Рішення № 65015271, 01.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5356/16-ц 01.03.2017 01.03.2017 01.03.2017

Провадження №22-ц/784/606/17

Справа 489/5356/16-ц

Провадження 22ц-/784/606/17 Головуючий по 1 інстанції Кокорєв В.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

01 березня 2017р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Колосовського С.Ю.,

суддів: Довжук Т.С., Ямкової О.О.,

секретар судового засідання Богуславська О.М.,

за участі: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2017р.

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним,

встановила:

У жовтні 2016р. ОСОБА_3 предявив позов до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позивач зазначав, що 12 квітня 2016р. між ОСОБА_4 і адвокатом ОСОБА_2 укладено договір, за умовами якого останній отримав право вимоги у нього боргу на суму 3000 євро.

Цей договір, на думку позивача, суперечить:

- законодавству про адвокатуру і правилам адвокатської етики, оскільки адвокат не вправі укладати з клієнтом договір майнового характеру та надавати переваги своїм власним інтересам перед інтересам клієнтів (в п.4 договору відповідальність первісного кредитора ширша ніж нового кредитора);

- ст.ст.192,524,533 ЦК, так як зобовязання повинно бути виражене у грошовій одиниці України;

- ст.1079 ЦК, тому що оспорений правочин по суті є договором факторингу, а новий кредитор не має права здійснювати факторингові операції.

Крім того, позивач вважав, що на договорі відсутній підпис первісного кредитора, а при його оформленні сторони не встановили, що кредитор по первісному зобовязанню і первісний кредитор по договору відступлення права вимоги одна і та сама особа.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив про задоволення його вимог.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2017р. позов задоволено. Постановлено визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 12 квітня 2016р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_2

Окремою ухвалою цього ж суду від 20 січня 2017р. постановлено довести до відома Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Ради адвокатів Миколаївської області факти, що можуть бути кваліфіковані як порушення чинного законодавства, допущені адвокатом ОСОБА_5 з метою вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність рішення суду, просив його скасувати, а провадження у справі закрити у звязку із розірванням оспореного договору 14 квітня 2016р.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що оспорений правочин вчинено ОСОБА_4, оскільки на договорі міститься її підпис. А так як сторони оспореного правочину уклали договір факторингу, а із його змісту не вбачається прав відповідача на придбання відступної вимоги до фізичних осіб не субєктів господарювання і його істотною умовою є повернення коштів виражених в іноземній валюті без наявності дозвільних документів на здійснення валютних операція, то такий договір слід визнати недійсним.

Проте такі висновки суду є передчасними у звязку з незалученням до участі у справі ОСОБА_4, яка є стороною оспореного правочину.

В матеріалах справи міститься договір від 12 квітня 2016р. між ОСОБА_4 і адвокатом ОСОБА_2 про відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_4 як первісний кредитор боржника ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 право вимоги щодо повернення 3000 євро за розпискою від 01 березня 2013р. з яких 50% , тобто 1500 євро останній сплачує первісному кредитору протягом трьох днів після їх отримання у боржника.

Спростовуючи доводи позову відносно того, що вказаний договір ОСОБА_4 не підписувала, суд мотивував це тим, що в графі «підпис» міститься прізвище, імя та по батькові первісного кредитора і що особа має право на відтворення свого підпису таким чином.

Однак такий висновок суду є припущенням у звязку з тим, що лише сторона яка укладає договір і є субєктом спірних правовідносин може підтвердити або спростувати свій підпис на ньому. У звязку з чим встановлення цієї обставини без залучення до участі у справі ОСОБА_4 є неможливим.

Встановлення факту наявності на договорі підпису ОСОБА_4 має суттєве значення, оскільки відповідно до розяснень, даних в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинений.

Більше того, визнаючи недійсним договір, стороною якого є ОСОБА_4, суд вирішив питання про права і обовязки цієї особи без залучення її до участі у справі.

З огляду на вищенаведені мотиви оскаржене рішення в силу п.4 ч.1 ст.309 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги не підлягає відшкодуванню у звязку з тим, що відповідач згідно його пояснень в суді апеляційної інстанції не наполягав на цьому.

Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2017р. скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: