Ухвала суду № 65041791, 01.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4145/15

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Романішина В.Л.

судді - Шляхтицького О.І.

при секретарі: Вишневській А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Марфін банк» до спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, за участю третьої особи Національного банку України про скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Марфін банк» звернулося до суду з позовом до СДПІ з обслуговування ВПП у м Одесі МГУ ДФС, за участю третьої особи Національного банку України про скасування податкових повідомлень рішень від 9 липня 2015 року №№ 0000054300, 0000074300, 0000064300, 0000094300.

Свої позовні вимоги ПАТ «Марфін банк» обґрунтувало незаконністю спірних рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року вищенаведений позов було задоволено. Скасовано спірні рішення.

В апеляційній скарзі СДПІ з обслуговування ВПП у м Одесі МГУ ДФС просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем було проведено перевірку позивача за 2014 рік, результати якої відображені в акті від 19 червня 2015 року № 11/28-08-43/21650966/3 /т. 1, а.с. 12-97/.

У вищенаведеному акті перевірки здійснено висновок про порушення позивачем ст. 196.1.5 ПК України, наслідком чого стало заниження на 1273376 гривень зобов'язань з ПДВ; ст. 159.2.1 ПК України, наслідком чого стало заниження на 9380303 гривень податку на прибуток та завищення на 105877625 гривень суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток; ст. 160.2 ПК України, наслідком чого стало не утримання 617054,44 гривень податку з доходів нерезидентів.

На підставі вищенаведеного акту 9 липня 2015 року відповідачем було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: № 0000054300 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у 1910064 гривень (основний платіж - 1273376 гривень, штрафні санкції - 636688 гривень); № 0000074300 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у 14070454 гривень (основний платіж - 9380303 гривень, штрафні санкції - 4690151,5 гривень); № 0000064300 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 105877625 гривень; № 0000094300 про збільшення грошового зобов'язання на прибуток з іноземних осіб на загальну суму у 925581,66 гривень (основний платіж - 617054,44 гривень, штрафні санкції - 308527,22 гривень).

Щодо порушень ст. 196.1.5 ПК України (ППР від 09.07.2015р. № 0000054300).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач укладав договори факторингу предметом яких було відступлення права грошової вимоги клієнтами позивачу - фактору за відвантажений товар іншим суб'єктам підприємницької діяльності.

Вищенаведений факт зазначено, також, в акті перевірки податкової.

Відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 ПК України, не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Вищенаведеною нормою передбачено, що у разі передачі боргових зобов'язань одним платником податку іншому в межах факторінгової операції, такі (факторингові) операції і процентні доходи від їх здійснення не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Проти такої правової позиції податковий орган не заперечує (викладена в листах ДФС України від 19 жовтня 2016 року №22627/6/99-99-15-03-02-15, від 29 січня 2016 року № 2047/10/28-10-06-11, від 3 лютого 2015 року № 2204/6/99-99-19-03-02-15, від 15 липня 2016 року № 15298/6/99-99-15-03-02-15 тощо) /додані до матеріалів справи/.

Апеляційні доводи податкового органу зводяться до того, що предметом договорів купівлі-продажу, які були укладені між клієнтами позивача і іншими суб'єктами підприємницької діяльності, та які безпосередньо передували укладеним позивачем договорам факторингу (відступлення права грошової вимоги клієнтами позивачу - фактору за відвантажений товар) з наведеними клієнтами, є товари, а не грошові кошти. Отже, і предметом договорів факторингу повинен бути товар, а не право грошової вимоги.

Окрім того, на думку податкового органу, умови вищенаведених договорів факторингу необхідно тлумачити з урахуванням деяких норм законодавства, у зв'язку з застосуванням яких умови договору щодо відступлення права грошової вимоги стають відступленням права вимоги товару.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Жодним Законом України не передбачено право податкового органу або суду тлумачити умови цивільних договорів за власною ініціативою.

З норм ЦК України вбачається, що зміст таких договорів читається буквально.

Тлумачення змісту договорів судом можливо виключно в одному випадку, а саме: якщо його умови незрозумілі виключно сторонам договору (ст.ст. 213, 637 ЦК України) до яких податковий орган не відноситься.

До того ж повноваженнями щодо тлумачення змісту договорів наділені виключно суди цивільної юрисдикції, а не адміністративної.

Отже, крізь призьму будь-якого законодавства зазначені договори факторингу не читай, з них вбачається лише той предмет договору, що був безпосередньо закладений у них сторонами, а саме - відступлення права грошової вимоги (боргові зобов'язання), а не права вимоги поставки товару.

Також, нормами діючого законодавства не передбачено "автоматичного" перетворення предмету цивільних договорів в іншу річ на вимогу контролюючих органів.

