Рішення № 65032444, 01.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/1763/15-ц

Провадження № 22-ц/779/396/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.

секретарів Капущак С.В., Петріва Д.Б.

за участю: представника апелянта - ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсним іпотечного договору, - за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Галицького районного суду від 08 грудня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2016 року представник ОСОБА_6 в інтересах довірителя ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ПАТ «ДельтаБанк», ПАТ «Кредитпромбанк», зазначивши, що між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №06/130/07-С від 12 листопада 2007 року, відповідно до умов якого банк надав боржнику 200000 грн. на строк до 11 листопада 2022 року. В якості забезпечення виконання зобов'язань боржником згідно договору іпотеки №13/130/101/07-с від 12 листопада 2007 року посвідченого нотаріально передано в іпотеку банку виробниче приміщення площею 412 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_3 перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 до 27 липня 2004 року. 23 жовтня 2003 року на прилюдних торгах за спільні кошти придбали нежитлове приміщення кормового цеху, що за адресою: АДРЕСА_1., а 30 квітня 2005 року ОСОБА_5 отримав Свідоцтво про права власності на зазначене приміщення. Позивач вважає, що спірне приміщення перебуває у її та ОСОБА_5 спільній сумісній власності і на укладення іпотечного договору згоди вона не надавала, а тому іпотечний договір слід визнати недійсним.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №13/130/101/07-с, укладений 12 листопада 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_5, посвідчений Державним нотаріусом Галицького районної державної нотаріальної контори Чіпко Н.З., предметом іпотеки за яким є виробниче приміщення площею 412 кв. м., що знаходиться за адресою; АДРЕСА_1.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, доводи якої зводяться до того, що в суду були відсутні будь-які підстави для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним відповідно до ч.1 ст.17 ЗУ «Про іпотеку». Так, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано 27.07.2004 року, і 27.07.2007 року сплив термін позовної давності щодо поділу майна подружжя. На час оформлення права власності та звернення до банку з метою отримання кредитних коштів ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі не перебував, а тому не було необхідності у отриманні згоди будь-якої іншої особи на укладення іпотечного договору, адже єдиним власником переданого в іпотеку майна був ОСОБА_5, жодного судового спору щодо поділу набутого у шлюбі майна між останнім та ОСОБА_3 не існувало. Відповідно до чинного законодавства, право власності на передане в іпотеку майно виникло у ОСОБА_5 з моменту його державної реєстрації та отримання свідоцтва про право власності, а саме 26 травня 2005 року. Оскільки зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_5 не виконані, укладений іпотечний договір є дійсним, предмет іпотеки не втрачений та не реалізований і право власності на нього АТ «Дельта Банк» не набував, то відсутні і правові підстави для визнання недійсним договору іпотеки та зняття обтяження по нерухомому майну, яке перебуває в заставі банку. Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяв АТ «Дельта Банк» у застосуванні наслідків спливу строків позовної давності та про накладення арешту на передане в іпотеку майно в порядку ст.1057-1 ЦК України. Тому апелянт просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення перебуває у спільній сумісній власності колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5, і при укладенні іпотечного договору ОСОБА_3 згоди на його укладення не надавала, що є підставою для визнання недійсним правочину.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, оскільки він зроблений всупереч вимог цивільного законодавства.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в період до 27 липня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що стверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу.

Відповідно до акту про проведені прилюдні торги від 28 жовтня 2003 року та копії протоколу проведення аукціону, прилюдних торгів від 28 жовтня 2003 року ОСОБА_5 придбано приміщення кормового цеху, внутрішня площа - 578,7 кв.м., що за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Залукв'янської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 12 листопада 2003 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності від 24 листопада 2003 року на виробниче приміщення площею 578,7 кв.м. (а.с. 134).

Рішенням виконавчого комітету Залукв'янської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 30 квітня 2005 року, у зв'язку із зміною площі розібраної частини виробничого приміщення, вирішено видати нове свідоцтво на право власності на приміщення за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 154). На підставі даного рішення видано свідоцтво про право власності від 26 травня 2005 року на виробниче приміщення площею 412 кв.м. (а.с. 155).

З метою забезпечення виконання Кредитного договору від 12.11.2007 року №06/130/07-С ОСОБА_5 в цей же день уклав з ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступник ПАТ «Дельта Банк») іпотечний договір, предметом якого є виробниче приміщення площею 412 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалась на те, що при укладанні спірного правочину не було дотримано положень статей 60, 65 СК України, ст. 578 ЦК України, оскільки договір іпотеки був укладений без її згоди, як співвласника предмету іпотеки.

Відповідно до положень ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, і зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом ст.ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Згідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх власників.

Іпотекодавець зобов'язаний до укладання іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі і ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

Стаття 18 ЗУ «Про іпотеку» встановлює перелік істотних умов іпотечного договору, до якого включаються зокрема, дані про його учасників. Відсутність хоч би однієї із умов, що визначаються істотними, є підставою для визнання судом договору недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що при укладанні кредитного та іпотечного договорів ОСОБА_5 особисто надав банку документи та інформацію щодо предмету іпотеки, що належить йому одноособо на праві власності на підставі свідоцтва про право власностсті на нерухоме майно від 26.05.2005 року. В іпотечному договорі, погодженому ОСОБА_5 вказано, що він має всі права на розпорядження майном та вільний від будь-яких зобов'язань перед третіми особами з приводу вказаного майна. На момент укладання договорів з банком у шлюбі ОСОБА_5 не перебував, що він підтвердив в анкеті позичальника (а.с. 35).

Отже, на момент укладання договору іпотеки єдиним власником спірного майна був ОСОБА_5, а тому не було підстав для надання позивачем згоди на укладення оскаржуваного правочину.

На час укладення спірного правочину, сторони три роки не перебували в зареєстрованому шлюбі, власником спірного майна відповідно до правовстановлюючих документів одноособово був ОСОБА_6, жодних претензій з приводу поділу чи визнання спільною сумісною власністю виробничого приміщення ОСОБА_3 не заявлено до цього часу, а відтак на час укладення спірного договору не були порушені норми ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, а доводи позовної заяви не впливають на суть правовідносин, які склались у зв'язку із укладенням спірного правочину.

На зазначені положення вказаних норм суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилково висновку про наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі п. 3 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» - задовольнити.

Рішення Галицького районного суду від 08 грудня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсним іпотечного договору - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

В.А. Девляшевський

Р.Й. Матківський