Рішення № 65082681, 27.02.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.02.2017 Справа № 905/3553/16

за позовом Керівника Слов'янської місцевої прокуратури, м.Слов'янськ, Донецька область

до Слов'янської міської ради, м.Слов'янськ, Донецька область

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Слов'янськ, Донецька область

про визнання незаконним та скасування частково рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від позивача (прокурор) - Хряк О.О., посвідчення № 028256 від 15.08.2014;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився.

Керівник Слов'янської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Слов'янської міської ради (далі - відповідач1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач2) про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору строкового особистого сервітуту недійсним, повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішенням відповідача1 від 25.10.2013 №16-L-6 було вирішено укласти з відповідачем2 договір особистого строкового сервітуту на строк дії паспорту прив'язки на платне користування земельною ділянкою для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради. В подальшому між відповідачами був укладений договір особистого строкового сервітуту від 18.04.2014. Однак, на думку прокурора, в даному випадку відповідачі мали укладати договір оренди земельної ділянки, отже сторонами договору вчинений удаваний правочин, у зв'язку з чим до таких правовідносин належить застосовувати законодавство про оренду землі. Всупереч вимогам ст.124 Земельного кодексу України, земельна ділянка була передана в користування без проведення торгів. З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду з зазначеними позовними вимогами.

Крім того, прокурор в позовній заяві просив залучити до участі у справі третю особу - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Відповідач1 заперечив щодо задоволення позовних вимог у зв'язку з їх не доведеністю. Крім того, 13.02.2017 надав заяву, в якій просив застосувати позовну давність, зазначивши, що рішення Слов'янської міської ради від 25.10.2013 № 16-L-6 «Про укладення договорів особистого строкового сервітуту» було офіційно оприлюднене на сайті Слов'янської міської ради 01.11.2013, з огляду на що позовна давність щодо вимоги про скасування рішення відповідача1 сплила, а також просив розглянути справу без участі його представника.

Відповідач2 у судове засідання не з'явився, надав клопотання в якому просить припинити провадження у справі, оскільки до дати пред'явлення позову була проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відповідача2.

Суд, заслухавши прокурора, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

02.03.2012 Слов'янською міською радою прийнято рішенням «Про затвердження порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради» №11-XXIV-6, відповідно до якого був затверджений порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради (а.с.40-43).

Відповідно до п.1 рішення Слов'янської міської ради «Про укладання договорів особистого строкового сервітуту» від 25.10.2013 № 16-L-6, вирішено, зокрема, укласти з відповідачем2 договір особистого строкового сервітуту на строк дії паспорта прив'язки на платне користування земельною ділянкою, загальною площею 0,0061 га (п.14 додатку до рішення) для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради (а.с.21-22).

18.04.2014 між відповідачами був укладений договір особистого строкового сервітуту б/н (далі - договір сервітуту) (а.23-26).

Відповідно до п.1 договору сервітуту, відповідач1 надає, а відповідач2 приймає в платне користування на праві особистого строкового сервітуту земельну ділянку за кадастровим НОМЕР_1 площею 0,0061га, за адресою АДРЕСА_1.

Згідно з п.2 договору сервітуту, вид права земельного сервітуту - розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до п.3 договору сервітуту, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 36659грн39коп.

Договір укладено строком до 27.09.2018. Строк дії договору відповідає строку дії паспорту прив'язки (пункт 4 договору сервітуту).

Плата за користування правом особистого строкового сервітуту вноситься землекористувачем до міського бюджету у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки (на підставі рішення міської ради від 13.02.2013 за № 15-ХХХІХ-6 «Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки на території Слов'янської міської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок») від нормативної грошової оцінки, що складає 1834грн77коп на рік (пункт 5 договір сервітуту).

На виконання умов договору оренди відповідач1 передав, а відповідач2 прийняв в користування земельну ділянку загальною площею 0,0061га, розташованої за адресою м.Слов'янськ, вул.Рози Люксембург, 46, для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, що підтверджується актом приймання-передачі від 18.04.2014 (а.с.38).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 статті 404 ЦК України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Згідно з ст. 99 ЗК України (в редакції на час прийняття рішення №VI/81-16), власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту є правом саме обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки або іншій конкретно визначеній особі. Суб'єктами, що мають право вимагати встановлення земельного сервітуту, є власники або землекористувачі земельних ділянок.

Земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

Відповідачами не доведено неможливість задоволення потреб в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Також, договором земельного сервітуту не встановлено жодних обмежень у використанні чужої земельної ділянки.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст.124 ЗК України, відповідно до ч.2 якої, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За приписами ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Викладене вище свідчить, що рішення №16-L-6 прийняте з грубим порушенням норм земельного законодавства, а отже, вимога прокурора щодо визнання незаконним цього рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Посилання відповідача1, що рішення спірне рішення прийнято на підставі рішення, яким затверджений порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради, суд відхиляє, оскільки відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 21.01.2016 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача2.

Відповідно до ч.6 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі в зв'язку з настанням смерті фізичної особи або оголошенням її померлою чи припиненням діяльності суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Приймаючи до уваги, що на час пред'явлення позову до суду було проведено державну реєстрацію припинення діяльності відповідача2, суд припиняє провадження у справі щодо вимоги про визнання договору недійсним, стороною якого є припинена особа (ФОП ОСОБА_1), та щодо вимоги про зобов'язання ФОП ОСОБА_1 вчинити певні дії.

Щодо заяви відповідача1 про застосування позовної давності до вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, оскільки з часу прийняття та оприлюднення оскаржуваного рішення минуло більше трьох років, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України)

Документи, які були надані відповідачем1 на підтвердження оприлюднення спірного рішення, судом до уваги не приймаються, оскільки, зазначені документи не містять відомостей, що опубліковано було саме спірне рішення (номер рішення не співпадає з файлом який підкреслений відповідачем1). З наданих відповідачем2 документів встановити час їх оприлюднення не вбачається можливим, оскільки зазначений лише час зміни файлу (01.11.2013 0:00). Крім цього, в порушення ст.36 ГПК України, надані відповідачем2 документи не засвідчені належним чином.

Таким чином, відповідач2 не довів, що позивач був обізнаний або міг довідатись про порушення прав органом місцевого самоврядування починаючи з 01.11.2014.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, оскільки не доведено яким чином рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи наділено третю особу новими правами чи покладено на її нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Згідно ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Суд, відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати за вимогу про визнання недійсним частково рішення покладає на відповідача1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним п.14 додатку до рішення Слов'янської міської ради № 16-L-6 від 25.10.2013 «Про укладання договорів особистого строкового сервітуту», яким передбачено укладення договору особистого строкового сервітуту на платне користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Припинити провадження в частині визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, укладеного 18.04.2014 між Слов'янською міської радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Припинити провадження в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0061 га, кадастровий номер НОМЕР_2, привівши вказану земельну ділянку у її попередній стан.

Стягнути з Слов'янської міської ради Донецької області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 2, ідентифікаційний код юридичної особи - 04052821) на користь прокуратури Донецької області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 2, ідентифікаційний код юридичної особи - 25707002. Реквізити: отримувач - прокуратура Донецької області; банк - Держказначейська служба України; МФО - 820172; розрахунковий рахунок - 35216066016251) 1378грн витрат з оплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повний текст рішення складений 03 березня 2017 року.

Суддя О.В. Говорун