Рішення № 65032781, 23.02.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/210/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Мурашко С. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

23.02.2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Мурашка С.І.

суддів Гайсюка О.В., Карпенка О.Л.

за участі секретаря Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницькому цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2016 року і

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», яке є правонаступником АКБ «Правекс-Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просило стягнути солідарно на користь банку борг за кредитним договором № 4659-011/06Р від 27.11.2006 року в сумі 80001,64 грн., що складається з заборгованості по кредиту в сумі 29805,84 грн. та процентів в сумі 50195,80 грн.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Правекс-Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачів адвокат ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не зявився, надав клопотання про відкладення розгляду справи та розглядати справу в режимі відеоконференції.

Згідно положень ст.158-1 ЦПК України суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи іншого учасника цивільного процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.

Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за пять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.

Оскільки судове засідання було призначене на 11.30 год. клопотання позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції надійшло на електронну пошту суду об 11.04 год., тобто за 26 хвилин до початку судового засідання, у справі вже робилася перерва, а визначений ст.157 ЦПК України строк розгляду справи спливає 01.03.2017 року, тобто через 6 днів, колегія суддів ухвалила в задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції відмовити та провести розгляд справи без представника позивача, який не повідомив про поважність причини неявки, що відповідає положенням ст.ст. 158-1,305 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 уклав з позивачем кредитний договір № 4659-011/06Р від 27.11.2006 року та отримав кредит в сумі 46500 грн. на умовах його повернення та сплати процентів згідно договору.

З метою забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором, між кредитором та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки № 4659-011/06Р від 27.11.2006 року.

Кредитор вже звертався до боржників, відповідачів по справі, з позовною заявою 15.03.2010 року з вимогами повернути всю суму боргу у розмірі 29805,84 грн. та пені.

Згідно акту опису та арешту майна від 05.11.2009 року у боржника ОСОБА_2 для реалізації, за виконавчим написом нотаріуса було описано та вилучено майно, транспортний засіб.

Позовну заяву від 15.03.2010 року ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07.09.2010 року залишено без розгляду, з підстав, встановлених п. 3, ч. 1, ст. 207 ЦПК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України з 07.09.2010 року, після переривання строку позовної давності шляхом предявлення позову до суду, перебіг такого строку розпочався знову та відповідно сплив 07.09.2013 року. Також сплив і шестимісячний строк предявлення кредитором вимог до поручителя.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Матеріалами справи підтверджується, що 27.11.2006 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №6459-011/06Р, за умовами якого банк строком до 27.11.2013 року надав кредит в національній валюті для своєчасної оплати боржником вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу транспортного засобу №4659-011/06Р від 16.11.2006 року, а також для оплати страхових платежів згідно з договорами страхування автомобіля в розмірі 46500 грн. (а.с.6-9).

Для забезпечення виконання боржником зобовязань за кредитним договором 27.11.2013 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №4659-011/06Р, за яким поручитель зобовязався нести солідарну майнову відповідальність перед Банком за невиконання позичальником зобовязань за кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом (п.1.1 договору поруки). Термін дії договору поруки до 27.11.2016 року (а.с.10).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 28.10.2015 року становить 80001,64 грн., з яких: 29805,84 грн. заборгованість за кредитом; 50195,80 грн. проценти (а.с.5).

У березні 2010 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно на користь Банку заборгованості за кредитним договором№6459-011/06Р укладеного 27.11.2006 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_2, в розмірі 90138,96 грн. (а.с.70-74).

Ухвалою суду від 07 вересня 2010 року позовну заяву залишено без розгляду з підстав визначених п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України (а.с.79).

Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені,кредитор відповідно до частини другоїстатті 1050 ЦК Українизмінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов.

Банк звернувся у березні 2010 року до суду із відповідними вимогами до боржника та поручителя, проте ухвалою суду від 07.09.2010 року позов залишено без розгляду в звязку з повторною неявкою позивача.

Повторно банк звернувся до суду у березні 2016 року, проте з урахуванням того, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до ч.3 ст.264 ЦК позов предявлено після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Такий висновок узгоджується з правовою позицієюяка викладена Верховним Судом України в постанові від 2 грудня 2015року у справі № 6-1707цс15.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги по стягненню заборгованості по тілу кредиту задоволенню не підлягають.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договір поруки вважається припиненим, оскільки сплив шестимісячний строк предявлення вимог до поручителя.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14.

Згідно пункту 4.1 договору поруки №4659-011/06Р укладеного 27.11.2006 року між банком та ОСОБА_3 (а.с.10) даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 27.11.2016 року.

Строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобовязання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обовязок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Оскільки спливла позовна давність до основних вимог вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, тобто до вимог до поручителя, що узгоджується з положеннями ст.266 ЦК України.

За таких обставин позовні вимоги до поручителя в частині стягнення тіла кредиту задоволенню не підлягають.

Не можна погодитися з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобовязання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобовязання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини пятої статті 261 ЦК України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі №2-249цс15.

Пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що кредит надається позичальникові у строк з 27.11.2006 року до 27.11.2013 року зі сплатою16,99 відсотків річних.

Позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом рівними частинами в сумі 554 грн. щомісяця до 10 числа наступного місяця (п.4.4 договору).

Відсотки за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у термін до 10 числа місяця наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент припинення дії договору, вказаного в п.1.2 даного договору (п.4.5 договору).

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, відповідно до положень ч.1 ст.1048 ЦК України на користь банку підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами у межах строку позовної давності.

Таким чином, відповідно до розрахунку заборгованості про процентах (а.с.5) в межах строку позовної давності, починаючи з 01.03.2013 року до 28.10.2015 року, з відповідачів на користь банку підлягає стягненню 12833 грн. 48 коп. процентів за користування кредитними коштами.

Неправильне застосування та порушення судом норм матеріального і процесуального права відповідно до ч.1 п.4 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, в розмірі 16 відсотків від ціни позову, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь банку підлягають стягненню судові витрати в розмірі по 231,50 грн., з кожного.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2016 року скасувати на ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» 12833 (дванадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн. 48 коп. процентів за кредитним договором №4659-011/06Р укладеного 27 листопада 2006 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» по 231,50 грн., з кожного, судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: С.І.Мурашко

Судді: О.В.Гайсюк

ОСОБА_5