Ухвала суду № 65018153, 21.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1374/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.02.2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, за участю третьої особи Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи органу опіки та піклування Одеської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

встановила:

У червні 2014 року до Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся з позовом до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, посилаючись на те, що він народився в м. Одесі та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (колишня - ОСОБА_1 і ОСОБА_5, Радянська)АДРЕСА_1, де проживав постійно, а відповідачка по справі ОСОБА_3 є його рідною сестрою, яка чинить йому перешкоди в користуванні житлом (далі спірна квартира).

19.11.1964 року їхні батьки отримали ордер та вселилися в спірну квартиру, в подальшому вся сімя, включаючи відповідачку ОСОБА_3, після її народження, була зареєстрована у спірній квартирі.

02.03.2006 року батько сторін - ОСОБА_6В звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради про визнання за ним права власності на реконструйовану спірну квартиру.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_6 були задоволені, за ним було визнано право власності на спірну квартиру (т.1, а.с.11-12).

В подальшому, 01.11.2006 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування подарував спірну квартиру ОСОБА_3

05.12.2012 року ОСОБА_4 дізнався про наявність вищезазначеного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13.06.2006 року, і не погодившись з ним, подав апеляційну скаргу до апеляційного суду Одеської області, з вимогою скасувати його і закрити провадження у справі, у звязку зі смертю позивача ОСОБА_6, який помер 11 лютого 2007 року.

21 лютого 2013 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області по цивільній справі № 22ц\785\1461\13 апеляційна скарга ОСОБА_4 була відхилена, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2006 року було залишено без змін (т.1, а.с.7-8).

Однак, 17 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою скасував рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2013 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1, а.с.14-16).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3, як правонаступника ОСОБА_7, до Одеської міської ради про визнання права власності на спірну квартиру були залишені без розгляду (т.1, а.с.21).

В свою чергу, ОСОБА_4 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору дарування спірної квартири недійсним.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року вищезазначений договір дарування спірної квартири, укладений 01 листопада 2006 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, визнаний недійсним.

Разом з тим, ОСОБА_3 звернулася до Малиновського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, посилаючись спочатку на ст. 405 ЦК України, потім - на ст. 71 ЖК України.

Заперечуючи проти вказаних позовних вимог, ОСОБА_4 зазначив, що не може увійти до себе в спірну квартиру, у звязку з тим, що ОСОБА_3, користуючись правом власності на квартиру, замінила 2 замка на вхідній двері та здала квартиру під найм. Позивач ОСОБА_4 стверджував, що постійно проживав у квартирі та не втратив права користування нею, кожен місяць ОСОБА_4 давав відповідачу 100-200 грн. для сплати за комунальні послуги.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22.01.2015 року, у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено (т.1, а.с.169-173).

Оскаржуваним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, були задоволені, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірною квартирою на підставі ст. 107 ЖК України, було відмовлено (т.1, а.с.256-257).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 і про задоволення її зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.264-267).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також їх батьки ОСОБА_6 і ОСОБА_8 були користувачами спірної квартири, яку батьки отримали на підставі ордеру № 3249 від 19.11.1964 року.

В подальшому, батько сторін ОСОБА_6 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2006 року став власником спірної квартири (т.1, а.с.11-12).

В подальшому, 01.11.2006 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування подарував спірну квартиру ОСОБА_3

Однак, як було зазначено вище, вказане рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2006 року було скасовано ухвалою суду касаційної інстанції від 17 липня 2013 року, з направленням справи на новий судовий розгляд (т.1, а.с.14-16).

В ході нового судового розгляду, позовні вимоги правонаступника ОСОБА_6 ОСОБА_3 про визнання права власності на спірну квартиру були залишені без розгляду (т.1, а.с.21).

Крім того, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року вищезазначений договір дарування спірної квартири, укладений 01 листопада 2006 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, визнаний недійсним (т.1, а.с.17-19).

Таким чином, вищевказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, відповідач ОСОБА_3 була позбавлена права власності на спірну квартиру і залишилася її користувачем, як і позивач ОСОБА_4, який є її братом і також постійно зареєстрований у спірній квартирі.

Всі вищевикладені обставини встановлені судовими рішеннями у справі, які набрали законної сили, підтверджуються іншими доказами, які маються у справі та визнані сторонами, а тому у відповідності до ч.ч.1,3 ст. 61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Спірними в даному випадку є питання стосовно того, чи є підстави для вселення позивача ОСОБА_4 у спірну квартиру, або для визнання його таким, що втратив право користування нею за зустрічним позовом ОСОБА_3

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і було зазначено вище, первісний відповідач і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 вже зверталася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття його з реєстраційного обліку, спочатку з підстав, передбачених ст. 405 ЦК України, потім з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України. При цьому ОСОБА_3 посилалась на те, що ОСОБА_4 більше одного року не проживає у спірній квартирі без поважних причин.

Однак, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22.01.2015 року, у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено (т.1, а.с.159-161, 169-173).

