Рішення № 65041062, 28.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа 758/8938/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/1841/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Супрун Г.Б. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

28 лютого 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Саліхова В.В., Прокопчук Н.О.

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрінком» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрінком», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Вугілляінвест», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 8 квітня 2013 року між ПАТ «Український інноваційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Укрінком» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстровано в реєстрі за №1360.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ «Укрінком» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що у липні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання договору іпотеки недійсним, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 8 квітня 2013 року між ПАТ «Український інноваційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрінбанк») та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого забезпечені вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 4932 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 18 лютого 2013 року, Додаткової угоди № 1 до нього від 08.04.2013 року , Додаткової угоди № 2 до нього від 13 червня 2013 року та додаткових угод, що будуть укладені до нього в майбутньому, укладеного між боржником та іпотекодержателем, відповідно до якого іпотекодержатель надає боржнику кредит в розмірі 11 000 000 доларів США на термін по 16 лютого 2018 року включно зі сплатою відсотків в розмірі 14% процентів річних від суми фактичної заборгованості за кредитом.

Зазначив, що відповідачем порушені його права при укладенні спірного договору, Банк в порушення банківського законодавства, зокрема, п. 3.9 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків Україні, що затверджена постановою НБУ від 28 серпня 2001 року № 368, не мав права укладати договір з ОСОБА_3, який є батьком ОСОБА_4, який, в свою чергу, залучив кошти на умовах субординованого боргу на підставі укладеного з банком договору від 26 вересня 2012 року, тобто є інвестором банку.

У зв'язку із викладеним, просив суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений 8 квітня 2013 року між ним та ПАТ «Український інноваційний банк»,

8 квітня 2013 року між ПАТ «Український інноваційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрінбанк») та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого забезпечені вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 4932 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 18 лютого 2013 року, Додаткової угоди № 1 до нього від 08.04.2013 року , Додаткової угоди № 2 до нього від 13 червня 2013 року та додаткових угод, що будуть укладені до нього в майбутньому, укладеного між боржником та іпотекодержателем, відповідно до якого іпотекодержатель надає боржнику кредит в розмірі 11 000 000 доларів США на термін по 16 лютого 2018 року включно зі сплатою відсотків в розмірі 14% процентів річних від суми фактичної заборгованості за кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2012 року між ПАТ «Український інноваційний банк» та ОСОБА_4 укладено договір про залучення коштів на умовах субординованого боргу № 12-20551, відповідно до якого останній є інвестором банку, згідно п. 1.1, 1.2 вказаного договору, з урахуванням п. 1.2 в редакції додаткового договору від 12 вересня 2013 року, банк приймає від інвестора грошові кошти на умовах субординованого боргу на депозитному рахунку і зобов'язується повернути їх інвестору та виплатити проценти на умовах та в порядку, встановлених цим договором; розмір субординованого боргу становить 10 707 777, 77 доларів США та розміщується на строк до 3 жовтня 2019 року (включно).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. З вимогами про недійсність правочину може звернутися одна із сторін або інша заінтересована особа, яка заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За положенням п. 3.9 глави 3 розділу 2 Інструкції від 28 серпня 2001 року № 368 на період чинності укладеної угоди (до часу погашення облігації) банк-боржник не має права передавати Інвестору (або пов'язаним з ним особам) кошти в будь-якій формі (майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, не покриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку-боржника тощо), крім тих випадків, якщо таке передавання банком-боржником майна або векселів є сплатою процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою.

Також банки можуть здійснювати розрахункові операції з Інвестором (або пов'язаними з ним особами), якщо вони не призводять до кредитування або іншого розміщення коштів у Інвестора (або пов'язаних з ним осіб) або до зустрічних вкладень між банком та Інвестором (або пов'язаними з ним особами). Кошти, що залучені на умовах субординованого боргу, не можуть бути заставою за кредитами та іншими операціями банку-боржника.

