Ухвала суду № 65049316, 22.02.2017, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 4-с/759/26/17

ун. № 759/8916/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря Чернишук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу предствника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанови Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 р. представник заявника звернувся до суду із зазначеною скаргою, після уточнення вимог скарги просить суд визнати постанови від 30.03.2016 №№66, 67, 68, 69 про результат перевірки виконавчого провадження Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві такими, що прийняті з порушенням вимог ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», п.п. 10.5.1, 10.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5; скасувати постанови від 30.03.2016 №№66, 67, 68, 69 про результат перевірки виконавчого провадження Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві; зобов'язати начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві провести перевірку законності виконавчих проваджень ВП №43187181, ВП №43187468, ВП №43186948, ВП №43186562, що перебувають в провадженні Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві та стягнути з Державного бюджету України за рахунок видатків Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь скаржниці судові витрати у розмірі 275 грн. 60 коп., посилаючись на ті підстави, що оскаржуваними постановами про результат перевірки виконавчого провадження державного виконавця не зобов'язано провести будь-які виконавчі дії, дані постанови є формальними та носять лише декларативний характер щодо визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, а зобов'язання начальника відділу «посилити контроль за діями державного виконавця» не є виконавчою дією визначеною ЗУ «Про виконавче провадження», а є лише ліричним забарвленням постанови. Вважає, що вони прийняті з порушенням вимог ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», п.п. 10.5.1, 10.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.

Скаржник та її предстивник у судове засідання не з'явилися, надіславши заяву до суду про підтримання скарги і її розгляду без їх участі.

Представник Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві у судове засідання не з'явився, неодноразово викликався в судові засіданні для дачі своїх пояснень (заперечень), отримував судові виклики, про що свідчать відповідні відмітки про отримання на копіях листів, які містяться в матеріалах даної справи, про час та місце проведення даного судового засідання також повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, письмових пояснень на адресу суду не надіслав, жодних заяв за час знаходження скарги в провадженні не надсилав, крім того, копії матеріалів виконавчого провадження на адресу суду не надіслав, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про можливість розглянути скаргу у відсутності останнього, оскільки розгляд скарги у відсутності державного виконавця жодним чином не порушить процесуальних прав останнього.

З'ясувавши фактичні обставини даної справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи зі змісту ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У ході судового розгляду встановлено, що 27.02.2014 Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/18649/13 стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 243702 грн. 36 коп. (а.с. 94-98).

На виконання зазначеного рішення Святошинським районним судом м. Києва 26.03.2014 видано 4 виконавчого листа за №759/18649/13-ц відносно кожного з боржників.

Постановами державного виконавця Колодчука С.В. відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 07.05.2014 відкрито чотири виконавчі провадження ВП №43187181, ВП №43187468, ВП №43186948, ВП №43186562 (а.с. 110-113).

Пізніше Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві по вказаним виконавчим провадженням проведена перевірка законності з виконання судового рішення (а.с. 62-77, 102-104).

Виходячи з роз'яснень п. 1 Постанови №6 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Пунктом 3 вищезазначеної Постанови роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні врахувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (надалі - Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, аналізуючи наведені норми, можна зробити висновок, що в законодавстві передбачений механізм контролю за діяльністю державного виконавця.

Так, відповідно вказаній статті такий контроль здійснює начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний службовець, та за наслідками здіснення такого контролю, у разі, якщо дії державного виконавця суперечать вимогам закону, начальник який здійснює контроль, може визнати складений державним виконавцем акт недійсним та зобов'язати його провести виконавчі дії відповідно до законодавства.

Як зазначає скаржник, що постанови мають формальний характер та є ліричним забарвленням ситуації, суд не приймає до уваги, оскільки встановлено, що заінтересованою особою не порушено п.п. 10.5.1, 10.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки начальником Відділу винесено відповідну постанову від 10.04.2015.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що доводи скаржника, наведені у його скарзі є не обгрунтованими та не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 208-210, 212-215, 292, 292, 383-387 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою №6 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні скарги предствника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанови Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п'яти днів з дня її проголошення.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

СУДДЯ: