Рішення № 65025500, 28.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/8060/15-ц Номер провадження 22-ц/775/76/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.

суддів Канурної О.Д., Космачевської Т.В.

за участю секретаря Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

28 серпня 2015 року до суду звернулося Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (надалі ОСОБА_2, ПАТ «Дельта Банк» ) з позовом до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку квартири АДРЕСА_1.

Позивач посилався на те, що 1 серпня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (надалі ПАТ «Сведбанк» ) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0413/0808/45-014, за умовами якого ОСОБА_2 надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 28000 доларів США з розрахунку 11.9 % річних за користування кредитом. В частині надання кредитних коштів ПАТ «Сведбанк» свої зобовязання виконав у повному обсязі.

25 травня 2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобовязаннях внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 за договором іпотеки № 0413/0808/45-014-Z-1 від 1/08/2008 року передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 62.74 кв.м, житловою площею 37.30 кв.м, яка знаходиться за адресою Донецька область, м. Артемівськ, вул. Корсунського, б. 90 кв. 64. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі продажу, посвідченому приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 1 серпня 2008 року.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся, у тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобовязань згідно умов кредитного договору. Однак зобовязання не виконані, у звязку з чим станом на 28 липня 2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 534 527.08 грн, з яких сума заборгованості за кредитом 492 957.11 грн, сума заборгованості за відсотками 41 569.96 грн.

ОСОБА_4 просив вказану заборгованість за кредитним договором звернути на іпотечне майно шляхом передачі у власність банку квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що рішення є незаконним, не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства. Позивачем доведений той факт, що відповідач має значну заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 534527.08 грн. Позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна. Суд зробив неправильний висновок про те, що ОСОБА_2 не направляв відповідачу повідомлення про наявну заборгованість за кредитним договором і не пропонував вказану заборгованість погасити протягом 30 днів. Ці висновки суду спростовані наявними в матеріалах справи доказами. Суд неправильно застосував і Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і тому без підстав відмовив у задоволені позовних вимог.

В засідання апеляційного суду представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» , відповідач ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 України не прибули. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином телефонограмами та СМС повідомленнями.

Відповідно до статті 305 ЦПК України суд розглядає справу у відсутність сторін і осіб, що приймають участь у справі.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_5 в засіданні апеляційного суду просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає його законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, і, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судом встановлено, і це не заперечували сторони, що ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 01 серпня 2008 року уклали кредитний договір № 0413/0808/45-014, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 28000 доларів США з виплатою 11.9% річних за користування кредитом.

ПАТ «Сведбанк» свої зобовязання виконав у повному обсязі. Цей факт ОСОБА_1 в суді не оспорювала.

З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 за договором іпотеки № 0413/0808/45-014-Z-1 від 01 серпня 2008 року передала у іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 62.74 кв.м, житловою площею 37.30 кв.м, яка знаходиться за адресою Донецька область, м. Артемівськ, вул. Корсунського, б. 90 кв. 64.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, тому, згідно з розрахунком, наданим позивачем, станом на 28 липня 2015 року виникла заборгованість 24227 дол. США 10 центів, що згідно курсу НБУ дорівнює 534527,08 грн.

Вказана заборгованість складається з наступного: 22343,89 доларів США, що в еквіваленті дорівнює 492957.11 грн. - заборгованість за кредитом; 1884.21 доларів США, що в еквіваленті дорівнює 41569.96 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом. ОСОБА_1 вказаний розрахунок в суді не оспорювала.

25 травня 2012 року між акціонерним товариством «Сведбанк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Відповідно до вказаного договору у порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, акціонерне товариство «Сведбанк» передає акціонерному товариству «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого акціонерне товариство «Дельта Банк» замінює акціонерне товариство «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобовязаннях і переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Звертаючись в суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на іпотечне майно, позивач посилався на те, що він є новим кредитором і вправі вимагати виконання зобовязання на свою користь.

В рахунок виконання основного зобовязання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, у порядку, передбачено ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частинним позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 на порушення вимог статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV не направляв відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобовязання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону № 898-IV.

Позивачем до позовної заяви додана досудова вимога від 08 серпня 2015 р. на імя ОСОБА_1 за адресою: Донецька область, Артемівський район, с. Миколаївка, в той час як відповідач з 2009 року зареєстрована за адресою спірної квартири: Донецька область, м. Артемівськ, вул. Корсунського, б. 90 кв. 64, а попереднє її місце реєстрації Донецька область, Костянтинівський район, с. Миколаївка, вул. Леваневського, б. 5. Суд робив висновок про те, що досудова вимога відповідачу не надсилалась. 18 серпня 2015 р. позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Крім того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована квартира 64 загальною площею 62,72 кв.м у будинку 90 по вул. Корсунського м. Артемівська (на час розгляду справи місто Бахмут) Донецької області. За цією адресою вона зареєстрована та фактично проживає, іншого нерухомого житлового майна в неї не має. Згідно ч.1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв.м для квартири.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо через те, що він суперечить матеріалам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 25 травня 2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсягу та на умовах визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює АТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобовязаннях внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «ОСОБА_6 переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до витягу з Додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (Перелік прав вимоги за кредитами) між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року предметом цього договору є права вимоги за кредитним договором № 0413/0808/45-014, укладеним 1 серпня 2008 року із ОСОБА_1 Загальний розмір грошового зобовязання сума за договором 28000 доларів США, фактичний розмір невиконаного грошового зобовязання за вказаним кредитним договором 25090.13 доларів США. Предметом вказаного договору є і іпотечний договір №0413/0808/45-014-Z-1 від 01 серпня 2008 року, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку у якості забезпечення виконання грошового зобовязання трикімнатну квартиру, загальною площею 62.74 кв.м, житловою площею 37.30 кв.м, яка знаходиться за адресою Донецька область, м. Артемівськ, вул. Корсунського, б. 90 кв. 64. (а.с.29-37).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 7 Закону України від 05.06.2003, № 898-IV "Про іпотеку"за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 05.06.2003, № 898-IV "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна передбачено і у пункті 11 Іпотечного договору №0413/0808/45-014-Z-1 від 01 серпня 2008 року. Відповідно до пункту 11 вказаного договору Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем основного зобовязання повністю або частково, у тому числі якщо Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені, та/або випливають з основного зобовязання , а також в інших випадках, передбачених основним зобовязанням та цим Договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобовязання (як основного боргу, та і процентів за ним).

При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту Договору випадків Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення Основного зобовязання та зобовязань, передбачених цим Договором у строк, що не перевищує 30 календарних днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору.

Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього пункту Договору тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка видається Іпотекодержателю відділенням звязку при відправленні Іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення Основного зобовязання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий Іпотекодавцем особисто у Іпотекодержателя.

В судовому засіданні виникло питання щодо доведеності доводів позивача про направлення ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення Основного зобовязання та зобовязань, передбачених цим Договором.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції погодився з позицією відповідача про те, що таку вимогу відповідач не отримував через те, що з 2009 року ОСОБА_1 змінила місце проживання, а за новим місцем проживання ОСОБА_6 вимогу не направляв.

Судова колегія у цивільних справах апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду і позицією відповідача з огляду на наступне.

Як видно з Кредитного договору №0413/0808/45-014, укладеного 1 серпня 2008 року і Іпотечного договору №0413/0808/45-014-Z-1 від 01 серпня 2008 року ОСОБА_1 вказала місцем свого проживання ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.6 20 том 1). Саме за такою адресою на час укладання вказаних договорів ОСОБА_1 була зареєстрована, про що свідчить копія її паспорту, що на аркуші справи 28. Вірність цієї копії оригіналу паспорту ОСОБА_1 і записам, що в ньому були, засвідчена особистим підписом ОСОБА_1

Відповідно до пункту 9.2 Кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, направляється Позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту її надіслання ОСОБА_4 за адресою Позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору або адресою, повідомленою Позичальником відповідно до пункту 5.5. цього Договору.

Відповідно до пункту 5.5 Кредитного договору Позичальник зобовязується у тридцятиденний строк письмово повідомляти ОСОБА_6 про зміну імя, прізвища, по-батькові, місце проживання (реєстрації), сімейного стану …тощо. Дане зобовязання Позичальника вважається виконаним з моменту отримання ОСОБА_4 відповідного повідомлення Позичальника з доданням підтверджуючих документів (а.с.9).

За даними Артемівського МВ ГУДМС України в Донецькій області станом на 07 липня 2015 року ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за адресою: місто Артемівськ ( зараз Бахмут), вулиця Корсунського, 90/64 (а.с.52 том 1).

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 фактично виконані умови Кредитного договору, що містяться у пункті 9.2 і 8 серпня 2015 року за адресою, що значиться в Кредитному договору і Іпотечному договорі, ОСОБА_1 була направлена письмова вимога про дострокове повернення кредитних коштів з попередженням у іншому випадку розгляд цього питання перенести до суду.(а.с.22 том 1).

На підтвердження факту направлення цієї вимоги ОСОБА_1 за адресою , вказаною нею і у Кредитному та Іпотечному договорах, свідчить і реєстр №11.08.2015/01 поштових відправлень, що на аркушах справи 23-26 томі 1 і додані до нього копії поштових квитанцій від 11 серпня 2015 року.

Докази про повідомлення ОСОБА_1 ОСОБА_4 про зміну місця проживання та реєстрації у спосіб, що передбачений у пункті 5.5 Кредитного договору, в матеріалах справи відсутні. Не надані вони відповідачем і суду.

Доводи представника відповідача проте, що адреса місця проживання боржника була відома банку, який вів переписку з боржником за адресою її фактичного проживання, не можуть бути підставою для відмови у задоволені позовних вимог банку про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки.

На підтвердження своїх доводів представник відповідача ОСОБА_5 надала апеляційному суду додаткову угоду від 08 грудня 2010 року до договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку (Аукціон НБУ+МВРУ) № 2620.9.7135477.01 від 01 серпня 2008 року між АТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, повідомлення від 5 червня 2012 року № SDK /250512-6771/2, повідомлення без дати і номеру начальника управління роздрібних продаж ОСОБА_7, повідомлення без дати і номеру голови Правління Райнера Мюллер-Ханке, два повідомлення ОСОБА_4 від 22 червня 2012 року за № 05-869269 та від 03.03.2014 року № 2832/ZZ/03032014-1449/1. В зазначених листах і додатковій угоді дійсно міститься адреса відповідача за місцем її фактичного проживання і останньої реєстрації.

Судом встановлено, що листи, що без номера і дати від імені «Сведбанк» написані не позивачем. Додаткова угода від 08 грудня 2010 року до договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку (Аукціон НБУ+МВРУ) № 2620.9.7135477.01 від 01 серпня 2008 року укладена ОСОБА_1 та АТ «Сведбанк» і стосується іншого договору. Повідомлення від 5 червня 2012 року № SDK /250512-6771/2 стосується відступлення ПАТ «Сведбанк» права вимоги на користь ПАТ «Дельта Банк».

Але, відповідно до пункту 5.5 кредитного договору Позичальник зобовязується у тридцятиденний строк письмово повідомляти ОСОБА_6 про зміну імя, прізвища, по-батькові, місце проживання (реєстрації), сімейного стану …тощо. Дане зобовязання Позичальника вважається виконаним з моменту отримання ОСОБА_4 відповідного повідомлення Позичальника з доданням підтверджуючих документів (а.с.9).

Із змісту вказаного пункту договору вбачається, що таке повідомлення має бути самостійним з доданням підтверджуючих документів.

Позивач заперечує наявність в кредитній справі відповідача самостійних повідомлень про зміну місця проживання з доданням підтверджуючих документів. А відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів на спростування цих доводів позивача.

