Ухвала суду № 65037897, 27.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 р. Справа № 876/9502/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Носа С.П., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконними та скасування постанов про зупинення виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконними та скасування постанов про зупинення виконавчого провадження від 04.10.2016 року ВП № 40553332, від 04.10.2016 року ВП № 40553439.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2016 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Вважає оскаржувану постанову прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а тому просить її скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції досліджуючи обставини справи прийшов до помилкового висновку в тому, що у відповідача не було підстав визначених п.п. 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Звертає увагу на те, що судом не досліджувались наявність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу визначених п.п. 2-4 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як передбачено ч.1 ст.2 цього ж Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в апеляційній інстанції, що 14.09.2011 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом винесена постанова по справі № 2а-263/08/0970, яка набрала законної сили 13.11.2012 року.

05.11.2013 року державним виконавцем за виконавчими листами № 2а-263/08/0970 винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 40553439 про стягнення з Івано-Франківської ОДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134871,44 грн та про відкриття виконавчого провадження № 40553332 про стягнення з Івано-Франківської ОДА моральної шкоди в сумі 10000 грн.

20.06.2014 року державним виконавцем винесені по цих двох виконавчих провадженнях постанови про повернення стягувачу виконавчого документу.

16.09.2014 року, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі № 809/2114/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України по виконанню виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду № №2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року у виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332. Визнано незаконними та скасовані постанови державного виконавця ДВС України по виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332 про повернення стягувачу виконавчого документу.

24.07.2015 року державним виконавцем Департаменту ДВС України постановлені постанови про відновлення виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332.

20.11.2015 року державним виконавцем Департаменту ДВС України постановлені постанови про повернення виконавчих документів стягувану.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 року по справі № 809/4357/15, яка набрала законної сили визнано протиправними та скасовано постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.11.2015 року у виконавчих провадженнях ВП № 40553439 та ВП №40553332.

На виконання зазначеної постанови суду 06.07.2016 року відповідачем поновлено вказані виконавчі провадження.

04.10.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанови про зупинення виконавчих проваджень ВП № 40553439 та ВП № 40553332 на підставі п. 18 ч. 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" та ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Не погодившись з наведеними постановами позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт безпідставності повернення відповідачем позивачу виконавчих документів, неодноразово встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили та положення ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стосуються стягнення коштів лише з державних підприємств або юридичних осіб, а не - державних органів.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх вірними з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. №606-ХІV .

Відповідно до ст. 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи, щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

У відповідності до ч. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Згідно із приписами ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу», працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Відповідно до п. 18 ч. 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Аналізуючи наведену норму права суд першої інстанції вірно визначився, що обов'язковою умовою для застосування зазначеної норми є надіслання виконавчого документа до органів казначейства та лише у випадку передбаченому частиною 3 статті4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Частиною першою ст. 4 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Отже положення ст. 4 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI наведеного Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI стосується стягнення коштів лише з державних підприємств або юридичних осіб, а не - державних органів.

Питання стягнення коштів з державних органів визначено ст.3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI, яка не містить аналогічних приписів ч.3 ст.4 наведеного Закону.

Звертаючи увагу на наведені вище норми права суд першої інстанції обґрунтовано визначився, що подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, можливе лише у випадку встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Судовими рішеннями, що набрали законної сили визнано незаконними та скасовані постанови державного виконавця ДВС України по виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332 про повернення стягувачу виконавчого документу.

Беручи до уваги наведені нормативно-правові акти та встановлені обставини справи, що підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно, в порушення вимог статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" було направлено до Державної казначейської служби України пакет документів, необхідний для перерахування коштів стягувачу. Та як наслідок, виносячи оскаржувані постанови, протиправно застосовано положення п. 18 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи та прийшов до вірного висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2016 року у справі № 809/1391/16 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді С.П. Нос

І.М. Обрізко

Повний текс виготовлено 28.02.2017р.