Ухвала суду № 65025472, 28.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/3706/16-ц Номер провадження 22-ц/775/175/2017

Головуючий в 1 інстанції Мартишева Т.О.

Доповідач Груіцька Л.О.

Категорія 35

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Груіцької Л.О.,

суддів: Біляєвої О.М.,Новікової Г.В.,

секретар Чуряєв В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, яка діє в інтересах держави в особі Катеринівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних порушенням законодавства про природно-заповідний фонд,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Костянтинівської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави, в особі Катеринівської сільської ради Костянтинівського району до ОСОБА_1, про стягнення збитків заподіяних порушенням законодавства про природно-заповідний фонд. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 11 квітня 2016 року о 10 годині 20 хвилин ОСОБА_1 на території водосховища Регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик», розташованого на землях Катеринівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, здійснював незаконну ловлю риби кубарем, та виловив 350 шт. риби «окунь», чим порушив п.п. 3.15, 4.6 «Правил любительського і спортивного рибальства», затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.02.1999 №19, заподіявши внаслідок незаконного вилову риби збитки у розмірі 49350 грн. Розрахунок завданої шкоди проведений на підставі постанови КМУ № 541 від 24 липня 2013 року, оскільки адміністративне правопорушення було вчинене ОСОБА_1 на території Регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик», що відноситься до об'єктів природно-заповідного фонду. Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 233/2447/16-п від 24 травня 2016 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 4 ст. 85 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Катеринівської сільської ради Костянтинівського району матеріальні збитки у розмірі 49 350 гривень, вирішивши питання про відшкодування судових витрат на користь їх платника.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року позов Костянтинівської місцевої прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Катеринівської сільської ради, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Катеринівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області збитки,заподіяні внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, в сумі 49 350 грн., та судовий збір на користь прокуратури Донецької області у розмірі 1378 грн.

Із вказаним судовим рішенням не погодився відповідач, та через свого представника за довіреністю, подав апеляційну скаргу, у якій зазначив,що рішення суду є незаконним і не обґрунтованим та підлягає зміні, в частині суми яка підлягає стягненню з відповідача, так як при вирішенні спору судом було порушено вимоги процесуального і матеріального права.

Просить змінити рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року, та стягнути з ОСОБА_1 збитки у розмірі 5950 грн.

Представник відповідача,у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року, змінити та стягнути збитки з відповідача у розмірі 5950 грн.

В судовому засіданні прокурор просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення Костянтинівського міськрайонноого суду Донецької області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином , про що не заперечував у суді його представник ОСОБА_2

Представник Катеринівської сільської ради до апеляційного суду не з'явився, суду надав заяву про розгляд справи без їхньої участі. Крім того, суду надав Рішення Іллінівської сільської ради від 06.01.2017 року № 1/1-13 про припинення діяльності Катеринівської сільської ради, правонаступником якої є Іллінівська сільська рада

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

У судовому засіданні апеляційного суду, представник відповідача в обґрунтування апеляційної скарги, суду надав письмові докази, які ним не були надані суду першої інстанції, а саме:лист Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області( а.с.116),лист Державної екологічної інспекції України у Донецькій області( а.с.118), копію Рішення Донецької обласної ради від 29.02.2000 року № 23/11-256 ( а.с.119).

Апеляційний суд прийняв до уваги ці письмові докази, в обґрунтування апеляційної скарги з наступного.

Справа надійшла до суду першої інстанції 28.07.2016 року. Ознайомившись з позовом та наданими до позову документами, суддя Ухвалою від 15 вересня 2016 року відкрив провадження у справі та призначив справу до слухання на 22 вересня 2016 року( а.с.23), без попереднього судового засідання.

Згідно з п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У ч.3 ст.10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст.ст.303,304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України , суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає за можливе дослідити докази відповідача (лист Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області( а.с.116), лист Державної екологічної інспекції України у Донецькій області( а.с.118), копію Рішення Донецької обласної ради від 29.02.2000 року № 23/11-256 ( а.с.119), які не були надані суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що ці докази мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача шкоду в розмірі 49 350 грн. 00 коп., суд правомірно виходив з того, що ця шкода завдана внаслідок порушення природоохоронного законодавства та незаконного вилову риби у нерестовий період 2016 року у водосховищі Клебан-Бик , на території Регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик», що відноситься до об'єктів природно-заповідного фонду, розташованого на землях Костянтинівського району Донецької області, добуто забороненими знаряддями лову (кубарем), окуня звичайного, у кількості 350 шт.

Такі висновки суду прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до протоколу № 2-180 від 11 квітня 2016 року, складеного начальником відділу служби держохорони ПЗФ ОСОБА_3 (а. с. 13-14), вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 11 квітня 2016 року о 10 годині 20 хвилин на водоймі «Клебан-Бик» здійснювався лов риби забороненим знаряддям - кубарем (металевий каркас, обтягнутий капроновою сіткою, d - 5 мм), у період нересту без правовстановлюючих документів; незаконно виловлено - окунь звичайний у кількості 350 шт.; чим порушено ст.ст. 12, 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 17, 34 Закону України «Про тваринний світ», п.п. 3.13, 3.14, 3.15, 4.1, 4.2 Правил любительського та спортивного рибальства» № 19 від 15 лютого 1999 року.

Згідно зазначення у відповідній графі протоколу внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства державі заподіяна шкода - незаконний лов риби, згідно додатку 7 постанова КМУ № 541 від 24 липня 2013 року. Таким чином, вказано законодавчий акт з методикою, на підставі якої має бути визначений розмір матеріальної шкоди у даному випадку згідно встановленої кількості незаконно здобутих об'єктів тваринного світу.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 233/2447/16-п від 24 травня 2016 року, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.4 ст.85 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про природно - заповідний фонд, внаслідок незаконного добування об'єктів тваринного світу на території регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик» водосховища Клебан-Бик, розташованого на землях Костянтинівського району Донецької області, в нерестовий період 2016 року (а.с. 15), проведено на підставі «Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду», затверджених Постановою КМУ від 24 липня 2013 року №541, додатку 7.

Вказаний розрахунок проведений уповноваженим на це органом - Державною екологічною інспекцією у Донецькій області на підставі «Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04 листопада 2011 року № 429 (п. 6.11), перевірений судом та є вірним( а.с.15).

Частиною другою статті 13 Конституції України, кожному громадянину надано право користуватися природними об'єктами права власності народу.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача шкоду в розмірі 49350 грн., суд правомірно виходив з того, що ця шкода завдана внаслідок порушення природоохоронного законодавства та незаконного вилову риби ( окунь) у кількості 350 шт. у водосховищі Клебан-Бик, на території Регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик», що підтверджуються постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 233/2447/16-п від 24 травня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.4 ст.85 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Постанова набрала чинності не оскаржена відповідачем.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідачів завданих збитків, нанесених державі в особі Катеринівської сільської ради.

Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України « Про природно-заповідний фонд України» відносини в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст.4 Закону України « Про природно-заповідний фонд України», території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

В силу ч. 1 ст. 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

Відповідно до ст.. 65 Закону України «Про природно - заповідний фонд України » розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення режиму природно-заповідного фонду підтверджується розрахунком, який здійснено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №541 від 24.07.2013 року «Про такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України»(далі Постанова) та складає 49350 грн. 00 коп.

Твердження відповідача та його представника, щодо неправильного застосування норм обчислення матеріальної шкоди є хибним та спростовується матеріалами справи, оскільки матеріальна шкода позивачем правильно розрахована згідно Додатку 7 до Постанови та застосована судом, де вказані такси для обчислення розміру шкоди, завданої внаслідок незаконного вилову риби у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, а посилання відповідачів на розрахунок, наданий суду першої інстанції( а.с.47,58,68) не має відношення до цієї справи, оскільки судом при розгляді як справи про адміністративне правопорушення так і цивільної справи встановлено, що відповідач займався саме незаконним виловом риби на території природно-заповідного фонду.

Крім цього, згідно ст.17 Закону України «Про тваринний світ»№3041-XII від 03.03.1993р. рибальством вважається промислове добування риби, водних безхребетних і морських ссавців, а також любительське і спортивне рибальство та добування водних безхребетних у рибогосподарських водоймах. Правила й об'єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водойм, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.ст.16, 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»№2456-XII від 16.06.1992р. на території природних заповідників (національних природних парків) забороняється будь-яка діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а сааме, в тому числі мисливство та рибальство (промислове рибальство).

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями фізичної чи юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що Катеринівська сільська рада Костянтинівського району не може бути позивачем по справі, та прокурор не мав права у цьому випадку представляти інтереси держави в особі ради, оскільки водосховище Клебан-Бик не знаходиться на землях ради, спростовуються матеріалами справи та наданими сторонами доказами, у тому числі й представником відповідача, який апеляційному суду надав письмові докази, а саме Рішення Донецької обласної ради від 29.02.2000 року № 23/11-256, відповідно до якого Регіональний ландшафтний парк «Клепан-Бик», створений відповідно до цього рішення на землях користувачів у тому числі на землях, які включені до Регіонального ландшафтного парку «Клепан-Бик»(у тому числі користувачем є Катеринівська сільська рада Костянтинівського району). Вказаним рішенням було зобов'язано Костянтинівську районну раду внести зміни та оформити кадастрову документацію.

Як вбачається з відповіді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, відомості про вказану земельну ділянку відсутні у Державному земельному кадастрі ( а.с.116 ).

Відповідно до ч.2 ст. 30 ЦПК України, держава може бути позивачем та відповідачем у цивільному процесі.

Апеляційним судом встановлено, що Керівник Костянтинівської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах Держави в особі Катеринівської сільської ради.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Відповідно до ч.2 ст. 45 ЦПК України, з метою представництва інтересів громадянина, або держави в суді, прокурор в межах повноважень, визначених законом звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону сільські, селищі, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про не обгрунтованність доводів апеляційної скарги, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову та доводів апеляційної скарги.

За ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст.60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, а зазначені в ній доводи необґрунтовані і не спростовують висновків суду.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та постановив законне і обґрунтоване рішення відповідно до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1515( одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять ) гривнів 80копійок ( отримувач коштів - БахмутськеУК/м.Бахмут/22030101,код отримувача ( код за ЄДРПОУ) - 37868870, Банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, код банку отримувача (МФО) - 834016, рахунок отримувача - 31212206780015,код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Л.О.Груіцька

Судді: О.М.Біляєва

Г.В.Новікова