по факту здійсненого перегляду цін на відвантажений і не оплачений товар позивач повинен був надати відповідачу зареєстровані в ЄРПН розрахунки коригування до податкових накладних є безпідставними.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що обґрунтованим при формуванні цін є лише облік витрат у доларовому еквіваленті тільки в частині імпортної складової структури ціни, в той час як позивачем не було надано доказів формування ціни та не зазначено розмір імпортної складової в структурі ціни на поставлений товар, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявні вантажно-митні декларації - ВМД № 110100000/2014/211840 від 15.05.2014 року, ВМД № 110100000/2014/211279 від 19.05.2014 року, ВМД № 110100000/2014/212604 від 22.05.2014 року, ВМД № 110100000/2014/214251 від 06.06.2014 року, які підтверджують імпорт товару від експортера - "Jiangyin Comat Metal Products CO LTD" до одержувача - ТОВ "Авіста і К".

Судом досліджено відповідні декларації та встановлено, що період поставки та найменування товару збігаються із зазначеним періодом та найменуванням у договорі поставки.

Отже товар, який позивач поставив відповідачу за договором поставки № 103 від 10.06.2014 року був імпортований позивачем на митну територію України згідно вищезазначених вантажних митних декларацій.

Враховуючи імпортне походження товару та з метою усунення ризику втрати реальної вартості товару через втрату вартості грошової одиниці України, у п. 2.4 договору поставки сторони погодили, що у зв`язку з тим, що товар є імпортованим на територію України або містить імпортні матеріали, сума договору до п. 2.2 (на дату його підписання), сума кожної Специфікації по п. 2.1 (на дату її підписання) і платежі до п. 2.3 договору (на дату виставлення рахунку покупцеві) співвідносяться за курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, встановленим на момент закриття торгів попереднього банківського дня, та у порядку, визначеному п. 2.5 даного договору.

Таким чином, сторони дійшли згоди про те, що зобов`язання за даним договором має бути виконане у гривні, з урахуванням курсу долара США на час підписання специфікацій до договору, та підлягає перегляду у разі зміни (збільшення) курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, що відповідає наведеним вище вимогам закону та умовам договору.

Судом встановлено, що позивачем невірно розраховано суму основного боргу, з огляду на наступне.

Як вже було встановлено судом, в матеріалах справи наявні специфікації, підписані обома сторонами, відповідно до яких визначено суму кожної партії товару у доларах США у співвідношенні з курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, встановленому на момент закриття торгів попереднього банківського дня, та у порядку, визначеному п. 2.4 договору.

Отже сума поставленого товару згідно специфікацій становить:

- за специфікацією № АВ000000768 від 10.06.2014 року - 27402,50 доларів США;

- за специфікацією № АВ000000811 від 16.06.2014 року - 27372,05 доларів США;

- за специфікацією № АВ000000888 від 22.06.2014 року - 26197,80 доларів США;

- за специфікацією № АВ0000001026 від 07.07.2014 року - 33379,63 доларів США;

- за специфікацією № АВ000001079 від 09.07.2014 року - 30248,46 доларів США;

- за специфікацією № АВ000001140 від 16.07.2014 року - 27978,00 доларів США.

Як було встановлено судом, оплата за товар у разі зміни курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку здійснюється в національній валюті (гривні) в перерахунку за курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, встановленим на момент закриття торгів банківського дня, що передуватиме даті виставлення відповідачу рахунку на оплату товару за специфікаціями.

Відповідно до листа, яким позивачем було повідомлено відповідача про перегляд цін на товар за договором поставки, останній було направлено 20.02.2015 року за вих. № 29.

В даному випадку перегляд цін на товар мав здійснюватись позивачем з урахуванням суми товару, зазначеного у доларах США згідно підписаних сторонами специфікацій.

Отже розрахунок суми основного боргу, визначений у співвідношення з курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку мав здійснюватись за наступною формулою: сума заборгованості, зазначена в рахунку на оплату * курс продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, що був встановлений на момент закриття торгів 19.02.2015 року = сума основного боргу відповідача у національній валюті України.

Враховуючи вищенаведене, судом було здійснено перерахунок суми основного боргу відповідача та вставлено, що останній складає:

- за видатковою накладною № 364 від 17.06.2014 року - 752731,37 грн.;

- за видатковою накладною № 397 від 24.06.2014 року - 720439,50 грн.;

- за видатковою накладною № 430 від 07.07.2016 року та № 435 від 08.07.2016 року - 917939,82 грн.;

- за видатковою накладною № 455 від 11.07.2014 року - 831832,65 грн.;

- за видатковою накладною № 475 від 17.07.2014 року - 769395,00 грн.

Отже загальна сума заборгованості за вищезазначеними накладними становить 3992338,20 грн.

Як було зазначено позивачем, заборгованість, оплачену відповідачем в сумі 653003,83 грн. було зараховано в рахунок погашення суми основного боргу.

У зв`язку з викладеним, заборгованість відповідача після оплати склала 3339334,37 грн.

В свою чергу, в ході розгляду справи, відповідачем було частково погашено заборгованість в сумі 256931,85 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 311 від 12.01.2017 року на суму 100000,00 грн., платіжним дорученням № 316 від 13.01.2017 року на суму 100000,00 грн., платіжним дорученням № 333 від 30.01.2017 року на суму 16931,95 грн. та платіжним дорученням № 361 від 16.02.2017 року на суму 40000,00 грн.

Відповідно до п.1.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у справі № 922/4306/16 в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 256931,85 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Отже враховуючи вищенаведені обставини та часткову сплату відповідачем боргу після порушення провадження у справі, заборгованість останнього склала 3082402,52 грн.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 103 від 10.06.2014 року у розмірі 3082402,52 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позивачем було невірно визначено основну суму заборгованості при здійсненні розрахунку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 50959,30 грн. є безпідставними, не підтвердженими матеріалами справи та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 524, 534, 627, 628, 632 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, п.1.1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (61135, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" (49005, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, буд. 17-В, код ЄДРПОУ 33769816) 3082402,52 грн. основного боргу та 50090,03 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 50959,30 грн. основного боргу в задоволенні позову відмовити.

В частині стягнення 256931,85 грн. провадження у справі припинити на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

Повне рішення складено 03.03.2017 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/4306/16