Ухвала суду № 65037812, 08.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17284/16 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенка Ігоря Івановича про визнання кредитором та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенка Ігоря Івановича про визнання кредитором та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень, у розумінні пункту 7 вказаної частини статті КАС України, це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 зазначеного Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Оскільки законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір», тому для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Відповідно до положень статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати вищенаведені правила, які встановлюють відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції.

З підстав, передбачених частиною першою статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Частиною другої цієї статті визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у розумінні положень статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно частини першої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно частини першої статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду.

Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Статтею 37 зазначеного Закону передбачені повноваження уповноваженої особи Фонду під час тимчасової адміністрації.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частини восьмої статті 36 Закону, дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Отже, за своїм характером спір між уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і позивачем, є публічно-правовим, оскільки стосується повноважень першого, які вчинені під час здійснення тимчасової адміністрації банку, а відтак такий спір є публічно - правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами КАС України.

Аналогічна позиція викладена в пункті 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», згідно якого, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

При цьому, оцінюючи посилання суду першої інстанції на правову позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 16.02.2016 року у справі №826/2043/15 судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 157 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Системний аналіз наведених норм ГПК України дає підстави для висновку, що позивач як фізична особа має право на звернення до господарського суду як кредитор виключно у випадку порушення щодо боржника справи про банкрутство. Аналогічний висновок випливає й зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який, хоча й визначає досудові та судові процедури, які застосовуються до боржника, однак не передбачає можливості звернення до суду із вимогою кредитора особи поза межами справи про банкрутство окрім випадку, коли даною заявою така процедура ініціюється.

Поряд з цим, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містять судових процедур, які застосовуються до банку, що ліквідується, у розумінні положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Наведене унеможливлює особу звернутися до господарського суду за захистом своїх прав як кредитора, адже рішення щодо акцептування кредиторських вимог приймається уповноваженою особою, а не судом у порядку ГПК України.

Такий висновок поряд з іншим підтверджується приписами ч. 4 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де закріплено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку.

При цьому судом враховується, що в силу положень ст. 2 ГПК України провадження у справі взагалі не може бути порушено за позовом фізичної особи окрім випадків звернення її як кредитора у рамках справи про банкрутство, ініціювання банкрутства, а також корпоративних спорів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про віднесення даного спору до юрисдикції господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 41, 197, 199, 204, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 01.03.2017 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.