Рішення № 65039368, 27.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017

Справа №910/67/17

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ІДНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім харчових технологій"

про стягнення коштів 124649,08 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ІДНА" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім харчових технологій" (відповідач) про стягнення коштів 124649,08 грн., з яких: 69000,00 грн. основного боргу, 40642,28 грн. пені, 3208,94 грн. 3% річних та 11797,86 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору від 25.10.2013 на підставі видаткових накладних № РН-0000215 від 23.12.2015, № РН-0000024 від 09.01.2016, № РН-0000043 від 11.01.2016, № РН-0000099 від 17.01.2016 позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов наведеного договору лише частково оплатив поставлений товар, що призвело до виникнення у нього заборгованості за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2017 порушено провадження у справі № 910/67/17 та призначено розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.01.2017 про порушення провадження у справі № 910/67/17, щодо вірного зазначення дати судового розгляду справи, розгляд справи призначено на 03.02.2017 о 14:40 год.

24.01.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 05.01.2017 про порушення провадження у справі № 910/67/17. В якості додатків до вказаної заяви позивачем залучені оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви, а також оригінали банківських виписок на підтвердження здійснення відповідачем часткових розрахунків за поставлений позивачем товар. Також, у поданій заяві позивач зазначив про можливість вирішення спору за наявними у справі матеріалами, без участі представників позивача, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 03.02.2017 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судове засідання, призначене на 03.02.2017, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 05.01.2017 про порушення провадження у справі № 910/67/17 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Враховуючи нез'явлення представників сторін в судове засідання, невиконання відповідачем вимог ухвали суду від 05.01.2017 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 03.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2017 розгляд справи відкладено на 27.02.2017 о 11:30 год.

В судове засідання 27.02.2017 представник позивача не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103038254158. Водночас судом враховано, що відповідно до заяви на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 05.01.2017, яка надійшла через відділ діловодства суду 24.01.2017, позивач зазначив про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами та без участі представників позивача, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 27.02.2017 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 05.01.2017 та від 03.02.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103038254140.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез‘явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Наразі, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез’явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас, судом також враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 27.02.2017.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 27.02.2017 без участі представників позивача та відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 27.02.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, які знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.10.2013 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ІДНА" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім харчових технологій" (покупець, відповідач) був укладений договір (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язався передавати у власність покупцю тушки патрані курчат бройлерів та субпродукти охолоджені та заморожені (надалі – товар) згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов’язався приймати товар та оплачувати його вартість на умовах Договору.

Згідно п. 1.2 Договору визначено, що кількість та ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід’ємними частинами Договору.

Відповідно п. 3.2 Договору покупець (відповідач) зобов’язався, зокрема, оплачувати продавцю (позивачу) вартість кожної партії товару в готівковій або безготівковій формі згідно п. 4.3 Договору.

Так, згідно вказаного пункту 4.3 Договору відповідач зобов’язався здійснити 100% оплату замовленого товару в момент отримання товару.

Згідно п. 6.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013. Водночас, пунктом 6.2 Договору сторони узгодили, що дія даного договору продовжується на один рік, якщо жодна сторона не заявить письмово про його розірвання не пізніше ніж за 15 днів до закінчення дії Договору.

Станом на час розгляду справи по суті Договір є чинним, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору на підставі видаткових накладних № РН-0000215 від 23.12.2015, № РН-0000024 від 09.01.2016, № РН-0000043 від 11.01.2016, № РН-0000099 від 17.01.2016 ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 502271,96 грн. (в т.ч. ПДВ).

Втім, як стверджує позивач, відповідач порушив зобов’язання щодо оплати поставленого товару в момент отримання товару, як це передбачено п. 4.3 Договору, а фактично таку оплату здійснював частково, остання часткова оплата була здійснена відповідачем 05.07.2016, а всього відповідач сплатив за поставлений товар на підставі вищевказаних видаткових накладних 433271,96 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками.

За наведених обставин, заборгованість відповідача за поставлений позивачем на підставі Договору за вищевказаними видатковими накладними товар становить 69000,00 грн. (основний борг), у зв’язку з чим позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу, а також 40642,28 грн. пені, 3208,94 грн. 3% річних та 11797,86 грн. інфляційних втрат, з огляду на прострочення відповідачем зобов‘язання з оплати товару за Договором.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору від 25.10.2013 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі – ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № РН-0000215 від 23.12.2015, № РН-0000024 від 09.01.2016, № РН-0000043 від 11.01.2016, № РН-0000099 від 17.01.2016 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 502271,96 грн. (в т.ч. ПДВ).

Наведені видаткові накладні на загальну суму 502271,96 грн., які містять підпис уповноваженої особи відповідача та скріплені печаткою відповідача, приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару на загальну суму 502271,96 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.3 Договору встановлено обов’язок відповідача здійснити 100% оплату замовленого товару в момент отримання товару.

Отже, враховуючи дату отримання товару за відповідною видатковою накладною, відповідач з урахуванням п. 4.3 Договору повинен був оплатити вартість товару за видатковою накладною № РН-0000215 – 23.12.2015, за видатковою накладною № РН-0000024 - 09.01.2016, за видатковою накладеною № РН-0000043 - 11.01.2016, за видатковою накладною № РН-0000099 - 17.01.2016

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи, зокрема, банківськими виписками, підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату в сумі 433271,96 грн. за товар, поставлений позивачем за Договором згідно видаткових накладних № РН-0000215 від 23.12.2015, № РН-0000024 від 09.01.2016, № РН-0000043 від 11.01.2016, № РН-0000099 від 17.01.2016, у зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний товар станом на час розгляду справи по суті становить 69000,00 грн. (502271,96 грн. – 433271,96 грн. = 69000,00 грн.).

