Ухвала суду № 65056788, 28.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 216/985/16-ц Головуючий в І інстанції

Провадження № 22-ц/774/136/К/17 суддя Онопченко Ю.В.

Категорія - 55 (І) Доповідач - Бондар Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар: Чубіна А.В

за участю: представникапозивача - ОСОБА_1- ОСОБА_2, представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентр Смарт» - Закалюжного Сергія Вікторовича,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентр Смарт» на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентр Смарт» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентр Смарт» (далі - ТОВ «Металоцентр Смарт») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що 09 липня 2015 року його було прийнято на роботу стропальником на склад металопрокату до ТОВ «Металоцентр Смарт» й звільнено 30 вересня 2015 року на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Посилаючись на те, що в день звільнення відповідач, в порушення ст. 116 КЗпП України, не провів з ним повного розрахунку, а саме: не виплатив заробітну плату за вересень 2015 року, а повний розрахунок з ним провів лише 29 лютого 2016 року, уточнивши позовні вимоги, просив суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за вересень 2015 року в розмірі 2040,02 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8294,64 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Металоцентр Смарт»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8204,95 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Металоцентр Смарт», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невірну оцінку доказів, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Вважає, що вирішуючи спір, суд не врахував відсутність вини підприємства у здійснені повного розрахунку з позивачем як звільненим працівником, й вину самого позивача, який навмисно затягував термін отримання грошових коштів, що підтверджується актом № 10 від 02.10.2015 року про відмову позивача отримати розрахункові кошти в сумі 911,57 грн. та підпису платіжної відомості, а також листами на адресу позивача з роз'ясненням нарахувань та можливості отримати повний розрахунок на підприємстві.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги й просила рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Виходячи з доводів апеляційної скарги, рішення суду оскаржується в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Металоцентр Смарт»на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8204,95 грн.

Отже, з урахуванням наведеного та положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів здійснює перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових правовідносинах. Згідно наказу № 25-к від 08 липня 2015 року він з 09 липня 2015 року прийнятий на роботу стропальником на склад металопрокату до ТОВ «Металоцентр Смарт».

Наказом ТОВ «Металоцентр Смарт» № 53/к від 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с. 6-9).

29 лютого 2015 року відповідачем виплачено шляхом перерахування на картковий рахунок позивача ОСОБА_1, відкритий у ПАТ «ПУМБ», депоновану заробітну плату в розмірі 911,57 грн. (а.с. 43).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з доведеності вини відповідача у нездійсненні з позивачем повного розрахунку при звільненні у строки, встановлені ст.116 КЗпП України й наявності у зв'язку з цим підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідачем не заперечується факт здійснення повного розрахунку з позивачем, як звільненим працівником не в день звільнення - 30 вересня 2015 року, а - 29 лютого 2016 року.

Однак, відповідач заперечує наявність своєї вини у нездійсненні розрахунку в строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

В обґрунтування доведеності відсутності своєї вини, відповідач вказав на ухилення позивача щодо отримання грошових коштів від підприємства, належних йому при звільненні, посилаючись на акт № 10 від 02.10.2015 року про відмову позивача отримати розрахункові кошти в сумі 911,57 грн. та підпису платіжної відомості, акти від 02.10.2015 року, 03.10.2015 року про неможливість виплати розрахунку при звільненні у зв'язку із не знаходженням особи за місцем реєстрації, а також листами на адресу позивача з роз'ясненням нарахувань та можливості отримати повний розрахунок на підприємстві (а.с. 22-28).

Однак, вказані документи не спростовують вини відповідача у нездійсненні з позивачем повного розрахунку в день його звільнення, яке мало місце 30 вересня 2015 року, що є обов'язком відповідача згідно вимог ст. 116 КЗпП України.

Крім того, того факт порушення вимог ст. 116 КЗпП України підтверджено й відповіддю Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 06.11.2015 року за № 1150 -15/05.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на виконання вимог ст. 214 ЦПК України, встановивши характер спірних правовідносин та правову норму, що підлягає до їх застосування, а також оцінивши докази, наведені сторонами в підтвердження своїх вимог та заперечень, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про доведеність вини відповідача у порушенні строків здійснення повного розрахунку із звільненим працівником, передбачених ст. 116 ЦПК України, та наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначено судом до стягнення з відповідача на користь позивача виходячи з періоду затримки розрахунку при звільненні, який складає 76 робочих днів та із з середньоденного заробітку позивача в розмірі 109,14 грн., визначеного у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростований.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності його вини у затримці здійснення повного розрахунку із звільненим працівником спростовуються матеріалами справи.

Не може погодитися колегія суддів й з посиланням відповідача щодо ухилення позивача від отримання належних йому виплат, оскільки з дня звільнення підприємство мало можливість виплатити належні йому кошти на картковий рахунок позивача, який був відомий підприємству, й на який весь час за час роботи останнього нараховувалася заробітна плата. Цей рахунок не був закритий й саме на нього 29.02.2016 року за повідомленням банку й були перераховані відповідачем грошові кошти із невиплаченої заробітної плати в сумі 911,57 грн. на користь позивача.

За таких обставин, виходячи з того, що колегією суддів порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ «Металоцентр Смарт» про стягнення середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалося.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентр Смарт» відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю«Металоцентр Смарт» про стягнення середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова