Рішення № 65071638, 27.02.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" лютого 2017 р.Справа № 916/8/17

За позовом ОСОБА_1 підприємство "Дослідне господарство "Комунар" Інституту сільського господарства Причорномор'я НААН України;

до відповідача ОСОБА_1 підприємство "Дослідне господарство "ЮЖНИЙ" Інституту сільського господарства Причорномор'я національної Академії аграрних наук України"

про стягнення 33732грн.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 за дорученням;

Від відповідача: ОСОБА_3 - за дорученням;

СУТЬ СПОРУ: Позивач ОСОБА_1 підприємство "Дослідне господарство "Комунар" Інституту сільського господарства Причорномор'я НААН України, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "ЮЖНИЙ" Інституту сільського господарства Причорномор'я національної Академії аграрних наук України" заборгованість в сумі 33732 гривень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.01.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі, їй присвоєно № 916/8/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

У звязку з невиконанням ухвали суду від 04.01.2017 року сторонами, суд ухвалою суду від 23.01.2017 року повторно зобовязав сторін надати необхідні для розгляду справи документи.

20.02.17 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у звязку з наміром підписання двостороннього узгодженого акту звірки.

У судовому засіданні 20.02.2017 року представником відповідача було надано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав викладених у відзиві на позов.

Представник позивача у судове засідання не зявився, клопотань, письмових пояснень з цього приводу до суду не надав.

Представник відповідача у судове засідання зявився, вимоги позивача не визнає та просить суд у задоволені позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 27 лютого 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

07 лютого 2013 року між ОСОБА_1 підприємством "Дослідне господарство "Комунар" Інституту сільського господарства Причорномор'я НААН України (надалі Позичкодавець, Позивач) та ОСОБА_1 підприємством "Дослідне господарство "ЮЖНИЙ" Інституту сільського господарства Причорномор'я національної Академії аграрних наук України" (надалі Користувач, відповідач) було укладено договір Позички, відповідно до п.п.1.1. та 1.2 Позичкодавець передає Користувачу у платне користування на строк, обєкти позички, яку Користувач зобовязується повернути Позичкодавцеві після закінчення строку, встановленого договором. Обєктом позички за цим Договором - силос 50 т на суму 25000 грн., соломи 10 т на суму 8000 грн.

Договором передбачено, що позичкодавець зобовязується надати обєкти позички протягом 3 календарних днів з моменту підписання цього Договору. Обєкти позички вважаються переданими Позичкодавцем Користувачу з моменту підписання акта приймання-передачі обєктів позички уповноваженими представниками сторін та скріплення цього акта печатками. п.п. 2.1,2.2.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору, строк, на який надаються обєкти позички , становить 8 місяців з моменту його передачі. Остаточна дата користування обєктами позички вважається „30 серпня 2013 року.

При настанні дати, вказаної в п.3.2. Договору, Користувач зобовязується здійснити оплату до 1 вересня 2013 року, згідно п.4.1. Договору.

П. 5.2. передбачено, Договір набуває чинності в момент, визначеному у п.2.1 Договору і дії до повного виконання Сторонами своїх зобовязань, але не довше ніж до 1 вересня 2013 року.

На виконання умов Договору позички, позивач передав відповідачу в безкоштовне користування 7320 кг. Силосу та 1960 кг соломи на загальну суму 5228 грн, що підтверджується накладною №10 від 09 лютого 2013 року; 9000 кг силосу та 2880 кг соломи на загальну суму 6804 грн, що підтверджується накладною №17 від 16 лютого 2013 року; 13020 кг силосу на загальну суму 6510 грн. що підтверджується накладною №17 від 25 лютого 2013 року; 5780 кг силосу на загальну суму 2890 грн., що підтверджується накладною №29 від 04 квітня 2013 року; 6150 кг зернофуражу на загальну суму 12300 грн, що підтверджується накладною №30 від 04 квітня 2013 року.

Як встановлено судом, обєкт позички надається строком на 8 місяців та остаточна дата користування обєктами позички становить 30 серпня 2013 року.

Відповідач всупереч умовам Договору позички, свого зобовязання щодо своєчасного повернення обєкту позички не виконав.

24.10.2015 року, позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 259057 гривень.

Відповідач, листом від 25.12.2015 року №206 відповів на претензію позивача, та просив відстрочити розрахунок до серпня 2016 року.

Неналежене виконання відповідачем своїх зобовязань за договором позички стало підставою для звернення Державного підприємства "Дослідне господарство "Комунар" Інституту сільського господарства Причорномор'я НААН України до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно ст. 827 Цивільного кодексу України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Згідно ст. 833 Цивільного кодексу України, користувач зобовязується повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом та згідно ст. 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України та інших правових актів.

Як встановлено судом вимога позивача, щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 33732 гривень за договором позички суперечить вимогам ст. 833 Цивільного кодексу України, оскільки за умовами договору обєктом позички є - силос 50 т на суму 25000 грн., соломи 10 т на суму 8000 грн. п.1.2 договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що строком на який надається позичка є 8 місяців з моменту передачі позички, як встановлено в ході розгляду справи позивачем було надано позичку згідно накладної №10 від 9 лютого 2013 року строк повернення 9 жовтня 2013 року; за накладною 17 від 16 лютого 2013 року строк повернення 16 жовтня 2013 року; накладна №17 від 25 лютого 2013 року зі строком повернення до 25 жовтня 2013 року, накладна №29 та №30 від 4 квітня 2013 року зі строком повернення 4 грудня 2013 року.

Крім того суд звертає увагу позивача на той факт, що за умовами договору позички від 07 лютого 2013 року - обєктом позички є силос 50 т на суму 25000 грн., солома 10 т на суму 8000 грн., зобовязань щодо оплати умовами договору не передбачено, а визначено п.3.2 остаточну дату користування обєктом позички 30 серпня 2013 року.

Суд не приймає як належний доказ надану позивачем претензію на суму 259057 гривень, оскільки відсутні посилання на договір позички та значно перевищує суму за договором.

Виходячи із наведеного суд не вбачає законних підстав для стягнення заборгованості з договором позички..

Проаналізувавши всі обставини справи та дослідивши матеріали даної справи, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Державного підприємства "Дослідне господарство "Комунар" Інституту сільського господарства Причорномор'я НААН України, а тому вони не підлягають задоволенню.

Також суд не приймає заяви відповідача щодо застосування строку позовної давності з огляду на наступне. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (пункт 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013р. №10).

Оскільки, судом встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, положення статей 256, 257, частини першої статті 261 Цивільного кодексу України щодо позовної давності не застосовуються.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовлено повністю.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Повне рішення складено 02 березня 2017 р.

Суддя Г.І. Гуляк