При цьому, залишаючи вищевказане рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року без змін, колегія суддів суду апеляційної інстанції своєю ухвалою від 22.01.2015 року встановила, що ОСОБА_4 відсутній у спірній квартирі з поважних причин (т.1, а.с.161).

Більше, того, вказаним судовим рішенням встановлено, що між сторонами тривалий час існує конфлікт з приводу користування спірним жилим приміщенням і підсобними приміщеннями, розташованими на земельній ділянці. У 2008 році позивачка без згоди відповідача здала в найм спірну квартиру і вселила сторонніх осіб. Згодом ОСОБА_4 самочинно реконструював квартиру АДРЕСА_2, особовий рахунок на яку до цього часу оформлено на ОСОБА_9, однак станом на січень 2015 року за даними КП ЖКС «Черьомушки», дільниця № 7, у зазначеній квартирі ніхто не проживає і ніхто не зареєстрований.

В рішенні також зазначено, що ОСОБА_4 у 2013-2014 роках намагався у судовому порядку визнати за ним право власності на самочинно реконструйовану квартиру № 11, однак у позові йому відмовлено. Судом апеляційної інстанції встановлено і не оспорюється всіма учасниками даного процесу, що ОСОБА_4 без правових підстав користується квартирою № 11 по вулиці Пішеніна, 44 в м. Одесі, у якій ніхто не зареєстрований, а колишній наймач цієї квартири помер ще у 1978 році.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, вказаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили, безспірно встановлено, що позивач по даній справі ОСОБА_4 з поважних причин не проживає у спірній квартирі, оскільки йому у цьому перешкоджає відповідач ОСОБА_3

Більш того, за змістом вказаного судового рішення, позивач ОСОБА_4 без правових підстав, тимчасово і вимушено користується квартирою № 11 по вулиці Пішеніна, 44 в м. Одесі, яка знаходиться поряд із спірною квартирою і якою раніше користувався ОСОБА_9, та який помер ще у 1978 році.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу того, що ОСОБА_4 звертався до суду із позовом про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_3, що в свою чергу свідчить про те, що він вибув із спірної квартири в інше житлове приміщення, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Одеської міської Ради про визнання права власності на житлове приміщення, яка була оглянута в суді першої інстанції, заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2013 року, а також ухвалою того ж суду від 29 травня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені.

Однак, вказані судові рішення були скасовані рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.07.2014 року, яке набрало законної сили, та яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено (т.1, а.с.200-202).

Таким чином, виходячи із змісту вищевказаних судових рішень, які набрали законної сили, позивач ОСОБА_4 не набув ні права власності, ні права користування квартирою № 11 по вул. Пішеніна, 44 в м. Одесі.

Більше того, у вказаному судовому рішенні колегія суддів зазначила, що вказана квартира, яка зі слів ОСОБА_4, реконструйована ним за власні кошти, не може за вимогами ЦК України вважатися нерухомим майном, а тому і не є обєктом, який можна вважати жилим приміщенням.

Такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з того, що спірна квартира після проведення реконструкції і перепланування являє собою новостворене майно, а тому вона повинна бути здана в експлуатацію та піддана державній реєстрації і лише за таких умов вона може стати обєктом права власності. Так як квартира АДРЕСА_4 в експлуатацію не здавалась, не реєструвалася як нерухоме майно у встановленому законом порядку, то відповідно вона не є обєктом права власності, а особа яка створила це майно вважається власником матеріалів та обладнання, які були використані в процесі цього будівництва створення майна.

З огляду на викладене, суд першої інстанції по даній справі дійшов обгрунтованого висновку про необхідність вселення у спірну квартиру позивача ОСОБА_4, який позбавлений можливості вільно користуватись нею і з поважних причин в ній не проживає.

З цих же підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірною квартирою на підставі ст. 107 ЖК України, тобто як особа, яка без поважних причин вибула із спірної квартири в інше житлове приміщення.

Що стосується посилання апелянта на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06.02.2013 року та ухвалу того ж суду від 29.05.2013 року (головуючий суддя Роїк Д.Я.), яким були встановлені обставини проживання позивача ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_4, то вони є безпідставними, оскільки зазначені судові рішення не набрали законної сили і були скасовані рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.07.2014 року, яке набрало законної сили, та яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено (т.1, а.с.200-202).

Також безпідставними є посилання апелянта на показання свідків, які з її слів суд необгрунтовано не взяв до уваги, оскільки обставини поважності причин непроживання позивача ОСОБА_4 у спірній квартирі встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, про що йшлося вище, а тому у відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Стосовно посилання апелянта на те, що вона самостійно довгий час несе витрати по оплаті житлово-комунальних послуг за користування спірною квартирою, що в свою чергу заперечується позивачем ОСОБА_4, ті ці правовідносини не є предметом даного спору і всі спірні питання можуть бути вирішені в іншому судовому процесі за позовною заявою однієї із сторін щодо компенсації частки вартості цих житлово-комунальних послуг.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти первісних позовних вимог, доводів зустрічних позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.02.2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_10

ОСОБА_2