Окрім того, норми податкового законодавства, у тому числі підпункт 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 ПК України, не ставлять можливість звільнення від оподаткування ПДВ факторингових операцій з предметом договору - відступлення права грошової вимоги в залежність від умов попередньо укладених клієнтом договорів купівлі-продажу.

Факт укладення позивачем договорів факторингу з предметом договору - відступлення права саме грошової вимоги, а не товару, окрім матеріалів справи, матеріалів податкової перевірки, також, доводиться висновком судово-економічної експертизи від 15 серпня 2016 року, що була призначена судом в межах даної справи.

Також, вищенаведеним експертним висновком не підтверджено заниження позивачем податкових зобов'язань у зв'язку зі здійсненням вищенаведених факторингових операцій /т. 3, а.с. 60-101/.

Окрім того, вищенаведена правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2015 року (справа № К/800/65922/13).

Отже, колегія суддів не приймає до уваги вищенаведені апеляційні доводи податкового органу у зв'язку з їх суперечністю з очевидністю, нормами діючого законодавства та правозастосувною практикою суду касаційної інстанції.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи податкового органу щодо правомірності донарахування 4851,67 гривень ПДВ позивачу у зв'язку зі сплатою ним нерезиденту послуг платіжної системи, так як вони не є об'єктом оподаткування.

Так, за правилами пп. «б» п.185.1. ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Отже, позивач, як член платіжної системи "Свіфт", отримував послуги платіжної системи, які по своїй суті належать до послуг з розрахунково-касового обслуговування.

В п.1.29 ст.1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу (згідно із ст. 1 Закону України).

Відповідно до п.1.43 ст.1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» учасник/член платіжної системи - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

У відповідності до п.1.37 ст.1 даного Закону розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Крім того, в постанові Правління Національного банку України 15.11.2011р. №400 зазначено, що послуги платіжної системи є послугами розрахунково-касового обслуговування.

Відповідно до пп.6.6. п.6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 15.11.2011р. №400, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 грудня 2011р. за №1410/20148, операції зі спеціальними платіжними засобами (далі - СПЗ) є послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ.

Така ж позиція зазначена в листі ДПС України від 11.01.2013p. №334/6/15-3115, операції з постачання послуг, які надаються банкам міжнародними платіжними системами з використанням спеціальних платіжних засобів, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Окрім того, вищенаведена правова позиція наведена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2016 року (К/800/36335/15).

Щодо порушень ст. ст. 159.2.1 ПК України ПК України (ППР від 09.07.2015р. №№ 0000074300 та 0000064300).

Апеляційні доводи зводяться до того, що у 2014 році позивач сформував резерви (у сумі 157990417 гривень) для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій за рахунок сум, які обліковувалися на позабалансових рахунках. При цьому, такими рахунками вважає: 9601 та 9611. Зазначена неправильність формування резервів позбавляє банк права віднесення наведеної суми до витрат.

Відповідно до п. 159.2.1 ст. 159 ПК України (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин), банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії.

Таким чином, страховий резерв заборонено формувати з застосуванням позабалансових кредитних операцій (що обліковуються на позабалансових рахунках).

З метою встановлення правомірності висновків податкового органу щодо наявності вищенаведених порушень позивача необхідно з'ясувати загальний порядок формування та списання банківських резервів, у тому числі у бухгалтерському обліку.

З вищенаведеної норми (ст. 159 ПК України) вбачається, що вищенаведені резерви формуються за всіма видами активних (балансових) кредитних операцій. Позабалансові кредитні операції участі у такому формуванні не приймають.

З Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України (зареєстрована в МЮ України 22 січня 2008 р. за № 48/14739) вбачається, що існує два види кредитних зобов'язань, а саме балансові та позабалансові.

Балансові кредитні зобов'язання характеризуються збігом дати укладення кредитного договору та дати переказу кредитних коштів клієнту банка. Такі кредитні зобов'язання відображаються в балансі.

У позабалансових кредитних зобов'язаннях дата укладення кредитного договору та дата переказу кредитних коштів клієнту банка не збігаються. Дата переказу грошових коштів знаходиться в майбутньому. Тобто, поза балансом обліковуються майбутні активні операції банку. Такі кредитні зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках (Пункт 1.3 Глави першої. Загальних положень. Розділу першого та п.п. 1.1, 1.2 Глави першої. Розділу другого вищенаведеної Інструкції).

Отже, у розумінні ст. 159 ПК України, кредитні операції (зобов'язання) за якими клієнти ще не отримали грошових коштів та які обліковуються поза балансом не приймають участі у формуванні відповідних резервів.

Пунктом 1.9 Глави першої. Розділу сьомого вищенаведеної Інструкції передбачено, що банк відображає в бухгалтерському обліку формування (збільшення) резерву за розміщеними вкладами (депозитами) та наданими кредитами.

Пунктом 2.1 Глави другої. Розділу сьомого вищенаведеної Інструкції передбачено, що Банк відображає в бухгалтерському обліку списання безнадійної та прощення заборгованості за рахунок спеціального резерву. Банк обліковує списану за рахунок спеціальних резервів безнадійну заборгованість за позабалансовими рахунками до визначеного обліковою політикою банку часу з урахуванням вимог законодавства України щодо відшкодування збитків.

Згідно Додатку до вищенаведеної Інструкції, рахунками для обліку списаної у збиток заборгованості є рахунок 9611 А "Списана у збиток заборгованість за кредитними операціями" та рахунок 9601 "Списана за рахунок спеціальних резервів заборгованність за нарахованими доходами за операціями з клієнтами".

Таким чином, рахунки 9611 та 9601 призначені для обліку виключно списаних за рахунок спеціальних резервів збитків, а не позабалансових кредитних операцій у розумінні ст. 159 ПК України.

Податковий орган, в акті перевірки, не зазначав, що позивач у 2014 році сформував резерви на підставі вже списаних збитків. З пояснень податкового органу вбачається, що він щиро вважає рахунки 9611 та 9601 рахунками обліку саме позабалансових кредитних операцій, які такими не є.

З урахуванням того, що на рахунках 9611 та 9601 не обліковуються позабалансові кредитні операції, а про формування резервів на підставі збитків податковий орган не заявляв, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо формування позивачем резерву на підставі позабалансових кредитних операцій.

Окрім того, формування резерву на підставі збитків є не чим іншим як подвійним врахуванням деяких кредитних операцій. Тобто, таке формування повинно було створювати неузгодженість на 157990417 гривень між даними бухгалтерського обліку, первинною документацією тощо щодо кредитних операцій.

Податковий орган доводить свої твердження виключно різноманітними комбінаціями норм матеріального права на підставі яких і робить вищенаведені припущення.

З матеріалів справи вбачається, що в ході вищенаведеної перевірки позивача податковий орган взагалі не досліджував документацію позивача на узгодженість.

Тобто, у податкового органу взагалі не мається належних та допустимих доказів того, що позивач сформував свій резерв на підставі позабалансових кредитних операцій або збитків, окрім набору деяких норм матеріального права.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що будь-яка комбінація норм матеріального права не може створювати доказової бази навіть в адміністративному судочинстві.

Крім того, з норм діючого законодавства не вбачається, що до повноважень податкової належить право перевірки правильності формування банками своїх резервів.

Такі повноваження маються лише у Національного банку України (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національний банк України").

Так, у за наслідками перевірки правильності формування позивачем своїх резервів за період 2012 - 2015 роки Національним банком України в довідці від 3 квітня 2015 року було зазначено про недостатність формування позивачем своїх резервів на 137459 тисяч гривень, що спростовує висновки податкового органу перебільшення зазначеного показника Банком.

Окрім того, до позивача не застосовувалися заходи впливу з боку регулятора через недотримання порядку створення страхових резервів, що є обов'язковою умовою для здійснення висновку про порушення банком такого порядку (ст. 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Окрім того, в межах даної справи було призначено судово-економічну експертизу для з'ясування істинності вищенаведених тверджень податкового органу. Після дослідження усієї, у тому числі первинної, документації експерт дійшов висновку про хибність висновків податкової перевірки про незаконне формування позивачем своїх резервів у 2014 році (експертний висновок від 15 серпня 2016 року № 71/72).

Вищенаведена правова позиція відображена в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2013 року (К/800/8549/13) та від 10 лютого 2015 року (К/800/6558/14).

Отже, колегія суддів не приймає до уваги апеляційні доводи щодо незаконності формування позивачем своїх резервів у 2014 році.

Щодо порушень ст. 160.2 ПК України (ППР від 09.07.2015р. № 0000094300).

Апеляційні доводи зводяться до того, що податковий орган шляхом використання вільного доступу до відкритих джерел інформації, встановив, що контрагент позивача "Temenos Eastern Eyrope Limited" (Кіпр) та його правонаступник у 2015 році "Temenos Middle East Limited" (Кіпр) не є кінцевими бенефіціарами роялті, яке позивач перераховував на їх користь. Таким кінцевим бенефіціаром (в якості засновника) є швейцарська компанія "Temenos Group AG".

Таку інформацію податковий орган отримав на інтернет ресурсі - "Вікіпедія" шляхом дослідження загальних відомостей про швейцарську компанію та її податкової звітності за 2013 рік.