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 69000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на прострочення відповідачем оплати за товар, поставлений згідно спірних видаткових накладних, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 40642,28 грн. пені, 3208,94 грн. 3% річних та 11797,86 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки по матеріалам справи судом було встановлено, що відповідач повинен був оплатити вартість товару за видатковою накладною № РН-0000215 – 23.12.2015, за видатковою накладною № РН-0000024 - 09.01.2016, за видатковою накладеною № РН-0000043 - 11.01.2016, за видатковою накладною № РН-0000099 - 17.01.2016, то, відповідно з наступних дат за вказаними датами, визначається початок прострочення оплати товару за відповідною видатковою накладною. Зокрема, за останньою видатковою накладною № РН-0000099 - 17.01.2016 прострочення з оплати товару розпочалося з 18.01.2016.

Судом також встановлено, що відповідач не здійснив оплату в строк, визначений пунктом 4.3 Договору, а проводив оплату за товар частковими платежами в період з 06.01.2016 по 05.07.2016. Остання оплата, здійснена відповідачем в рахунок погашення заборгованості за товар, поставлений на підставі вищенаведених видаткових накладних, була здійснена відповідачем 05.07.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за 05.07.2016.

Таким чином, дії відповідача є порушенням грошового зобов‘язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі – постанова Пленуму ВГСУ № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.5 Договору сторони передбачили, що у випадку невчасного розрахунку за товар покупець (відповідач) сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми неоплаченого товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

З огляду на доданий до позовної заяви розрахунок пені, вбачається, що сума пені розрахована позивачем в розмірі 40642,28 грн. за період з 28.12.2015 по 28.12.2016.

Водночас, суд зазначає, що навіть за останньою видатковою накладною № РН-0000099 від 17.01.2016 прострочення відповідача з оплати виникло з 18.01.2016 та з урахуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування пені за цією видатковою накладною можливе лише за період з 18.01.2016 по 18.07.2016 (за період 6 місяців від дня, коли зобов'язання з оплати за цією видатковою накладною мало бути виконане).

При цьому судом враховано роз‘яснення, надані господарським судам у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, а саме: щодо пені за порушення грошових зобов‘язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Судом встановлено, що укладеним між сторонами Договором (пункт 7.5) не передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України. За таких обставин, судом здійснено (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перерахунок суми пені, з урахуванням при цьому приписів частини шостої статті 232 ГК України, та встановлено, що сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача за прострочення оплати за спірними видатковими накладними становить 31561,05 грн. за період з 28.12.2015 по 18.07.2016. В іншій частині вимог про стягнення пені в розмірі 9081,23 грн. (40642,28 грн. – 31561,05 грн. = 9081,23 грн.) позивачу належить відмовити з огляду на вищенаведені підстави.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") наданого позивачем розрахунку 3% річних в сумі 3208,94 грн. за період з 23.12.2015 по 28.12.2016, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірними та повністю відповідає умовам Договору і матеріалам справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3208,94 грн. 3% річних за період з 23.12.2015 по 28.12.2016 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з положеннями пункту 3.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

У п. 3.2 вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ № 14 зазначено, зокрема, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У наведеному пункті 3.2 також зазначено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р.

З огляду на доданий до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат, вбачається, що інфляційні втрати в розмірі 11797,86 грн. розраховані позивачем починаючи з січня по жовтень 2016 року, але фактично лише за січень, березень, квітень, травень, вересень (двічі), жовтень 2016 року, т.т. лише за місяці, в яких мала місце інфляція. При цьому в розрахунок інфляційних втрат позивачем не включені періоди часу (лютий, червень, липень, серпень 2016 року, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Врахувавши наведені обставини, здійснивши перевірку (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в розмірі 11797,86 грн., суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають лише частковому задоволенню в розмірі 9559,86 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2238,00 грн. (11797,86 грн. – 9559,86 грн. = 2238,00 грн.) позивачу належить відмовити, з огляду на не включення ним до розрахунку інфляційних втрат періодів часу, в яких мала місце дефляція, а також подвійне включення до вказаного розрахунку суми інфляційних втрат за вересень 2016 року.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання 06.02.2017 та 27.02.2017 не з‘явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, рівно як і контррозрахунок заявлених до стягнення сум, суду не подав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 69000,00 грн. основного боргу, 31561,05 грн. пені, 3208,94 грн. 3% річних, 9559,86 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в сумі 1699,95 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім харчових технологій" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код 32597173) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ІДНА" (35113, Рівненська обл., Млинівський район, село Острожець, вул. Центральна, будинок 30, ідентифікаційний код 32263374) 69000,00 грн. (шістдесят дев’ять тисяч гривень 00 коп.) основного боргу, 31561,05 грн. (тридцять одну тисячу п’ятсот шістдесят одну гривню 05 коп.) пені, 3208,94 грн. (три тисячі двісті вісім гривень 94 коп.) 3% річних, 9559,86 грн. (дев’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят дев’ять гривень 86 коп.) інфляційних втрат, 1699,95 грн. (одну тисячу шістсот дев’яносто дев’ять гривень 95 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.03.2017

Суддя Гумега О.В.