Рішення № 65015285, 28.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/2866/16-ц 28.02.2017 280217 28.02.2017

Провадження №22-ц/784/496/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий по 1 інстанції Кокорєв В.В.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Шагай О.А.,

без участі осіб, які беруть участь у справі, належно повідомлених про час і місце судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю « Естейт Селлінг»

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2016 у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» ( далі ТОВ «Естейт Селлінг») до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю,

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ТОВ «Естейт Селлінг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що Товариству на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 листопада 2015 року належить квартира № 61, що знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Новобузька,91-а.

Позивач неодноразово намагався отримати доступ до своєї власності, однак колишній власник ОСОБА_2 чинить йому перешкоди.

Посилаючись на те, що відповідач своїми протиправними діями порушує його права на вільне користування приватною власністю, позивач просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою, шляхом зобов'язання відповідача звільнити її добровільно або при примусовому виконанні судового рішення відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на неповний та необєктивний розгляд справи, невірне тлумачення норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він є власником спірного майна, проте відповідач перешкоджає у здійсненні ним права власності належним йому майном.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що позивач є належним, проте відсутні підстави для задоволення позову, оскільки обраний Товариством спосіб захисту порушеного права є неналежним. Крім того, вказував, що квартира на яку було звернуто стягнення придбана не за рахунок кредитних коштів, а відтак виселення відповідачку чи зобовязати її звільнити квартиру можливо за умови надання іншого постійного житла.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги, що на час ухвалення рішення суду Товариство вже не було власником спірного нерухомого майна.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 29 листопада 1995 року належала квартира АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 травня 2008 року на користь ПАТ КБ "Приватбанк" звернуто стягнення на спірну квартиру шляхом продажу її Банком з укладанням від імені власників договору купівлі-продажу будь-яким способом, з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні вимог щодо виселення власників відмовлено за передчасністю.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 жовтня 2014 року, яке набрало чинності, за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» виселено із спірної квартири ОСОБА_2

10 листопада 2015 року ПАТ КБ "Приватбанк" від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на підставі вищевказаного заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2015 року продав ТОВ «Естейт Селлінг» квартиру АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6М ( а.с.3).

Право власності Товариства було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а.с.4).

Таким чином, з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири від 10 листопада 2015 року, право власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 припинилося в силу ст. 346 ЦК України, та виникло у позивача, який в свою чергу не надавав згоди на користування спірною квартирою ОСОБА_2

В той же час, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна станом на 22 вересня 2016 року та 22 лютого 2017 року вбачається, що в день посвідчення договору купівлі-продажу, а саме 10 листопада 2015 року, приватним нотаріусом було посвідчено договір іпотеки №6232 між ПАТ «ПриватБанк» та ТОВ « Естейт Селлінг», за яким спірну квартиру було передано в іпотеку ( а.с.32-33).

18 липня 2016 року право власності Товариства на дану квартиру було припинено на підставі вищезазначеного договору іпотеки №6232 від 10 листопада 2015 року та повідомлення №08.4.1.1/3-124, виданого 17 червня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк».

В звязку з чим, право власності на спірну квартиру з цього часу зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Отже, з припиненням права власності на спірне нерухоме майно, Товариство втратило матеріальний інтерес до вирішення спору.

На вказані обставини справи, суд першої інстанції, не дивлячись на знаходження у матеріалах справи інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 22 вересня 2016 року, уваги не звернув.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як зазначено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Заінтересовані особи, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Отже, сторонами у цивільному процесі будуть юридично заінтересовані особи (фізичні або юридичні), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 30 ЦПК).

Позивач - особа, на захист субєктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес.

Відповідач - особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач є неналежним, оскільки на час ухвалення рішення суду Товариство не є власником спірного майна, отже не є особою, права та охоронювані законом інтереси якої підлягають захисту у судовому порядку, а нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено заміну позивача за ініціативою суду. Тому позов, предявлений позивачем до ОСОБА_2, з врахуванням вищевикладеного, не підлягає задоволенню.

За таких обставин, рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, але з інших підстав.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення права власності позивача діями відповідача не заслуговують на увагу та спростовуються зібраними по справі доказами.

Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « Естейт Селлінг» -задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_7