Ухвала суду № 65031891, 28.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/165/17 Справа № 176/695/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Павловська І. А. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.

за участю секретаря Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року та додаткове рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, витребовування майна із чужого незаконного володіння та визнання права часткової власності на автомобіль,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулась до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовною заявоюдо ОСОБА_3, ОСОБА_4, де просить визнати договір купівлі-продажу автомобіля «LEXUS RX 350», 2009 року випуску, реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_2, що укладений між відповідачами - недійсним, витребувати вказане майно із чужого незаконного володіння. При цьому, позивач просить визнати зазначений автомобіль спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнавши за нею право власності на 1/2 його частину.

У обґрунтування заявлених позовних вимог посилалась на те, що з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19.05.1990 року по 04.01.2012 року.

Під час шлюбу вони придбали автомобіль «LEXUS RX 350», 2009 року випуску, реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_2.

18.08.2010 року ОСОБА_3 за особистою заявою зняв даний автомобіль з реєстрації та здійснив його відчуження ОСОБА_4 без її згоди, тому вважає, що продаж автомобіля здійснено незаконно, а отже вона, як співвласник автомобіля, має право на його ? частину.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 рокуу задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, витребовування майна із чужого незаконного володіння та визнання права часткової власності на автомобіль відмовлено у повному обсязі.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортний засіб "LEXUS RX 350" 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 кузов НОМЕР_3 власник ОСОБА_4, що вжиті ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2013 року.

Знято заборону для ОСОБА_4 у відчужені транспортного засобу "LEXUS RX 350" 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 кузов НОМЕР_3.

Копію ухвали направлено відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва, для виконання.

Судові витрати віднесено на рахунок позивача.

Додатковим рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року доповнено рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, витребовування майна із чужого незаконного володіння та визнання права часткової власності на автомобіль.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання автомобілю "LEXUS RX 350" 2009 року випуску, реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_4, кузов НОМЕР_3 спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено.

У апеляційних скаргах ОСОБА_2 просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційих скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених рішень, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 19 травня 1990 року, актовий запис № 225 (а.с.24).

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 січня 2012 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Крім того, рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 січня 2012 року про розірвання шлюбу було встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини з квітня 2011 року.

У період шлюбу, сторони придбали автомобіль LEXUS RX 350, 2009 року випуску, реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_2 вартістю 373500,00 грн. Факт придбання автомобіля та його вартість підтверджується довідкою - рахунком від 01.02.2010 року (а.с.29). Власником транспортного засобу зазначений ОСОБА_3 05.06.2010 року (а.с.31).

Відповідно довідки-рахунку №КІМ№321342 від 15.09.2010 року автомобіль марки LEXUS RX 350, 2009 року випуску, реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_2 продано ОСОБА_4.(а.с.35).

Тобто, судом встановлено, що транспортний засіб вибув з володіння ОСОБА_3 саме в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та під час їх перебування у шлюбних відносинах.

За повідомленням ВРЕР ДАІ з обслуговування м.Жовті Води та Пятихатського району підпорядкованого ГУМВС України в Дніпропетровській області від 27.01.2012 року автомобіль LEXUS RX 350, 2009 року випуску, який зареєстрований в МРЕВ-7 м.Києва за ОСОБА_4 має номерний знак НОМЕР_1 (а.с.36).

Положеннями статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Звернувшись до суду зі вказаними ОСОБА_2 посилалась на те, що ОСОБА_3, без її згоди та дозволу, продав придбаний у період їх шлюбу вказаний автомобіль ОСОБА_4

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.

Однак, відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Зазначене викладене у правових позиціях Верховного Суду України у справі №6-7цс15 від 08 квітня 2015 року.

Отже, оскільки законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля від 15 ве6ресня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та витребування автомобіля не має, а тому суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині.

Крім того, як убачається з довідки рахунку серії КІМ №321342 та встановлено в ході розгляду справи, автомобіль був відчужений 15.09.2010 року, а шлюб між сторонами розірваний 04 січня 2012 року, сторони фактично припинили шлюбні відносини у квітні 2011 року, тобто, спірний автомобіль було реалізовано під час перебування позивача та ОСОБА_3 у шлюбі. Позивач не довела належними доказами, а ні суду першої, а ні апеляційної інстанції того, що реалізація спірного автомобіля відбулась не в інтересах сім'ї.

Крім того, відповідач не заперечував того факту, що спірний автомобіль є майном, яке сторони набули за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому він є спільним сумісним майном подружжя та позивач зазначав, що даний автомобіль і вибув з його володіння, як спільне майно подружжя та в інтересах сім»ї. І зазначене не спростовано в ході розгляду справи.

Частиною 2 ст. 369 ЦК України визначено, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1статті 216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Отже, аналіз вищенаведеного та наявних у справі доказів, не дає суду підстави вбачати ознаки недійсності оспорюваного договору та порушень чинного законодавства при його укладенні. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Ч.1 ст.321 ЦК України встановила що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно , без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено, що в момент відчуження спірного автомобіля покупцем ОСОБА_4 ОСОБА_3 була сплачена інша сума коштів, а ніж та що зазначена у довідці-рахунку серії КІМ № 321342 від 15.09.2010 року.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. З ст. 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (ст. 63 СК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні усіх позовних вимог, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки, договір про відчуження рухомого майна, який не потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації, було укладено в період шлюбу між сторонами та з відома ОСОБА_2, а тому, слід вважати, що договір укладено в інтересах сім'ї за взаємною згодою подружжя.

Так, відповідно до вимог ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 Сімейного Кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном , що належить їм на праві спільної сумісно власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не спростовано факт того, що спірний автомобіль було знято з реєстраційного обліку у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім»ї то гроші, інше майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовується подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпорядження відповідним майном.

Звертаючись у суд позивач зазначала, що автомобіль було відчужено без її згоди, остання між тим не спростувала презумпцію, відповідно до якої при вчиненні правочину один із подружжя діє за згодою другого із подружжя (ч.2.ст.65СК) та в інтересах сімї (ч.4 ст. 65СК) і не надала суду будь яких доказів того, що таке відчуження здійснено відповідачем саме проти її волі і не в інтересах сімї, що є її процесуальним обовязком відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно вимог із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено, що відчуження транспортного засобу відбулось поза її волею, і зазначене відчуження відбулось не в інтересах сім»ї, та отримані гроші від пордажу не було використано подружжям спільно.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції, та відповідно додаткове рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року та додаткове рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді В.С.Городнича

Т.П.Красвітна