Рішення № 65021700, 22.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9562/15-ц Головуючий у І інстанції Подрєзова Г. О.Провадження № 22-ц/780/318/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 22.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Кулішенка Ю.М.,

суддів: Сушко Л.П., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря: Спеней І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» звернулось до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 13.10.2006 р. між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 31000 доларів США зі сплатою 11,6% річних, строком до 19 червня 2014 року.

Для забезпечення належного виконання зобовязання 13.10.2006р. між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що й боржник.

Відповідач умови договору не виконав та станом на 14.05.2015р. утворилась заборгованість на загальну суму 21185,22 доларів США та 257927,45 грн..

Просив суд стягнути з відповідачів на користь банку заборгованість, що виникла в розмірі 21185,22 доларів США та 357927,45грн.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що при укладенні кредитного договору, було порушено положення ст. ст.203, 215 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме : умови договору є несправедливими, існує дисбаланс прав та обовязків на шкоду споживача, відсутня істотна умова договору сукупна вартість кредитного договору, відсутній детальний розрахунок загальної вартості кредиту для споживача, що позбавило позичальника можливості оцінити умови та порядок погашення кредиту. Фактична відсоткова ставка, виходячи з умов договору, розрахована не вірно, що значно здорожує вартість кредиту. Також посилався на вимогу ст.. 230 ЦК України як на правову підставу позову, зазначав, що одна сторона правочину ввела в оману другу сторону правочину щодо обставин, які мають істотне значення, а тому такий правочин є недійсним.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2016 року в задоволені первісного позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір від 13.10.2006 року № 09-06-И/05 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» та ОСОБА_3 та іпотечний договір від 13.10.2006 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» та ОСОБА_3 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 акціонерне товариство «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:

Судом встановлено, що 13 жовтня 2006р. між ТОВ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 09-06-И/05 за умовам якого позичальник отримав кредит на суму 31000 доларів США зі сплатою 11,6% річних зі строком повернення до 12 жовтня 2021р.

Відповідно до п.2.2 договору для обліку наданих кредитних ресурсів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № 22337001840/22336055840401.

Згідно з п.2.3 договору кредитні ресурси використовуються за цільовим призначенням для придбання двохкімнатної квартири в АДРЕСА_2, загальною площею 48,7кв.м. житловою площею 33,4 кв.м.

Відповідно до п. 3.2 позичальник зобовязується щомісяця, в термін до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за кредитними ресурсами в розмірі 172,22 доларів США, згідно графіка зниження розміру заборгованості.

Відповідно до п. 4.1 договору - відсотки за користування кредитом сплачуються у валюті кредиту, у відсотковій ставці 11,6 % річних. Згідно з п. 4.2. - нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за період з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок. Нарахування процентів проводиться по методу «факт» / 360 за кожний день користування кредитними ресурсами.

Відповідно до п. 4.7 договору позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 297,45грн. У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок за весь період до моменту повного погашення кредиту.

Згідно з п. 6.1 за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з п. 7.8 договору позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 1565,50грн. одноразово , у момент укладення цього договору на рахунок 61101101531980.

13 жовтня 2006 року між ТОВ «Банк «ОСОБА_2 та кредит» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 09-06-П1 за умовами якого поручитель зобов»язувався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником забов»язань за кредитним договором № 09-06-И/05.

Відповідно до п. 2.1 договору у випадку невиконанн боржником зобовязань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідачють перед кредитором як солідарні боржники.

13 жовтня 2006 року між ТОВ банк «ОСОБА_2 та кредит» та ОСОБА_3В було укладено іпотечний договір за умовами якого іпотекодавець передав в заставу іпотекодержателю нерухоме майно квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що умови укладеного кредитного договору є несправедливими, наслідком укладення договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, несправедливими є зокрема умови договору про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, банк приховав від споживача фактичні суми по кредиту, позбавивши його права прийняти відповідне правильне рішення, а позивач не володіє спеціальними знаннями в галузі права та банківської справи.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав:

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач був ознайомлений лише з тією інформацією яка була фактично викладена безповередньо в змісті самого договору є помилковими та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Суд зазначивши, що умови договору є несправедливими не вказав яка саме умова є несправедливою. Разом із тим суд зазначив, що договір є несправедливим в цілому, а тому має бути визнаним недійсним.

Відповідно до ч. 2ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокремаЦК(статті 215, 1048 - 1052, 1054, 1055), статті18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Виходячи із загальних умов укладеного між сторонами кредитного договору від 13 жовтня 2006 року, сторонами досягнуто домовленості щодо істотних умов договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про сплату усіх платежів за кредитним договором визначених у графіку погашення кредиту.

В укладеному між сторонами у письмовій формі договорі, який складається з: кредитного договору; графіку погашення кредиту, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін ( т. 1 а.с. 87- 88).

Відповідно до положень ст. ст.6,627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Посилання позивача ОСОБА_3 про збільшення відсотків за кредитним договором, спростовуються висновком експерта №279/16-45 від 15 червня 2016 року за яким реальна процентна ставка визначена у розмірі 11,6 % річних.

Позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_2 і кредит» підлягають до задоволення виходячи з наступного:

Відповідно вимог ст.526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно дост. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач ПАТ «ОСОБА_2 і кредит» виконав своє зобов»язання надавши відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченності, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 31000, 00 дол. США.

Відповідач ОСОБА_3 належним чином не виконував зобов'язання передбачені вказаним кредитним договором, в зв'язку з чим станом на 13 жовтня 2016 року утворилась заборгованість заборгованість за кредитом 18672,19 доларів США ( вісімнадцять тисяч шістсот сімдесят два долари США девятнадцять центів, заборгованість за процентами 2513,03 доларів США (дві тисячі пятсот тринадцять доларів США вісімдесят дві копійки), пеня за кредитом 265198,82 грн.( двісті шістдесят пять тисяч сто девяносто вісім гривень), пеня за процентами 81916,32 грн. ( вісімдесят одна тисяча девятсот шістнадцять гривень тридцять дві копійки), яка підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як солідарних боржників.

Разом з тим, зустрічний позов в частині визнання недійсними п. 4.7 п. 7.8 кредитного договору № 09-06-и/05 укладеного між ОСОБА_5 акціонерним товариством «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» та ОСОБА_3, в частині надання згоди позичальником сплачувати комісійну винагороду підлягає до задоволенні виходячи з наступного:

Згідно із ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168,банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь(ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Із врахуванням вищевказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що передбачена умовами кредитного пунктом 4.7 щомісячна сплата комісійної винагороди за надання кредиту у розмірі 297,45 грн. та п. 7.8 комісійна винагорода за розрахунково касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 1565,50 грн. є незаконною, тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.

Висновки суду в цілому не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, на що обґрунтовано посилається позивач в своїй апеляційній скарзі і що у відповідності до вимогст. 309 ЦПК Україниє підставою до скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до вимогст. 88 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 09-06-и/05 від 13 жовтня 2006 року у розмірі: заборгованість за кредитом 18672,19 доларів США ( вісімнадцять тисяч шістсот сімдесят два долари США девятнадцять центів, заборгованість за процентами 2513,03 доларів США (дві тисячі пятсот тринадцять доларів США вісімдесят дві копійки), пеня за кредитом 265198,82 грн.( двісті шістдесят пять тисяч сто девяносто вісім гривень), пеня за процентами 81916,32 грн. ( вісімдесят одна тисяча девятсот шістнадцять гривень тридцять дві копійки).

В задоволені решти позову відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним задовольнити частково.

Визнати недійсними п. 4.7 п. 7.8 кредитного договору № 09-06-и/05 укладеного між ОСОБА_5 акціонерним товариством «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» та ОСОБА_3, в частині надання згоди позичальником сплачувати комісійну винагороду.

В задоволені решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк « ОСОБА_2 та Кредит» судовий збір у розмірі 6576 грн. 85 коп. ( шість тисяч сімсот шість гривень вісімдесят пять).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: