Рішення № 65082343, 15.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017Справа №910/21201/16

За позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про стягнення 7857,15 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Черкашин О.А. - представник, довіреність б/№ від 22.04.2016;

Від відповідача: Третяк О.В. - представник, довіреність б/н від 26.12.2016;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 7 857, 15 грн., з яких: 7263,66 грн. сума заборгованості за договором, 169,00 грн. 3% річних, 424,49 грн. втрат від інфляції, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем Договору оренди нежитлового приміщення № 1706 від 17.06.2015 та Договору про відшкодування вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень № 57 від 20.07.2015 в частині своєчасної оплати за комунальні послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано 3% річних та втрати від інфляції у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/21201/16 та призначено до розгляду на 21.12.2016.

Ухвалою суду від 21.12.16 у справі № 910/21201/16 розгляд справи відкладено на 26.01.17р.

В судовому засіданні 26.01.17р. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва по 15.02.17р.

У судове засідання 21.12.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 21.12.2016 не з'явився.

У судові засідання 26.01.17р. та 15.02.17р. з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 21.12.2016 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103040867256.

У судовому засіданні 26.10.2016 представник позивача надав лист б/н б/д про відсутність між відповідачем та позивачем на даний час правовідносин, а також відсутність у провадженні господарських судів справи зі спору між тими ж сторонами про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг. Вказаний лист долучено до матеріалів справи.

Окрім того, у судовому засіданні 26.01.17р. представником відповідача надано відзив на позовну заяву б/н б/д, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, стверджуючи про несвоєчасне надходженням актів приймання-здачі наданих послуг та рахунків на адресу відповідача, в зв'язку з чим просить суд у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив долучено судом до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 26.01.17р. представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 21.01.2017, серед яких: повідомлення про вручення № 0411919682744, №04119184588000, №0411918457895, рахунки №102148 від 31.12.2015, №102148/1 від 31.12.2015,№ 10214/2 від 31.12.2015 на оплату теплової енергії, гарячої води за грудень 2015р, акт приймання-передачі теплової енергії, надання послуг з централізованого постачання гарячої води від 31.12.2015, рахунки №102148 від 30.11.2015, №102148/1 від 30.11.2015, № 10214/2 від 30.11.2015 на оплату теплової енергії, гарячої води за листопад 2015р., акт приймання-передачі теплової енергії, надання послуг з централізованого постачання гарячої води від 30.11.2015, рахунки на оплату електричної енергії №11542/12а від 28.12.2015, № 11542/11а від 30.11.2015, рахунки на оплату №3735 від 04.12.2015, №3735 від 05.11.2015 витрат на утримання будинків з ліфтами за грудень 2015р., листопад 2015р. акти прийому-передачі виконаних робіт та наданих послуг від 30.11.2015 та від 31.12.2015, додаткова угода до договору про відшкодування вартості комунальних послуг б/н б/д, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо відповідача. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 15.02.2017, сторонами суду не надано.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судових засіданнях, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судових засіданнях 21.12.2016, 26.01.2017 та 15.02.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судових засіданнях 26.01.2017 та 15.02.2017 заперечив проти позовних вимог, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.06.2015 між Державним підприємством «Адміністрація річковий портів» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті (орендар за договором) укладено договір оренди № 1706 нежитлового приміщення (далі - Договір оренди).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10. 09. 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті шляхом реорганізації та злиття Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті (орендар за договором), Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та підпорядкування цій службі Державної спеціальної служби транспорту, а згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 16. 12. 2015 р. № 1378-р «Питання Державної служби з безпеки на транспорті» функції і повноваження Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, що припиняються, покладено на Державну службу України з безпеки на транспорті відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11. 02. 2015 р. № 103 «Про затвердження Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті».

За таких обставин, правонаступником Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, як орендаря за договором оренди № 1706, визначено Державну службу України з безпеки на транспорті, до якої пред'явлено позовні вимоги у даній справі (позивач у справі).

За умовами п.п. 1.1, 1.2 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 108,9 кв.м, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Портова, 12. Майно передається в оренду з метою розміщення бюджетної установи - структурного підрозділу Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті - Нижньо-Дніпровського міжрегіонального територіального управління.

Розділами 2 - 12 Договору оренди сторони узгодили умови передачі та повернення орендованого майна, орендну плату та порядок розрахунків, обов'язки та права сторін, відповідальність сторін і вирішення спорів, строк чинності, умови зміни та припинення договору тощо.

Відповідно до п. 12.1 Договору оренди даний Договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 01 січня 2015 року.

Вказаний Договір підписаний представниками орендодавця та орендаря та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди відповідно до ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також ст. 638 ЦК України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, як при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об'єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Окрім того, згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно пп. 2.4 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном на термін, вказаний у Договорі.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору оренди).

Обов'язок по складанню Акту приймання передавання покладається на орендодавця (п.2.4 Договору оренди).

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором оренди в частині передачі нерухомого майна в користування відповідачеві в повному обсязі, та, відповідно, прийняття останнім вказаного приміщення в оренду без будь - яких зауважень підтверджується наявним в матеріалах справи складеним між сторонами Договору Актом приймання-передачі орендованого майна б/д, за змістом якого Державним підприємством "Адміністрація річкових портів» на виконання умов Договору оренди як орендодавцем передано, а Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті як орендарем прийнято в користування нежитлове приміщення загальною площею 108,9 кв.м, за адресою: місто Запоріжжя, вул. Портова, 12. Належним чином засвідчена копія вказаного акту знаходиться в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п.п. 4.2, 4.7 Договору оренди обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна та компенсації податку на землю.

Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами щодо виконання умов Договору оренди в частині сплати відповідачем орендних платежів за користування переданим позивачем за актом приймання-передачі орендованого майна від 17.06.15р. нерухомим майном відсутній.

Поряд з цим, умовами п. 4.7 Договору оренди передбачено обов'язок орендаря протягом місяця після підписання договору оренди укласти з орендодавцем договір про відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню орендованого майна.

Як стверджує позивач та підтверджено матеріалами справи, у відповідності до п. 4.7 Договору оренди 20.07.2015 між Державним підприємством «Адміністрація річкових портів» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, правонаступником якої є Державна служба України з безпеки на транспорті (орендар за договором), укладено договір №57 про відшкодування вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень (далі - Договір №57), згідно умов п. 1.1 якого предметом договору є забезпечення орендодавцем надання послуг з електропостачання, теплопостачання, водопостачання, утримання орендованих приміщень (далі - Послуги) у нежитловим приміщенні за адресою: м. Запоріжжя, вул. Портова, 12, а орендар відшкодовує вартість наданих послуг на умовах цього договору, пропорційно до займаної ним площі (108,9 кв.м) у приміщенні відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 17.06.2015 №1706.

Розділами 2-9 Договору № 57 визначений порядок розрахунків, обов'язки та права сторін, відповідальність сторін і вирішення спорів, строк чинності та умови припинення договору тощо.

Відповідно до п. 9.1 Договору № 57 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2015 року.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками обох юридичних осіб.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Умовами п. 4.1 Договору визначений обов'язок орендаря своєчасно відшкодовувати орендодавцю вартість наданих послуг згідно з окремими рахунками - фактурами та актами в термін, встановлений цим Договором, який кореспондує обов'язку орендаря, визначеному п.п. 6.1, 6.4 Договору, забезпечувати в орендованому приміщенні необхідний рівень температури, технологічний рівень електричної напруги, утримувати внутрішньобудинкові мережі в належному технологічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, вживати своєчасних заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень у наданні послугу строки, встановлені законодавством України.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 57 загальна вартість відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень за цим договором становить 43150, 38 грн. у т.ч. ПДВ 20% - 7191,73 грн.: - за теплопостачання (код 2271) - 41034,60 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 6839,10 грн.); - за водопостачання (код 2272) - 444,12 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 74,02 грн.; за водовідведення (код 2272) - 301,50 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 50,25 грн.; - за постачання електроенергії (код 2273) - 1048,74 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 174,79 грн.; - експлуатаційні витрати по утриманню приміщення (код 2240) - 321,42 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 53,57 грн.

Також позивачем наданий Додаток №1 до Договору № 57 «Розрахунок відшкодування вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень», яким сторонами погоджена вартість відшкодування відповідачем комунальних послуг згідно Договору № 57.

Окремі того, Додатковою угодою б/н б/д сторони дійшли згоди викласти п. 2.1 у новій редакції, відповідно до якої загальна вартість відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень за цим договором становить 45353, 02 грн. у т.ч. ПДВ 20% - 7558,84 грн.: - за теплопостачання (код 2271) - 41034,60 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 6839,10 грн.); - за водопостачання (код 2272) - 888,24 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 148,04 грн.; за водовідведення (код 2272) - 603,12 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 100,52 грн.; - за постачання електроенергії (код 2273) - 2184,24 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 364,04 грн.; - експлуатаційні витрати по утриманню приміщення (код 2240) - 642,82 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 107,14 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, на виконання умов вищезазначеного Договору №57 за період листопад 2015 року - грудень 2015 року включно позивачем здійснене утримання нерухомого майна та надані послуги, пов'язані з обслуговуванням та утриманням будівлі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Портова, 12 на загальну суму 7262,66 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи складеними з посиланням на Договір № 57 актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) (відшкодування вартості водопостачання, відшкодування вартості водовідведення, відшкодування витрат на постачання електроенергії, відшкодування витрат на утримання приміщень, відшкодування вартості теплопостачання), а саме: № ДП-0000471 від 30.11.15р. на суму 2936,54 грн., № ДП-0000491 від 31.12.2015 на суму 4326,12 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як визначено умовами п. 2.3 Договору № 57 до 15 числа поточного місяця орендар та орендодавець підписують акт приймання-передавання наданих послуг за цим договором за попередній місяць, при цьому орендодавець зобов'язаний надати проект акта орендарю не пізніше 20 числа поточного місяця, а орендар повинен підписати акт та повернути його орендодавцю не пізніше 23 числа поточного місяця або у цей же термін обґрунтовано відмовити у його підписанні.

Визначену суму орендар перераховує на рахунок орендодавця, вказаний у його реквізитах, щомісячно за попередній місяць не пізніше 30 числа поточного місяця, згідно з окремими рахунками-фактурами та актами, наданих орендодавцем, за умови відповідного бюджетного фінансування. (п. 2.4. Договору № 57).

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюються протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання орендарем бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок. (п. 2.5 Договору № 57).

При цьому, відшкодування витрат за надані послуги за кодами економічної класифікації витрат 2271 (оплата теплопостачання), 2272 (оплата водопостачання та водовідведення), 2273 (оплата електроенергії) та 2240 (оплата послуг (Крім комунальних) орендар здійснює за фактичними витратами згідно з окремими рахунками, наданими орендодавцем (п.2.2 Договору №57).

Окрім того, за умовами п. 4.1 Договору № 57 орендар зобов'язався своєчасно відшкодовувати орендодавцю вартість наданих послуг згідно з окремими рахунками-фактури та актами в термін, встановлений договором.

При цьому за твердженнями позивача, вищезазначені акти приймання-здачі виконаних послуг та рахунки-фактури були направлені відповідачу засобами поштового зв'язку, на підтвердження чого позивачем надані копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 0411918458000, №0411919682744, №0411918457895.

Крім того, позивачем надані копії виставлених на підставі зазначених актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) позивачем рахунків - фактур на загальну суму 7262,66 грн., а саме №ДП-0000954 від 30.11.15 р. на суму 2936,54 грн. та ДП-0000337 від 31.12.15 р. на суму 4326,12 грн.

В свою чергу заперечень щодо факту отримання та обсягу спожитих послуг, а також повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині належного забезпечення надання відповідачу послуг водопостачання, водовідведення, електропостачання, утримання внутрішньобудинкових мереж та їх технічного обслуговування тощо, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору № 57 зобов'язання із забезпечення отримання відповідачем та споживання останнім послуг з електропостачання, теплопостачання, водопостачання та утримання орендованих приміщень, а відповідачем, у свою чергу, як орендарем та відшкодовувачем здійснювалась оренда об'єкту, який перебуває у розпорядженні відповідача, за умови забезпечення позивачем утримання та забезпечення комунальними послугами у визначених обсягах та якості, без будь - яких зауважень. Факт надання комунальних послуг та здійснення експлуатаційних витрат належним чином підтверджено матеріалами справи.

При цьому відповідачем не надано суду доказів опротестування представлених позивачем актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) та рахунків - фактур, тому суд доходить висновку, що вказані акти та рахунки є такими, що підлягають оплаті.

Факт понесення та обсяг витрат позивача з утримання орендованого майна та надання комунальних послуг з електропостачання, теплопостачання та водопостачання відповідачем не заперечувався.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в порушення зазначених умов Договору відповідач свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу комунальних послуг та експлуатаційних не виконав.

Так, згідно наданого позивачем розрахунку за період з 30.11.15 по 31.12.15 вартість невідшкодованих відповідачем експлуатаційних витрат та витрат на утримання майна за наведений період становить 7263,66 грн.

В подальшому, у зв'язку з несплатою відповідачем суми відшкодування експлуатаційних витрат та з метою досудового врегулювання спору, позивачем 19.01.16р. була направлена на адресу відповідача претензія №01/03-28 від 19.01.16р. та рахунки-фактури №ДП-0000337 від 31.12.2015 та №ДП-0000954 від 30.11.2015, які отримані відповідачем 22.01.2016 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411919682744.

У відповідь на вказану претензію листом від 23.02.2016 №267/05/15-16 відповідач повідомив, що відхиляє претензію у повному обсязі у зв'язку з несвоєчасним направленням актів та рахунків на його адресу, а також у зв'язку з непередбаченням видатків з Державного бюджету на виконання зобов'язань Укрморрічінспекції за 2015 рік на комунальні послуги.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування понесених позивачем експлуатаційних витрат та витрат на утримання орендованого майна в сумі 7263,66 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору № 57 про відшкодування вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень від 20.07.15 р. відповідач не виконав, в зв'язку з чим у Державної служби безпеки на транспорті утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, пп. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 1706 оренди нежитлового приміщення від 17.06.2015 та Договору № 57 про відшкодуванні вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень від 20.07.2015 та Додаткових угод до них та/ або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладених Договорів на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Як зазначалось судом вище, сторонами за Договором про відшкодування вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень №57 від 20.07.15р., зокрема, відповідачем, не заперечується факт отримання комунальних послуг, наданих позивачем, за вказаний період - 01.11.15р. по 31.12.15р., у зв'язку з чим вказана обставина вважається судом встановленою.

В той же час, відповідач, не заперечуючи у відзиві факту наявності боргу за отримані комунальні послуги, посилається на невиконання позивачем обов'язку зі своєчасного надання актів наданих послуг як на підставу відсутності обов'язку провести оплату послуг.

Зокрема, відповідач зазначив, що листом від 17.10.2015 повідомив позивача про необхідність надання усіх актів наданих послуг за 2015 рік, за якими ще не здійснено оплати, у т.ч. за листопад, грудень 2015 року у термін до 15 грудня 2015р., оскільки надані пізніше такі акти можуть бути не прийняті Державною казначейською службою для їх оплати.

Суд звертає увагу на чітко визначений сторонами під час підписання Договору № 57, а саме п. 4.1, 2.2, 2.3, 2.4, механізм оплати за надані позивачем та спожиті відповідачем комунальні послуги та понесені експлуатаційні витрати орендодавця, зокрема, терміни оплати отриманих послуг за умови надання орендодавцем рахунків - фактур та актів приймання - передавання наданих послуг, які містять інформацію щодо понесених фактичних витрат.

Зокрема, п. 2.4 договору чітко визначено термін оплати до 30 числа поточного місяця, чітко окреслено спосіб визначення сум до сплати згідно рахунків-фактур, визначено спосіб укладення сторонами актів приймання-передавання наданих послуг, його підписання чи відмови від підписання.

Так, як свідчать матеріали справи, позивачем надано суду копії рахунків-фактур №ДП-00000954 від 30.11.2015 та №ДП-00000337 від 31.12.2015 та актів здачі-прийняття-робіт №ДП-00000471 від 30.11.2015 та №ДП-0000491 від 31.12.2015, на підставі яких відповідач мав здійснити оплату наданих послуг, та на підтвердження виконання орендодавцем обов'язку з надання вказаних рахунків-фактур та актів - копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 0411918458000, №0411919682744, № 0411918457895.