Відповідно до ст. 103.3 ПК України, бенефіціарним отримувачем доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказовою базою можуть бути виключно факти.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, податковий орган повинен довести факти того, що швейцарська компанія "Temenos Group AG" взагалі існує та є засновником вищенаведеного контрагента позивача.

Згідно даних наведених на сайті інтернет-ресурсу "Вікіпедія" у статті "Що таке Вікіпедія", «Википемдия» - загальнодоступна багатоязична універсальна інтернет-енциклопедія з вільним контентом.

Головною особливістю Вікіпедії є то, що створювати і редагувати статті в ній може будь-який користувач Інтернета. Учасники Вікіпедії (читачи Вікіпедії, що зробили у неї хоч одну правку), в свою чергу розподіляються на анонімних учасників та учасників, які зробили обліковий запис.

Усі внесені такими добровольцями зміни негайно стають видимими усім відвідувачам сайта.

Надійність і точність Вікіпедії викликають питання. Вікіпедію критикують за можливість додавання помилкової та неперевіреної інформації (https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%8F).

Таким чином, додавати інформацію до вищенаведеного ресурсу, в анонімному режимі, може будь-яка особа, навіть податковий орган для створення доказової бази.

Окрім того, на самому інтернет ресурсі зазначено про недостовірність його інформації.

Чого не мається на вищенаведеному інтернет ресурсі. Зазначені сторінки не містять будь-яких посилань на те, що вони є офіційним довідником корпоративних прав та податкової звітності кіпрських та швейцарських компаній.

В матеріалах "Вікіпедії" мається сторінка нібито швейцарської компанії "Temenos Group AG". Однак, з урахуванням вищенаведеного невідомо хто її створив та ступінь достовірності її (сторінки) контенту.

Офіційними мовами Швейцарії є німецька, французська, італійська і частково ретороманська.

Сторінка швейцарської компанії викладена англійською. Виникає питання: чому не однією з офіційних державних мов країни реєстрації компанії, які там усі (країни та мови) в наявності.

Податковий орган заявляє, що досліджував податкову звітність швейцарської компанії за 2013 рік. Однак, "Temenos Group AG" не подавала таку до районного податкового органу України. Що за звітність на інтернет ресурсі невідомо.

Окрім того, вся інформація про "швейцарську компанію" викладена англійською. Податковий орган не надав доказів наявності у нього фахівців з достатнім рівнем знань англійської для повного і правильного розуміння контенту сайту.

Не мається у податкового органу також завіреного належним чином переводу вищенаведеної сторінки та податкової звітності "швейцарської компанії", яку він використовував саме на момент прийняття спірних рішень.

Окрім того, достовірні відомості про акціонерів (бенефіціарів) кіпрських компаній містяться виключно в регістрі підприємств Кіпру, витяги з якого теж надають виключно офіційні державні органи Кіпру, а інформація про реальне існування підприємств в Швейцарії у торговому реєстрі Швейцарії, витяги з якого теж надають виключно офіційні державні органи Швейцарії.

Таких витягів у податкового органу взагалі не мається.

Отже, для доведення пов'язаності вищенаведеного контрагента позивача з ймовірно існуючою швейцарською компанією одних даних з анонімного інтернет ресурсу є замало.

З урахуванням відсутності достовірних даних про існування у дійсності швейцарської компанії "Temenos Group AG", відсутності достовірних даних про власників корпоративних прав вищенаведених контрагентів позивача, у колегії суддів не мається жодних підстав для прийняття до уваги припущень податкового органу про те, що кінцевим отримувачем роялті не є вищенаведений кіпрський контрагент позивача.

Вищенаведена правова позиція (щодо застосування норм процесуального права) викладена в рішенні Верховного суду України від 10 червня 2008 року (21-167во08).

Колегія суддів не приймає до уваги висновки експертизи, що були проведені в межах незакінченого досудового кримінального провадження та які стовідсотково співпадають з висновками акту перевірки, у зв`язку з тим, що зазначені висновки ґрунтуються не на фактичних даних, які повинна була встановити експертиза, а на вільному трактуванні експертом норм діючого законодавства, що не входить до його повноважень.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне зменшити апелянту розмір судового збору до 1 мінімальної заробітної плати.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Марфін банк» до спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, за участю третьої особи Національного банку України про скасування податкових повідомлень рішень від 9 липня 2015 року №№ 0000054300, 0000074300, 0000064300, 0000094300 - залишити без змін.

Зменшити спеціалізованій Державній податковій інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби розмір судового збору за подання апеляційної скарги до 1 мінімальної заробітної плати.

Стягнути з спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №: 31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030101, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код класифікації доходів бюджету 22030101 судовий збір у розмірі 3200 (три тисячі двісті) гривень.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /В.Л. Романішин/

/О.І. Шляхтицький/