Постанова № 6508204, 13.10.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач – Міронова Г.М. Головуючий у 1 інстанції – Головіна К.І.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2009 року № 2-а-7501/09/0570

зал судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Міронової Г.М. суддів:

при секретарі

за участю представників:

позивача

відповідача Радіонової О.О., Яманко В.Г.

Ковальчук Г.Л.

Чеверда Г.О. – за довереністю;

Вінділович Т.Г. – за довереністю; розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2009 року у адміністративній справі № 2-а-7501/09 за позовом Комунального підприємства «Тепломережа» До Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИЛА : У травні 2009 року комунальне підприємство «Тепломережа» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про визнання недійсними повідомлень-рішень № 0001791500/0 від 14.04.2009 року на суму 2679,96 грн. та № 0001801500/0 від 14.04.2009 року на суму 49906,46 грн., а також повідомлень № 105680008584709 від 06.02.2009 року на суму 10,12 грн., № 105680008585692 від 09.02.09 року на суму 12,36 грн., № 105680008585839 від 10.02.09 року на суму 14,63 грн., № 105680008588943 від 16.02.09 року на суму 28,24 грн., № 105680008600019 від 11.03.09 року на суму 24,79 грн., № 105680008605054 від 23.03.09 року на суму 287, 83 грн., № 105680008606651 від 24.03.09 року на суму 715,67 грн., № 105680008607156 від 25.03.09 року на суму 1126,59 грн., № 105680008607616 від 26.03.09 року на суму 1528,01 грн, № 105680008608315 від 27.03.09 року на суму 1454,83 грн., № 105680008608969 від 30.03.09 року на суму 1595,16 грн. про перерозподіл сплачених сум з податку на землю, а також зобов'язання внести відповідні зміни до особового рахунку. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що на підставі акту перевірки Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька від 13.04.2009 року № 465/15/05473192 за несвоєчасну сплату податку на землю у 2008 році в розмірі 52586,42 грн. відповідачем були прийняті повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій № 0001791500/0 від 14.04.2009 року на суму 2679,96 грн. та № 0001801500/0 від 14.04.2009 року на суму 49906,46 грн., крім того, були винесені вищевказані повідомлення про перерозподіл сплачених сум з податку на землю на суму 6795,23 грн.. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2009 року позов Комунального підприємства «Тепломережа» до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька було задоволено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, податковий орган звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, вважаючи, що дане судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанову суду першої інстанції необхідно змінити з наступних підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 (надалі – Закон № 2181), згідно якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, у розмірі пьятидесяти відсотків такої суми.

Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобов’язань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно – правовим актом, тобто колегія суддів звертає увагу на те, що у податкового органу, на момент прийнятого спірного повідомлення – рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобов’язань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у зв’язку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобов’язань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.

При цьому, відповідач в обґрунтування законності власних дій посилається на п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Колегія суддів не може погодитися з таким доводом апеляційної скарги з огляду на системний аналіз наведених вище нормативно-правових актів і з урахуванням матеріалів справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений суб’єкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов’язань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обов’язок, належить саме позивачу.

Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.

Згідно п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкту владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Таких доказів відповідач не надав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції у резолютивній частині судового рішення неправильно зазначено назву скасованих повідомлень про перерозподіл сплачених сум податків, помилково визначивши їх як: «рішення», що є неприпустимим, бо зазначені документи несуть різне правове навантаження та правила їх складання регулюються різними нормативними актами. Окрім того, така помилка в назві оскаржуваного документу робить судове рішення таким, що не може бути виконаним.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту 3.7 пункту 3 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року N 290, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган у день надходження від органу державного казначейства інформації про зарахування коштів до бюджету, яка надається відповідно до вимог Порядку взаємодії між органами Державного казначейства України та державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами, затвердженого наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України від 25.04.2002 N 74/194 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.2002 за N 436/6724, самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини). При цьому, протягом трьох робочих днів податковий орган складає та надсилає такому платнику податків у порядку, аналогічному Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженому наказом ДПА України від 21 червня 2001 року N 253 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (із змінами та доповненнями), повідомлення, в якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 1 до вказаної Інструкції.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що хоча судом першої інстанції і правильно встановлено обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу частково задовольнити, а постанову суду першої інстанції змінити.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька – задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2009 року у справі № 2а-7501/09 за позовом Комунального підприємства «Тепломережа» до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та повідомлень про перерозподіл сплачених податків – змінити.

В абзаці четвертому резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 4 серпня 2009 року у справі № 2а-7501/09 після слів: «визнати недійсними», замість слова: «рішення», вказати слово: «повідомлення».

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції – Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Г.М.Міронова

Судді: (підписи) В.Г. Яманко

О.О.Радіонова