Пунктом 3.8 договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу № 12-20551 від 26 вересня 2012 року передбачено, що банк може здійснювати розрахункові операції з інвестором (або пов'язаними з ним особами), якщо вони не призводять до кредитування або іншого розміщення коштів у інвестора (або пов'язаних з ним осіб) або до зустрічних вкладень між банком та інвестором (або пов'язаними з ним особами).

У п. 2.2 Інструкції від 28 серпня 2001 року № 368 зазначено, що пов'язані з Інвестором особи визначаються в порядку, установленому пунктами 1.8 - 1.12 глави 1 розділу VI цієї Інструкції.

Згідно пп. д) п. 1.8 глави 1 розділу VI Інструкції під час розрахунку нормативів кредитного ризику два або більше контрагенти уважаються одним контрагентом і такими, що несуть спільний економічний ризик, за наявності хоча б однієї з таких умов, зокрема, контрагенти, та/або учасники, та/або учасники учасників контрагентів є асоційованими компаніями/дочірніми компаніями/асоційованими особами стосовно один одного.

За ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» асоційованими особами є чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладення іпотечного договору між банком та пов'язаною з інвестором особою призводить до зустрічності вкладень цих осіб при проведенні розрахунків між іпотекодавцем та іпотекодержателем в рахунок погашення кредитної заборгованості, що суперечить вимогам п. 3.9 Інструкції та договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до ст. 203, 204 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частина 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» визначає істотні умови договорів іпотеки, відсутність яких може бути підставою для визнання їх недійсними.

Суд першої інстанції, визнаючи укладений між сторонами іпотечний договір недійсним, зазначив про його невідповідність п. 3.9. глави 3 розділу 3 Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» та п. 3.8 укладеного між Банком та ОСОБА_4 договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 26 вересня 2012 року.

Згідно умов укладеного між Банком та ОСОБА_4 26 вересня 2012 року договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу, банківська установа приймає від інвестора ОСОБА_4 грошові кошти на умовах субординованого боргу на депозитному рахунку і зобов'язується повернути їх інвестору та виплатити проценти на умовах та в порядку, в розмірі 10 707 777,77 дол. США та розміщується на строк по 3 жовтня 2019 року (включно).

Субординований борг - це звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Сума субординованого боргу, включеного до капіталу, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п'яти останніх років дії договору.

Таким чином, субординований борг - це лише боргові зобов'язання між Інвестором та Банком-отримувачем даних коштів, які по своїй суті жодним чином не обмежують Банк у використанні даних коштів у своїй діяльності та можуть бути включені до капіталу банку.

В п. 3.9. Інструкції, яка діяла на момент укладення іпотечного договору, зазначено, що банки можуть здійснювати розрахункові операції з Інвестором (або пов'язаними з ним особами), якщо вони не призводять до кредитування або іншого розміщення коштів у Інвестора (або пов'язаних з ним осіб) або до зустрічних вкладень між Банком та Інвестором (або пов'язаними з ним особами).

Судом встановлено, що позивач є батьком ОСОБА_4 - кредитором відповідача за субординованим боргом.

Зі змісту укладеного між ПАТ «Укрінбанк» та ОСОБА_3 іпотечного договору вбачається, що банк згідно умов цього договору не кредитує позивача, який є майновим поручителем, та не розміщує у нього будь-які грошові кошти, зустрічних вкладень зі ОСОБА_3 за умовами іпотечного договору Банк теж не проводить.

Таким чином, підстави вважати, що укладений між сторонами 8 квітня 2013 року іпотечний договір суперечить умовам укладеного між ПАТ «Укрінбанк» та ОСОБА_4 26 вересня 2012 року договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу та порушує п. 3.9 Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог про визнання недійсним іпотечного договору, зважаючи на встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, висновок суду першої інстанції про наявність підстав до задоволення позову ОСОБА_3 є таким, що не відповідає обставинам справи.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є - недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрінком» задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року скасувати, ухваливши нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрінком», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Вугілляінвест», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним, відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді