Постанова № 65038288, 22.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 р. Справа № 638/11742/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - Вишневського О.В., Клименка Р.Д., відповідача - ОСОБА_3; відповідача - ОСОБА_4, перекладачів - ОСОБА_5, ОСОБА_14

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Таджикистану ОСОБА_4 на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016р. по справі № 638/11742/16-а

за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

до Громадянина Таджикистану ОСОБА_4

про примусове видворення іноземця з України,

ВСТАНОВИЛА:

Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - позивач, ГУ ДМС України в Харківській області) звернулось до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Громадянина Таджикистану ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_4), в якому просить суд винести постанову про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Республіки Таджикистан, постійно проживаючого: Республіка Таджикистан.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016 року по справі № 638/11742/16-а адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Таджикистану ОСОБА_4 про примусове видворення іноземця з України - задоволено.

Примусово видворено громадянина Таджикистану ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі території України.

Постанову звернуто до негайного виконання.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016 року по справі № 638/11742/16-а та прийняти нове рішення з урахуванням остаточного рішення, прийнятого за заявою ОСОБА_4 про надання йому статусу біженця в Україні.

Відповідач та його представник, в обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні пояснили, що судом першої інстанції залишено без уваги той факт, що перекладач, присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, вільно не володіє мовою, якою здійснювалося судочинство та мовою необхідною для спілкування з відповідачем, що в свою чергу спричинило нерозуміння відповідачем точного змісту судового процесу. Таким чином, враховуючи відсутність будь-яких доказів, які б свідчили, що громадянин ОСОБА_9 є перекладачем з української на таджицьку мови, а також неповний переклад пояснень відповідача, вважають, що вказане суттєво вплинуло на прийняте рішення та позбавило права відповідача не бути видвореним до країни походження. Крім того, зазначають, що через побоювання кримінального покарання та жорсткого поводження у разі видворення відповідача до країни походження, останній звернувся до Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області із заявою про надання статусу біженця. Отже, з викладених доводів вважають рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Представники позивача у наданих до суду запереченнях на апеляційну скаргу та у судовому засіданні, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016 року по справі № 638/11742/16-а залишити без змін. Зокрема, зазначають, що 20.04.2016 року співробітниками Департаменту ЗНД СБ України виявлено громадянина республіки Таджикистан ОСОБА_4, який знаходився в Україні без документів на право проживання в Україні. Зазначають, що Громадянин Таджикистану ОСОБА_4 на території України перебуває незаконно, необхідних документів, постійного місця проживання та законного джерела існування, близьких родичів, власності, коштів на території України не має. Рішення про його примусове повернення у встановлений строк не виконав. Вказують, що ОСОБА_4 в подальшому ухилятиметься від виїзду з території України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20.04.2016 року співробітниками Департаменту ЗНД СБ України у ході здійснення контрольно-розвідувальних заходів виявлено громадянина республіки Таджикистан ОСОБА_4, який знаходився в Україні без документів на право проживання в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, за порушення правил перебування іноземних громадян на території України, громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП , що підтверджується протоколом серії ПР МХК № 112802 від 18.07.2016 року.

За час перебування на території України громадянин Таджикистану ОСОБА_4 на території України офіційно не працевлаштовувався, близьких родичів серед громадян України, необхідних документів, постійного місця проживання та законного джерела існування, власності, коштів на території України не має.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» провідним спеціалістом сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Деснянського РВ ГУ ДМС України в м. Києві 20.04.2016 року прийнято рішення, яке затверджене начальником Деснянського РВ ГУ ДМС України в м. Києві Галузіним Ю.В., про примусове повернення громадянина республіки Таджикистану ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказаним рішенням відповідача зобов'язано покинути територію України у термін до 26.04.2016 року. Проте, громадянин Таджикистану ОСОБА_4 територію України не покинув.

У відповідності до приписів чинного законодавства, з метою виконання покладених законом обов'язків, позивач звернувся до суду з даним позовом про примусове видворення відповідача за межі України.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухилятиметься від виїзду за межі території України в добровільному порядку, про що свідчить порушення позивачем чинного законодавства України, відсутність документа на право перебування в Україні та коштів, за рахунок яких позивач може самостійно покинути територію України, а також відсутність законних підстав перебування та проживання на території України, зокрема відсутність статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Щодо доводів відповідача про те, що перекладач, присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, вільно не володіє мовою, якою здійснювалося судочинство та мовою необхідною для спілкування з відповідачем, що в свою чергу спричинило нерозуміння відповідачем точного змісту судового процесу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

За приписами частин 1 та 2 статті 68 КАС України, перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. У разі необхідності перекладач допускається до участі ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_9 є перекладачем у розумінні положень статті 68 КАС України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи журнал та звукозапис судового засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції не було повною мірою забезпечено право відповідача на використання мови, якою він вільно володіє, а саме: таджицької .

По суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-УІ від 22.09.2011 року визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворенні за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", статтею 13 Закону України "Про імміграцію" .

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до статті 26 вказаного Закону, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Відповідно до ч.5 зазначеної статті, іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Враховуючи вищенаведені положення статей 26 і 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусовому видворенню передують дві обставини, а саме прийняття рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття такого рішення.

20.04.2016 року прийнято рішення про примусове повернення громадянина республіки Таджикистану ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказаним рішенням відповідача зобов'язано покинути територію України у термін до 26.04.2016 року ОСОБА_4 (а.с.11-12). Проте, громадянин Таджикистану ОСОБА_4 територію України не покинув.

Відповідно до ч.8 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до УДМС України у Чернігівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується довідкою про звернення за захистом в Україні № 006002 (а.с.38). За наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 рішенням органу ДМС відповідачу відмовлено у наданні статусу біженця. Зазначене рішення оскаржено до суду (а.с. 40).

Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема ст.ст. 1, 12 Закону, передбачено, що перебування біженця (шукача статусу біженця) в процедурі визначення статусу біженця (включаючи оскарження) за наявності довідки про звернення за захистом в Україні, засвідчує законність перебування такої особи на території України.

Відповідно до положень ст.ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Таким чином, оскільки на даний час не прийнято остаточного рішення щодо визначення статусу відповідача і на відповідача поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», згідно з ч.8 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», підстави для примусового видворення відповідача за межі території України до завершення процедури визначення його статусу відсутні.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, передчасними, а відтак не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016 року по справі № 638/11742/16-а не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, внаслідок допущених порушень підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про зупинення виконання постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016 року по справі № 638/11742/16-а, колегія суддів вважає його необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає, з огляду на відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 257 КАС України для зупинення виконання постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254, 257 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Громадянина Таджикистану ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016р. по справі № 638/11742/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області відмовити.

В задоволенні клопотання представника відповідача щодо зупинення виконання постанови відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В. Повний текст постанови виготовлений 27.02.2017 р.