Рішення № 65018062, 23.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2105/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Таварткіладзе О.М.

суддів: Гірняк Л.А., Дрішлюка А.І.

при секретарі: Поліхрановій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року представник публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 26415 гривень 60 копійок. Представник посилається на те, що між позивачем та відповідачем 03 серпня 2007 року був укладений кредитний договір №ODXRF810580107, згідно якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 4 825 гривень 50 копійок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В звязку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів та несплатою відсотків за користування кредитними коштами, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2011 року з відповідачки ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість за кредитним договором від 03 серпня 2007 року в розмірі 28463,28 гривень. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобовязань і заборгованість за кредитом не погашає, у звязку з чим виникла заборгованість за кредитом, без урахування суми, присудженої згідно зазначеного рішення суду, в розмірі 26415 гривень 60 копійок, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» вимушене звернутися до суду з даним позовом. Також позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 1378 гривень.

31.05.2016 року Київським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення, яке ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.09.2016 року скасовано та справу призначено до судового розгляду в загальному порядку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.09.2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ODXRF810580107 від 03 серпня 2007 року в розмірі 9332,48 гривень 48 копійок з яких:

- заборгованість по комісії за користування кредитом - 641,76 грн.;

-пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором (за рік) - 8690,72 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання стосовно судового збору.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.09.2016 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду позивачем не оскражено.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції у повній мірі зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 03 серпня 2007 року ОСОБА_2 уклала кредитний договір №ODXRF810580107 з Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 4825 (чотири тисячі вісімсот двадцять пять) гривень 50 копійок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення по 03 лютого 2009 року включно.Згідно умов укладеного договору, договір складається з заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг;

- згідно Статуту Публічного акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» за рішенням загальних зборів від 30 квітня 2009 року назву з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство, та воно є правонаступником всіх прав та обов'язків;

- в порушення умов кредитного договору, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобовязання, у звязку з чим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2011 року з ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №ODXRF810580107 від 03 серпня 2007 року в розмірі 28463 (двадцять вісім тисяч чотириста шістдесят три) гривні 28 копійок;

- рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2011 року з ОСОБА_2 на корист ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №ODXRF810580107 від 03 серпня 2007 року в розмірі 28463 грн. 28 коп. з яких: заборгованість за кредитом 4059,44 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 12103 грн. 55 коп. пеня 10468 грн. 71 коп., штраф (фіксована частина) -500 грн., штраф (процентна складова) 1331 грн. 58 коп. вирішено питання про судові витрати.

Частково задовольняючи вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» та стягуючи з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №ODXRF810580107 від 03 серпня 2007 року в розмірі 9332,48 гривень з яких: 641,76 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 8690,72 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, суд першої інстанції врахував стягнуту рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2011 року суму заборгованості за даним кредитним договором, з відповідачки ОСОБА_2, а також те, що згідно ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штраф, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Рішення суду фактично оскаржується відповідачем лише в частині задоволених вимог, оскільки представник відповідача вважає, що суд мав повністю відмовити позивачу, а не задовольняти позов частково.

Тому рішення суду першої інстанції переглядається в межах поданої апеляційної скарги в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за комісією в сумі 641,76 грн. та стягнення заборгованості за пенею в сумі 8690,72 грн.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня).

На час ухваленя Київським районним судом м. Одеси рішення від 20.05.2011 року, пеня за прострочення виконання зобов`язання була нарахована в сумі 10468 грн. 71 коп., станом на 20.05.2011 року.

У даній справі пеня нарахована станом на 19.02.2016 року, тобто додатково за 4 роки та 09 місяців. З наростаючим підсумком сума пені станом на 19.02.20-16 року дорівнює 51518 грн. При цьому за останні 12 місяців до звернення з позовом до суду пеня нарахована в сумі 8690 грн. 72 коп.

Таким чином, судова колегія доходить до переконання, що заявлені вимоги про стягнення пені є обгрунтованими.

Крім того, умовами кредитного договору від 03.08.2007 року підписаного відповідачкою передбачено, сплата комісії (щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту).

Отже, вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» відповідають умовам укладеного кредитного договору з урахуванням вимог законодавства, що діяло на час його укладання.

Відповідачка не заперечувала проти обгрунтованості заявлених вимог по суті, проте звертала увагу на те, що ОСОБА_4 не міг предявляти вимог у звязку зі спливом позовної давності.

Судова колегія звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності. Проте, якщо ці Умови не підписувалися позичальником, вони не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 11 лютого 2015 року №6-240цс14.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, ОСОБА_2 вони не підписувались.

При таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги положення Умов надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності до 5 років.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб'єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК України).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Для окремих видів вимог встановлюється скорочений строк позовної давності або більший строк. Зокрема, як зазначено в п.1 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється строк в один рік.

Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року №6-738цс15.

З матеріалів справи вбачається, що до ухвалення районним судом оскаржуваного рішення, від представника відповідача надійшли заперечення проти позову, де він, зокрема, посилався на сплив строку позовної давності та вказував на необхідність її застосування судом.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 04 лютого 2015 року №6-239цс14.

Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобовязання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 листопада 2014 року №6-160цс14.

Суд першої інстанції застосував позовну давність до пені, обмежившись стягненням заборгованості по пені за 12 календарних місяців, що передували зверненню до суду з позовом.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, є неспроможними, оскільки суперечать правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 04 лютого 2015 року №6-239цс14.

Крім того, Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року внесені зміни і доповнення у постанову пленуму № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року. В даній постанові зміни стосувались застосування строку позовної давності у кредитних правовідносинах, так зазначено, що положення п.7 ч.11 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», де вказано, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, стосується позасудового порядку вирішення спору. У звязку з цим для застосування строку позовної давності у судовому порядку необхідна заява відповідача про застосування строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Тобто, позовна давність застосвується лише за заявою сторони, яка має бути здійснена до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Як вже зазначалося, суд першої інстанції застосував позовну давність відповідно до заяви відповідача до ухвалення оскаржуваного рішення. Дана обставина не заперечується позивачем.

Що стосується стягнення раойнним судом заборгованості за комісією за кредитним договором №ODXRF810580107 від 03 серпня 2007 року в сумі 641 грн. 76 коп., то судова колегія звертає увагу на наступне.

Як вбачається з розрахунку заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за комісією в сумі 641 грн. 76 коп. виникла станом на 23.01.2009 року, тобто ще до першого звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у 2011 році. Проте, звертаючись тоді до суду з вимогами про стягнення заборгованості, банком не заявлялися вимоги про стягнення вже існуючої та той час заборгованості за комісією в сумі 641 грн. 76 коп. В перше з такими вимогами банк звернувся у березні 2016 року, через 7 років після її виникнення і через 04 роки та 10 місяців після ухвалення Київським районним судом м. Одеси рішення від 20.05.2011 року, яке однак не стосувалося стягнення заборгованості за комісією.

Отже, у районного суду були всі підстави для застосування позовної загальної давності (3 роки) до вимог про стягнення заборгованості за комісією в сумі 641 грн. 76 коп.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за комісією в сумі 641 грн. 76 коп. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вимоги звязку зі спливом строку позовної давності зважаючи на відсутність підстав вважати пропущений позивачем строк позовної давності таким, що відбувся з поважних причин.

Таким чином, апеляційна скарга представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комісією в сумі 641,76 грн. скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задовленні вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комісією в сумі 641,76 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комісією в сумі 641,76 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.А. Гірняк

ОСОБА_5