Ухвала суду № 65070337, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Київ К/800/10555/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2013 р.

у справі №1570/4953/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Трейд-Юг»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Трейд-Юг» (далі - позивач, ТОВ «Агро-Трейд-Юг») подано до суду позов до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Одеси) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000692334 від 05.06.2012 р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2013 р., позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 05.06.2012 р. №0000692334.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань правових відносин з ПП «Евіта Проф» за період травень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 20.03.2012 р. за №124/22-34/32478599/17.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України що призвело до заниження позивачем суми податкових зобов?язань по податку на додану вартість в тому числі за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 1034084,68 грн.

Підставою для таких висновків зазначено безтоварність фінансово-господарських операцій позивача, з огляду на відсутність доказів, які б підтверджували факт поставки товарно-матеріальних цінностей, а наявність видаткових накладних не є беззаперечним доказом того, що відбувався реальний продаж та передача товару покупцю.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2012 р. №0000692334, яким збільшено суму грошового зобов?язання в сумі 1034085 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 197951 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення, обґрунтовував своє рішення тим, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності його прийняття.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Евіта Проф» (Постачальник) та ТОВ «Агро-Трейд-Юг» (Покупець), укладено договори поставки №100913-1 від 13 вересня 2010 року, № 100914-1 від 14 вересня 2010 року, № 100915-3 від 15 вересня 2010 року, № 100920-1 від 20 вересня 2010 року, № 05041 від 5 квітня 2011 року, № 1111 від 1 грудня 2011 року.

На підтвердження фактів здійснення господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем надані необхідні первинні документи, а саме: податкові та видаткові накладні за період травень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, оборотно-сальдові відомості по рахункам № 631 за період травень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, реєстр отриманих та виданих податкових накладних за період травень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, перевезення придбаних товарів підтверджується товарно-транспортними документами.

Під час перевірки відповідачу зазначені документі були надані в повному обсязі й будь-яких зауважень чи претензій до форми чи змісту наданих до перевірки документів з боку відповідача не було.

Відтак, фактично позивач надав суду документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження придбання позивачем відповідних товарів, їх переміщення (доставку) тощо. З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, договори виконано сторонами в повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій також досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платником податку на додану вартість.

Доводи податкового органу про не підтвердження реальності зазначених господарських операцій з огляду на не підтвердження поставок в ланцюгу до товаровиробника, не можуть бути підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування податкового кредиту. Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

У розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, а фактично спрямовані на переоцінку установлених судом обставин, що перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін