Ухвала суду № 65040916, 22.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 757/40536/16-ц Головуючий у суді першої інстанції - Цокол Л.І.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/2977/2017 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 рокуОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» про визнання договору недійсним договору фінансового лізингу №004702 від 27.07.2016 та стягнення 20 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з відповідачем був укладений договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язувався придбати предмет лізингу, яким є мінітрактор XINGTAI 244 і передати його у користування лізингоодержувачу на строк і умовах, передбачених договором. Позивач посилався на те, що при укладенні договору сторони обумовили вартість предмету лізингу в розмірі 45 000 грн. При цьому позивач сплатив 20 000 грн. та вважав, що після сплати цих коштів отримає транспортний засіб. Однак відповідач повідомив позивача про необхідність сплати ще 100 000 грн. та комісію за передачу предмета лізингу у розмірі 6 000 грн., платежів за реєстрацію та страхування предмету лізингу. Вважає, що договір в силу положень, що суперечать законодавству України є недійсним.

Крім того, позивач зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 4, 10, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в договорі не вказано, який саме транспортний засіб буде переданий у власність лізингоодержувачу - якого кольору, року, виробництва, якої внутрішньої комплектації, тобто у договорі не вказано предмету лізингу (найменування продукції), що порушує право позивача на отримання достовірної інформації про продукцію.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.11.2016 позов задоволено. Визнано недійсним Договір фінансового лізингу №004702 від 27.07.2016, укладений між ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» та ОСОБА_3

Стягнуто з ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення сплачених коштів за договором фінансового лізингу 20 000 грн., судові втрати у розмірі 3 002,42грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує, що є хибними висновки суду викладені в рішенні про те, що умови договору є несправедливими та такими, що суперечать принципу добросовісності і створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справиповідомлені належним чином. Представник позивача надіслав поштою до суду заперечення на апеляційну скаргу та просив відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що 27.07.2016 між ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» (лізингодавець) та ОСОБА_3 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №0047002 (з додатками), предметом якого є транспортний засіб - мінітрактор XINGTAI 244, вартістю 200 000 грн.

На виконання умов даного Договору ОСОБА_3 згідно квитанції № ПНІ 670 від 27.07.2016, були внесені кошти в сумі 20 000 грн. на рахунок TOB «ЛК «Еталон».

Проте, після отримання платежу, відповідач повідомив позивачу, що ним було сплачено 20 000 грн. як комісію за організацію, а для отримання у лізинг трактора йому необхідно сплатити ще авансовий платіж у розмірі 100 000 грн., комісію за передачу предмета лізингу у розмірі 6 000 грн., платежі за реєстрацію та страхування предмета лізингу, що випливає із Додатків до Договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього ж кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, згідно положень вищезазначених норм Закону, перелік можливих, обумовлених сторонами, лізингових платежів є вичерпним, і не підлягає розширенню.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Нормою ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору

Крім того, Верховний суд України зазначив необхідність встановити, чи була у лізингової компанії на час укладення спірного договору ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що відповідно до статті 227 ЦК України може слугувати підставою, за її відсутності, для визнання договору фінансового лізингу недійсним, а також недійсним на підставі норми статті 799 ЦК України, яка підлягає застосуванню у разі відсутності нотаріального посвідчення спірного договору на підставі норми частини першої статті 220 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Держфінпослуг Законом не наділена повноваженнями скасовувати вимоги законів про необхідність одержання ліцензій на право здійснення фінансових послуг.

Тому до правовідносин сторін справи не підлягають застосуванню норми «Положення про надання фінансових послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами», затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 21 від 22.01.2004, щодо права здійснення фінансового лізингу без отримання ліцензії, як такі, що протирічать вищевказаним нормам закону, як акту вищої юридичної сили, та дозволяють здійснення господарської діяльності без ліцензії.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Оскільки, спірний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, у відповідача відсутня ліцензія на здійснення фінансових операцій, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Отже, суд першої інстанції на підставі повної і всебічної оцінки доказів обгрунтовано дійшов висновку про недійсність спірного договору, про застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім коштів у розмірі 20 000 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи викладені в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А.Шебуєва