В свою чергу обставини отримання вказаних рахунків та актів визнаються відповідачем, який підтвердив отримання рахунку-фактури за листопад 2015 року (№ДП-00000954 від 30.11.2015) 30.12.2015, рахунку-фактури за грудень 2015 року (№ДП-00000337 від 31.12.2015) - 29.01.2016, тобто зважаючи на визнання відповідачем факту надання послуг, відсутність доказів оскарження їх якості чи обсягів, відповідно, суд доходить висновку, що зобов'язання щодо сплати фактично спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат підлягає обов'язковому виконанню відповідно до наведених вище умов Договору.

Окрім того умови Договору № 57 не містять умов щодо визначення граничного строку здійснення орендарем відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат в залежності від дати отримання рахунку та акту на оплату, надісланого позивачем на адресу відповідача, граничний строк здійснення відшкодування за листопад - грудень 2015р. визначається у відповідності до умов п. 2.4 Договору, тобто не пізніше 30 числа поточного місяця.

При цьому, суд зазначає, що наявність чи відсутність акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) не може являтися доказом ненадання послуги як такої, оскільки є лише узгодженою сторонами формою документального відображення факту. Окрім того з урахуванням строків та порядку оплати наданих послуг (фактична сплата здійснюється у поточному місяці за попередній місяць) посилання відповідача на закінчення бюджетного року як безумовну підставу для несплати фактично наданих послуг, за умови відсутності належних та допустимих доказів відсутності бюджетного фінансування на послуги у 2015 та 2016 році судом до уваги не приймаються.

Посилання відповідача на лист орендодавцю від 17 жовтня 2015 року з вимогою щодо надання актів за листопад - грудень 2015 року судом оцінюються критично, оскільки вказаний лист датований жовтнем 2015 року, тобто до моменту фактичного надання послуг за спірний період, а відповідно, не може бути розцінений судом як законна вимога, що підлягає задоволенню позивачем, з огляду на ненастання періоду, за який вимагалось відповідачем направлення актів, ще не настав. Більше того, вимоги, що містяться у листі, не відповідають умовам укладеного сторонами Договору №57 щодо строків та порядку надання актів та рахунків для оплати. Така можливість могла бути ним використана на власний розсуд, а не в обов'язковому порядку.

Судом здійснено перевірку розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми відшкодування вартості водопостачання, водовідведення, витрат на постачання електроенергії, витрат на утримання приміщень, вартості теплопостачання за листопад - грудень 2015 року та встановлено, що вартість наведених витрат за наведений період позивачем визначена вірно, тому підлягає відшкодуванню у наведеній сумі відповідно 2936,54 грн. та 4326,12 грн.

Проте за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем в межах визначеного періоду заявленої до стягнення заборгованості за Договором № 57 судом встановлено, що сукупний розмір заборгованості за договором № 57 за листопад 2015 року та грудень 2015 року, становить 7262,66 грн., що є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті відшкодування спожитих послуг з водопостачання, водовідведення, електропостачання, теплопостачання та витрат на утримання приміщення підлягають частковому задоволенню в розмірі 7262,66 грн., тобто в сумі, яка підтверджується матеріалами справи.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо відшкодування комунальних витрат та витрат на утримання приміщення орендодавця у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення три відсотки річних в сумі 169 грн. за період з 31.12.2015 до 28.10.2016 та втрати від інфляції у сумі 424,49 грн. за період з лютого 2016 року по вересень 2016 року, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем в межах визначеного періоду заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 169,85 грн. процентів річних та 424,52 грн. втрат від інфляції, що є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування процентів річних та втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасне відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат за Договором підлягають задоволенню у розмірах, нарахованих позивачем, а саме 169,00 грн. процентів річних та 424,49 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код 39816845) на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код 33404067) 7262,66 грн. (сім тисяч двісті шістдесят дві гривню 66 коп.) боргу, 169,00 грн. (сто шістдесят дев'ять гривень 00 коп.) процентів річних, 424,49 (чотириста двадцять чотири гривні 49 коп.) інфляційних втрат та 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 02 березня 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон