Ухвала суду № 65017994, 21.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1033/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Сегеди С.М.

ОСОБА_2

при секретарі Цихиселі Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргуза апеляційною скаргою ОСОБА_4на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року,

встановила:

03 червня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказала, що 23 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_3 передала позичальникові ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 5 000 доларів США, яку останній у повному обсязі зобовязався повернути протягом семи днів з моменту вимоги позикодавця, але не пізніше 23 квітня 2016 року.

Однак, ОСОБА_4 суму позичених грошей не повернув, у звязку з чим ОСОБА_3 звернулась з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_4 суму заборгованості за договором позики за курсом НБУ в розмірі 125 650 гривень.

В судовому засіданні:

- позивач не зявилась, але від представника особи надійшла заява про підтримання заявлених вимог з клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ч. 2 ЦПК України.;

- відповідач ОСОБА_4 позов не визнав.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 основну суму боргу за договором позики від 23 квітня 2015 року у розмірі 125 650 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму оплаченого судового збору у розмірі 1663,40 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси скасувати повністю, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обовязково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з вимогами ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Задовольняючи вищевказані позови суд першої інстанції, на підставі матеріалів даної справи, ст.ст. 509, 525, 530, 534, 612, 625, 626, 1046, 1049, 1050 ЦК України, правильно виходив з наступного.

23 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_3 передала позичальникові ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 5 000 доларів США, яку останній у повному обсязі зобовязався повернути протягом семи днів з моменту вимоги позикодавця, але не пізніше 23 квітня 2016 року.

Проте, відповідач суму позики не повернув.

Зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір є обовязковим для виконання сторонами.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Разом з тим, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Між вищевказаними сторонами виникли позикові правовідносини.

Позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач зобовязання не виконав.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що позичальник прострочив виконання зобовязання з повернення суми позики.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Уразі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Зважаючи на зазначене вище, районний суд вірно вказав, що основна сума боргу з урахуванням курсу НБУ станом на 30 травня 2016 року становить: 5000,00 х 25,13 = 125 650 гривень.

При цьому, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання такого договору, але й факту передачі грошей позичальнику.

Як вбачається з положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Письмова розписка є належним доказом, що свідчить про укладення сторонами договору позики.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ОСОБА_3 на підтвердження своїх позовних вимог надала відповідну розписку, складену відповідачем про зобовязання повернути грошові кошти у визначений строк.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судова колегія вважає, що відповідач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обовязком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_2