За таких умов у суду першої інстанції не було законних підстав для висновку про порушення банком своїх зобовязань щодо направлення відповідачу письмової вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що позов про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки заявлений банком 28 серпня 2015 року. Справу розглянуто судом першої інстанції з ухваленням рішення по суті спору 26 жовтня 2016 року, тобто майже через 13 місяців. Відповідач приймала участь у розгляді справи з часу її порушення місцевим судом. 8 грудня 2015 року вона отримала копію позовної заяви ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки з додатками (а.с. 66 том 1). Таким чином з цього часу вона мала можливість здійснити погашення своєї заборгованості на користь ОСОБА_4 за її кредитним договором. Проте, протягом понад 10 місяців вона не здійснила будь яких дій, направлених на регулювання своїх правовідносин з ОСОБА_4 і погашення хоч би частини заборгованості.

За таких умов є підстави зробити висновок про те, що банк дотримався своїх зобовязань , передбачених кредитним договором про повідомлення відповідача про наявність заборгованості і можливості звернення стягнення цієї заборгованості на предмет іпотеки.

Апеляційний суд також зауважує, що із змісту частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» слідує, що таке письмове повідомлення про порушення боржником грошового зобовязання за кредитним договором є обовязковим, якщо боржник є відмінним від іпотекодавця. У даному випадку, боржник за кредитним договором і Іпотекодавець одна і таж особа. відповідач по справі ОСОБА_1

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону від 05.06.2003, № 898-IV "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Можливість звернення Іпотекодержателя до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена і в пункті 12 Іпотечного договору.

Пунктом 12.3.1 Іпотечного договору передбачено, що задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 37 Закону від 05.06.2003, № 898-IV "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Отже, вимога ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки узгоджено сторонами кредитного і іпотечного договорів і ґрунтується на законі.

Звертаючись в суд з вказаним позовом , ОСОБА_6 посилався на те, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором складає 534527.08 грн.

Відповідно до пункту 5 Іпотечного договору за згодою сторін договору Предмет іпотеки оцінюється в 158110 грн. (а.с.16 том 1). Таким чином, у разі задоволення вимог ОСОБА_4 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки вимога про співмірність між заборгованістю і вартістю квартири не порушується.

Відповідно до пункту 1 Закону України від 03.06.2014, № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" набув чинності 7 червня 2014 року після укладання сторонами договору іпотеки.

Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони помякшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обовязків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом N 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Пунктом 3 Закону "Про мораторій" передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону "Про мораторій" не підлягає виконанню.

Саме така правова позиція міститься у постановах Верховного суду України від 25 березня 2015 року у цивільній справі №6-44цс15 , від 15.04.2015 у справі № 6-46цс15, від 10.06.2015 у справі № 6-333цс15, від 16.09.2015 у справі № 6-492цс15, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1102цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1825 цс15 і відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у позові ОСОБА_4 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, що мали бути застосовані, не повно зясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи і неправильно вирішив спір. Тому рішення суду відповідно до статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. ОСОБА_4 оплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 4019. 40 грн. Тому відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають компенсації витрати на оплату судового збору в зазначеному розмірі.

Керуючись ст. 303-319 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити. Звернути стягнення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №0413/0808/45-014 від 1 серпня 2008 року, визначену станом на 15 липня 2015 року в загальній сумі 24227 дол. США 10 центів, що згідно курсу НБУ дорівнює 534527,08 грн. і складається з наступного: 22343,89 доларів США, що в еквіваленті складає 492957.11 грн. - заборгованість за кредитом; 1884.21 доларів США, що в еквіваленті складає 41569.96 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом на предмет іпотеки, саме трикімнатну квартиру загальною площею 62.47 кв. м., житловою 37.30 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 і належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 1 серпня 2008 року, номер за реєстром 6984 шляхом визнання права власності на квартиру за Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_6 ( код ЄДРПОУ 34047020).

Рішення суду про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на іпотечне майно на час дії Закону України від 03.06.2014, № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не виконується.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір в сумі 4019.40 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Судді: